Архів категорії: Священик онлайн

Я встречаюсь с девушкой у которой отец священнослужитель???

Николай
Здравствуйте, вот в чём вопрос, так вышло я встречаюсь с девушкой у которой отец священнослужитель, я уважаю веру своих близких но сам ещё не пришел к этому , есть проблема со стороны отца (девушки) он постоянно говорит с угрозамм что мы будем страдать если согрешим буквально принуждая нас к определенным действиям, принуждает к молитве перед употреблением пищи и тд, я конечно делаю это но ведь это неискренне, с каждым днём у меня я не становлюсь ближе к вере , а напротив у меня появляется отвращение к ней, запрещает нам обниматься целоваться(без единой порочной мысли ), даже лежать рядом на диване и смотреть фильм, Я считаю что человек сам должен прийти к вере, нападки отца для спасения наших душ дают противоположный ефект.

Архімандрит Тихон
Дорогой Николай!
В Вашем случае всё решается очень просто, для начала женитесь, а потом сможете претендовать на обьятия и поцелуи, потом купите дом, диван в этот дом и телевизор, который Вы хотите смотреть, накупите еды перед употреблением которой Вы не хотите молится, и тогда все вмешательства отца Вашей девушки исчезнут сами. Но пока девушка не жена, и всё остальное тоже не Ваше, научитесь правильно определять свое место в семье, в которую Вас пригласили.
Вопрос веры тут не причём, ведь проблема не в священнике, проблема в том, что Вы заявляете о свободах, на которые, пока не имеете, никакого морального права.

Бог в помощь.

Схожі матеріали

Поділитись:

Дід був дяком і хрестив дітей, але зараз люди говорять що ці діти не є хрещеними так як дяк не має таких повноважень, так це чи ні?

Євгенія
Добрий вечір, допоможіть будь-ласка, виникла така ситуація, дід був дяком і хрестив дітей, але зараз люди говорять що ці діти не є хрещеними так як дяк не має таких повноважень, так це чи ні?
Протоієрей Віктор Палош
Добрий вечір! Миряни можуть хрестити тільки тоді, коли нема священика. І навіть після цього потрібно у священика доповнити Таїнство. Якщо ж була можливість хрестити відразу правильно і це не робили, тоді справді недійсне.

Схожі матеріали

Поділитись:

В мене є татуювання, в вигляді релігійного символу іншої, язичницької релігії. Чи є гріхом і які наслідки?

Ольга
Доброго дня. В мене є татуювання, в вигляді релігійного символу іншої, язичницької релігії. Чи є гріхом і які наслідки?

Протоієрей Василій Юрина
Нам дорогі речі або образи тих, хто для нас любий і навпаки. Святе Письмо пише про те, що хто ким переможений, той тому і слуга. Якщо ви християнка то вивчайте і тримайтесь тої віри яка для Вас цінна. І дивіться, щоб захоплюючись іншими релігіями Ви не втратили свою. Сам по собі малюнок не має ніякої сили та для багатьох людей це буде приводом для незручних питаннь. Символіка є своєрідною проповіддю тої культури, що вона зображає, дивіться, що Ви не були проповіддю або носієм чогось неадекватного – інше вирішуйте самі.

Схожі матеріали

Поділитись:

Для мене є чужою сам принцип віри і тому я б хотіла офіційно завершити свої стосунки з церквою.

Ольга

Доброго дня, я б хотіла запитати, що необхідно для офіційного і повного відлучення від церкви. Я була хрещена в греко-католицькій церкві, але оскільки це було традиційно в дуже ранньому віці і без моєї згоди, то це не тільки порушує мої права як людини, але і викликає в мене огиду, як в людини з критичним і аналітичним складом розуму. Для мене є чужою сам принцип віри і тому я б хотіла офіційно завершити свої стосунки з церквою.
Дякую за відповідь.
Протоієрей Василій Юрина
По перше звертайтесь до греко-католиків бо ми православні. По друге чим Вам так Церква допекла?
Я чув цікавий випадок. Священник їхав в поїзді; до нього підійшов чоловік зі словами, що він атеіст. А що ви знаєте про Бога, спитав отець? Після відповіді чоловіка священник протяг йому свою праву руку зі словами – в такого бога і я не вірив би. А ви послухайте що я знаю про Бога. Після тих слів ця зустріч не стала для них двох останньою.
Так от і я би хотів спитати, що Ви знаєте про Бога, Церкву і чим вони Вас не влаштовують?

Схожі матеріали

Поділитись:

Про шанування ікон

Традиція шанування ікон є тою найважливішою та невід’ємною складовою літургічно-богослужбового та повсякденно-побутового життя віруючих православних людей, що, напевне, найчастіше піддається критиці та прямим нападкам з боку найрізноманітніших сектантських груп протестантського напрямку. У чому ж тут справа? Невже дійсно не позбавлені здорового глузду заяви сучасних іконоборців про те, що шанування ікон є практикою не біблійною, та вкоріненою у язичницьких культах? Звісно, ні. Просто кожному з нас, хто щиро вважає себе православним, у дослідженні даного питання необхідно проявити максимальну витримку, наполегливість, інтелектуальну чесність та об’єктивність, і тоді істинність традиції шанування ікон засяє перед нами у всій своїй повноті та величі.
Перед тим, як викласти православну аргументацію щодо шанування святих ікон, спочатку необхідно окреслити та розрізнити між собою два принципово важливих моменти, що допоможуть нам послідовно, методично та ґрунтовно дослідити цю тему: по-перше ми розглянемо саму принципову можливість створення святих ікон в контексті біблійного вчення, а по-друге – потенційну можливість молитовного шанування священних зображень.
Отже, розпочнемо з того, що стосується правомочності створення візуальних зображень. Частіше за все неприязнь до православних ікон з боку нетрадиційних християнських груп починається з цитування наступного повеління Господа, яке ми знаходимо у П’ятикнижжі Мойсея: «Не створюй собі ідола і будь-якого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею» (Вих. 20:4). Але дуже цікавим є той факт, що вже у 18-му вірші 25-го розділу тієї ж біблійної Книги Вихід, де ми тільки що бачили сувору заборону, ми зустрічаємо прямий наказ від Господа створити двох Херувимів (тобто зображення того, «що на небі вгорі») та встановити їх на кришці Ковчегу Завіту.
Сектантське спотворення цього біблійного епізоду, як правило, відбувається через виривання ними однієї фрази із загального контексту. У даному випадку істинний сенс заборони, що знаходиться у Вих. 20:4, ми знаходимо у попередньому вірші: «Нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм» (Вих. 20:3). Тому насправді Слово Боже не забороняє створення будь-яких священних візуальних образів, але виключно у тому випадку, коли при цьому не йдеться про шанування інших, не істинних «богів».
Також у цьому контексті важливо зрозуміти, що будь-яка біблійна заборона, як і та, що наведена у Вих. 20:4, дається Богом виключно при наближенні потенційної можливості звершити дію, що суперечить волі Божій. Заповідь дається у переддень гріха, і будь яку заборону необхідно розглядати виключно у тому соціально-культурному контексті та у тому просторово-часовому моменті, у якому вона була озвучена Богом. Заборона із Вих. 20:4 була дана Богом перед тим, як ізраїльський народ вийшов з Єгипту у обіцяну Богом землю, і Бог дав цю заборону для того, щоб євреї не зафіксували у своїй духовній практиці та не ввібрали в себе релігійні традиції язичників та вірування тих народів пустелі, через територію яких звершувався цей вихід євреїв з Єгипту.
Спочатку читачеві дійсно здається, що заборона на створення зображення носить категоричний характер, а слова «…і що на землі долі» відносяться до всієї сукупності Божого творіння: тварин, рослин, пейзажів тощо. Однак при подальшому читанні Святого Письма ми зустрічаємося із доволі цікавим історичним фактом. Виявляється, наймудріший цар Соломон, коли він будував Єрусалимський храм, «на всіх стінах храму зробив різьблені зображення херувимів і пальмових дерев та квітів, що розпускаються, зсередини та зовні» (3 Цар. 6:29), тобто зображення того, «що на землі долі».
Далі ми дізнаємося про ще одну цікаву подробицю. Після закінчення будівництва цього храму Бог настільки наповнив його Своєю славою, що «не могли священики стояти на служінні через хмару, оскільки слава Господня наповнила храм Господній» (3 Цар. 8:11). Отже, ми бачимо, що Своєю очевидною присутністю Господь благословив цей храм разом із тими зображеннями, що були зроблені у ньому Соломоном.
Можна поставити перед собою просте питання: що ж сьогодні, у наші дні більше нагадує старозавітний Ієрусалимський храм із розписами, який наповнювала слава Господня – православні храми із внутрішніми розписами, чи молельні дома сучасних протестантських релігійних громад із побіленими стінами? І мені здається, що кожній неупередженій людині стане зрозуміло де є храм Божий, а де клуб за інтересами. А у справжньому храмі, як відомо з Біблії, «все сповіщає про славу Його» (Пс. 28:9).
Тому, прийнявши до уваги всю цю інформацію, ми можемо зробити справедливий висновок про те, що внутрішня сутність та головний акцент заборони, яку ми зустріли у Вих. 20:4, полягає зовсім не в тому, щоб не створювати неминучих візуальних образів, але у тому, щоб «не робити із них ідола». Будь-який образ ні в якому разі не повинен сприйматись у якості Самого Божества, – саме у цьому полягає сутність заборони, що наведена у 20-му розділі Книги Вихід.
У своїх претензіях, що стосуються практики шанування ікон, протестантські релігійні громади часто посилаються на Ін. 1:18, де є такі слова: «Бога не бачив ніхто ніколи…». Але проблема та підміна у тому, що це не є повний біблійний вірш, але лише його перша частина. Для того, щоб остаточно прояснити це питання, достатньо всього-на-всього прочитати другу частину цього вірша, де сказано: «…Єдинонароджений Син Божий, що в лоні Отця, Той явив» (Ін. 1:18). Це закінчення борці з іконами свідомо замовчують, оскільки чудово розуміють очевидний біблійний факт: прочитана повністю ця фраза однозначно свідчить про те, що одним із результатів Боговтілення є принципова можливість візуально зображувати втіленого Господа Ісуса Христа, бо Саме Він, згідно Біблії, явив світові Отця. Про це абсолютно відкрито свідчив Сам Христос, коли казав: «Той, хто бачив Мене, бачив і Отця» (Ін. 14:9) і «Я й Отець – одне» (Ін. 10:30).
Ні для кого не є секретом, що незважаючи на їхню боротьбу з іконами, у багатьох кольорових сектантських виданнях, що розповсюджуються чи не на кожній зупинці, все ж таки присутні зображення Христа, апостолів, пророків тощо. Особливий комізм (чи трагізм?) полягає у тому, що ці зображення більше нагадують голлівудських суперзірок, аніж героїв Священної Історії. Ці зображення абсолютно не відповідають історичним реаліям. Немає нічого спільного, наприклад, між тими загорілими хлопцями із сталевими м’язами, що зображені у сектантських листівках та під якими вочевидь маються на увазі апостоли, із тими, хто писав про себе: «Вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, проповідуючи іншим, самому не лишитись негідним» (1 Кор. 9:27).
Тепер, дослідивши аргументацію про принципову можливість створення священних зображень, перейдемо до аргументів, що стосуються можливості їх молитовного вшанування.
Перш за все слід зрозуміти, що поклоніння будь-якому священному предмету ні в якому разі не є язичництвом та зрадою по відношенню до Єдиного Бога. І цій тезі є чимало біблійних підтверджень.
Псалмоспівець та пророк Давид, якого важко запідозрити у поклонінні ідолам, в одному із своїх безсмертних псалмів каже: «А я, по багатству милості Твоєї, увійду до дому Твого, храму Твоєму вклонюся, сповнений страху Твого» (Пс. 5:8). Тобто поклоніння храму Божому з боку Давида у жодному разі не вступало у конфлікт та протиріччя із його істинним, благоговійним боговшануванням. Цей біблійний факт відкриває принципову можливість поклоніння та вшанування будь-чого, крім Самого Божества, але, безумовно, з обмовкою на те, що об’єкт цього поклоніння був освячений безпосередньою Божою присутністю, як це було у випадку із Ієрусалимським храмом.
Найбільшою святинею ізраїльського народу був Ковчег Завіту – ящик, вкритий золотом, в якому зберігались кам’яні Скрижалі завіту із десятьма заповідями (Повт. Зак. 10:2), посудина із манною та посох Аарона (Євр. 9:4). Ковчег Завіту був наочним свідченням присутності Божої серед ізраїльського народу. З формальної точки зору він був всього лише ємністю для зберігання предметів, дорогих для пам’яті євреїв. Але Біблія нам розповідає, що торкатися Ковчегу могли тільки священики, а коли при його перенесенні деякий чоловік Оза, що не мав відношення до священства, торкнувся цієї святині, то «Господь розгнівався на Озу, та уразив його Бог за цю провину, і вмер він там біля Ковчега Божого» (2 Цар. 6:7).
Так само й нечестивий цар Валтасар, що використовував на своїх бенкетах священні предмети, поцуплені його батьком Навуходоносором з Єрусалимського храму, був публічно пристиджений за це блюзнірство надприродним Божественним втручанням, що зображене у 5-му розділі Книги пророка Даниїла.
Всі ці уривки зі Святого Письма ще раз акцентують нашу увагу на безпрецедентній святості певних священних предметів, що пов’язані з істинним вшануванням Бога. І Ковчег Завіту, і священні сосуди з Єрусалимського храму, і інші, на перший погляд, суто матеріальні речі були настільки великими святинями в очах Божих, що ступінь цієї святості не завжди повністю усвідомлювалася навіть представниками вибраного Богом народу, а наруга над ними інколи навіть каралась миттєвою смертю.
Два херувими, яких Господь наказав спорудити у Святій Святих храму, крім всього іншого, «стояли на ногах своїх, обличчями своїми до храму» (2 Пар. 3:13). Це означає, що будь-яке поклоніння людини, що молилася у бік Святої Святих, було неминуче обернене до цих двох статуй, і, відповідно, супроводжувалось поклонінням до херувимів обличчям до обличчя так само, як сьогодні православні віруючі моляться обличчями до вівтаря та до святих ікон.
Говорячи про принципову можливість поклоніння священним зображенням, необхідно розрізнити терміни «поклоніння» та «служіння». Служити можна тільки Богові, оскільки ще Христос казав: «Господу Богу твоєму вклоняйся та Йому Єдиному служи» (Мф. 4:10). Зауважимо, що «Єдиному» сказано лише про служіння. Тобто служити можна тільки Богу, і ця теза не викликає ніяких заперечень. А от вклонятися, вшановувати, виявляти благоговіння, повагу можна не тільки Богові, а й тим предметам, що нагадують нам про Нього, зокрема це стосується й ікон.
Крім цього в Біблії є чимало місць, де прямо сказано, що великі старозавітні праведники вклонялись фактично не тільки Богові. Наприклад, у Книзі Буття сказано, що Яків, коли зустрів свого брата Ісава, «вклонився до землі сім разів» (Бут. 33:3). Так само й брати Йосипа, що прийшли до нього у Єгипет, «вклонилися до нього обличчям до землі» (Бут. 42:6). Ісус Навин та ізраїльські старійшини також вклонилися Ковчегу Господньому, на якому були зображені херувими: «Ісус роздер одяг свій та пав на лице своє на землю перед ковчегом Господнім» (Нав. 6:7).
Абсолютно зрозуміло, що таке поклоніння не стоїть на одному рівні із поклонінням Єдиному Богу, а є лише виявом поваги, благоговіння, ввічливості та близькосхідного етикету. Навряд чи хтось із сучасних іконоборців всерйоз візьметься стверджувати, що через такі дії всі ці великі старозавітні праведники Божі зрадили Єдиному Істинному Богові та впали у ідолопоклонство!
Теж саме стосується й ікон. Молитовне вшанування образів Христа, Діви Марії та святих угодників Божих у жодному разі не витісняє Бога, а навпаки постійно нагадує про Божу присутність в житті людини.
Ікона ні в якому разі не є ідолом, і таке порівняння є некоректним, ненауковим та небіблійним. Ікона зображає реальну особистість, присутню у духовному світі, а про ідоли апостол Павло писав, що «ідол у світі ніщо» (1 Кор. 8:4). Існує статуя Зевса, але самого Зевса не існує, отже, статуя Зевса – це ідол. Священне зображення, навпаки має свій прототип у духовному світі, та воно не уводить людину від Істинного Бога, а веде до Нього. Ми вшановуємо Біблію, не вклоняючись сутності шкіри, паперу та чорнил, з яких вона зроблена, але Слову Божому, що знаходиться в ній. Так само в іконі ми вшановуємо не дерево та фарбу, з яких вона зроблена, а того святого, чий образ зображений цими фарбами на цій дошці.
І на завершення хотілося б навести чудові слова прп. Феодора Студита (+826) щодо єресі іконоборців, які атакували Церкву Христову ще у VIII – IX ст. ст.: «Немає жодної єресі з тих, що зароджувались у Церкві гіршої, ніж ця. Вона відкидає Самого Христа та б’є Його по обличчю».
Ці вичерпні слова святого отця Церкви красномовно свідчать про той щирий сердечний біль, з яким православна свідомість реагувала на боротьбу зі святими іконами 12 століть тому. Нажаль, майже всі без виключення сучасні сектанти є духовними нащадками давніх іконоборців. І головною метою для сучасних православних віруючих – не лишатись байдужими до тих агресивних нападок на ікони, які мають місце в сучасному світі, та бути спроможними дати виважену, вичерпну, біблійно-аргументовану відповідь щодо традиції шанування святих ікон, як це робили великі святі отці та вчителі Православної Церкви. Амінь!

Схожі матеріали

Поділитись:

В мене із свекрухою погані відносини і через це постійні сварки з чоловіком

Олена
Слава Богу! Будь ласка, дайте відповідь на моє питання. В мене із свекрухою погані відносини, постійні сварки з чоловіком через це ( коли хочу про це з ним поговорити), а це останній раз поїхали в гості до неї, і лягаючи спати під подушкою знайшли недопалені свічки і пісок загорнутий в платок , коли попитали що це, сказала, щоб добре спати…. Перед цим пропадала одежа дитяча… Я вже незнаю що й думати? І що робити? Як зберегти нашу сім’ю?

Протоієрей Василій Юрина
Христос Воскрес! Прикро, але більшість з розлучень саме через втручання у відносини молодої сім’ї родичів. Якщо ваш чоловік Вас любить не звертайте на це ніякої уваги. Не намагайтеся їх пересварити, будьте люблячою дружиною і мамою і Господь Сам вступиться за Вас. Всяке молитовне дійство, добре або погане, повертається тому, хто його породив, про це пише текст Псалтирі Святого Письма – молитва моя, в недро моє возвратится. Ви ж не забувайте вчасно сповідатись та причащатись – раз на два місяці, можна і щомісяця, щоранку вживайте святої води, та звершуйте хочаб якесь молитовне правило. При можливості сходіть до хорошого священника разом з чоловіком, трошки розкажіть про ситуацію та попросіть помолитись за вас. Божої помочі від душі бажаю і я Вам!

Схожі матеріали

Поділитись:

Розлюбила чоловіка і через почуття вини живу з ним. Як бути?

Уляна

Доброго дня. Ніколи не ходила до Церкви, в житті була 3-4 рази. Але зараз морально дуже вбита та не знаю що робити. Маю чоловіка дуже доброго і люблячого. Він дуже мене любить, але з переїздом в іншу країну дуже багато помінялось. Чесно кажучи і вийшла я заміж просто, щоб втекти від батьків. Знаю і чую, що причиняю йому біль. Але не люблю його і через почуття вини живу з ним. Тепер познала хлопця який мені подобатися і до якого серце колотиця сильніше і за ради нього готова на все. Як я маю бути і що мені робити. Я просто уже не знаю до кого іти і з ким говорити. З батьками не можу вони мають інші засади і вони мене ніколи не пробачать. А жити з чоловіком все життя в брехні і без любові, це не більший гріх????

Архімандрит Тихон

Доброго дня. Дорога Уляна, проблема Вашої ситуації в тому, що Ви прекрасно знаєте що треба робити, але нажаль не хочете слухатися здорового глузду і своєї совісті. Ви не готові припинити свій гріх, а навпаки хочете знайти пораду як свій гріх легалізувати. Якщо Ви зумієте керуватися не емоціями, а розсудливістю, то з Божою поміччю зможете випутатися з складної ситуації. Памятайте головне, що нові відносини, як правило, трагічний досвід. Бог в поміч.

Схожі матеріали

Поділитись:

На похороні роздавали кожній людині хліб і свічку. Що це означає?

Марія
Слава Ісусу Христу! На похороні роздавали кожній людині яка прийшла поспівчувати хліб і свічку , що з ними потрібно робити де використовувати хліб і де запалювати свічку і що це означає?

протоієрей Василій Юрина
Доброго вечора!
Традиція ділитись хлібом, або їдою не нова. Віддаючи щось від себе, або ділячись чимось ми проявляємо турботу про когось. А найперша турбота про хліб насущний. В Православній Церкві на балканах – Греція, Сербія, Болгарія і тепер є звичай при спомині когось за упокій на панихиду приносять хліб, який стоїть поруч ікон, в кінці панихиди при співі вічна память тримають хліб над тілом почившого, якщо це похорон або над столом де проходить панихида на знак єднання, поваги та любові до почившого. Цей хліб потім ділять перед початком поминальної трапези як святиню і споживають. Свічки роздають, аби при молитві при згадці про почилих їх запалювати чи при самій панихиді чи дома.

Схожі матеріали

Поділитись:

В мене нещодавно помер дідусь, якого дуже сильно любила. І ще не пройшло 9 днів від його смерті

Оксана

Слава Ісусу Христу! В мене нещодавно помер дідусь, якого дуже сильно любила. І ще не пройшло 9 днів від його смерті. Чи можна мені займатись спортом? Це не танці, а звичайні рухи, вправи та стрибки, проте під музику (займаюсь в клубі)?

Архімандрит Тихон
Слава навіки Богу.
Дорога Оксано, якщо Ви дійсно любили дідуся, то постарайтеся вшанувати память про нього молитвою, читайте псалтирь за упокой його душі.
Просто люди завжди вибирають формат вшанування померлих самий легкий – іменують його трауром, Ви краще молітся, а Ваші заняття спортом ніяк не впливають на посмертну участь душі, Вашого дідуся.

Бог в поміч.

Схожі матеріали

Поділитись:

Я не готова стати жінкою священика. Що робити?

Софія

Слава Ісусу Христу!
Хочу спитати поради, бо дуже розгублена…
Маю почуття до хлопця-семінариста. Це повністю взаємно. У хвилини поруч з ним чуююся щасливою, але вдома мене часто мучать сумніви. Я дуже активна, люблю розваги, а він майже завжди в стінах семінарії. Мені дуже складно. Я не готова бути їмостю, в силу свого запального характеру і волелюбності я не бачу себе дружиною священика. Але і не можу покинути ті стосунки, бо закохана. І йому теж боляче робити не хочу. Така ситуація вже декілька років, я намагалась звести рахунки тієї історії, але Бог постійно зводить нас знову. Я не знаю, чи ми маємо бути разом.. чи маємо лише чогось навчити один одного. Що мені робити? Як поводитись? Стараюсь покладатись на Божу волю.
Колись він дав зрозуміти, що або я, або целібат. Боюся, щоб другий варіант був вибором не через покликання, а через моє відторгнення його почуттів.

протоієрей Віктор Палош
Слава навіки! Вже втішно, що якось особливо Ви не прагнете до статусу жінки священика. Мені здається. тоді більше мінусів у священика, ніж з Вашим характером. Будьмо відверті – волелюбність, це гарними словами замаскована гординя, що не хоче коритись нікому чи нічому! Це бда не тільки матушки, а і любої жінки, та і любого чоловіка. Жінки більше, бо її серце через гріх Єви більше схильне до цього гріх, чому Бог її і лікує підпорядкованістю чоловіку. Сім’я священика повинна відображати пастві приклад. Якщо вони будуть знати Ваш характер і тим не менше бачитимуть Вашу любов до нього, через яку Ви будете над собою працювати, це і буде прикладом. Розваги заборонені гріховні і для всіх людей без винятку. Запальність можна розцінити теж як фактор нелукавства. Це можна спрямувати на хороші речі. Апостол Петро таким же був. Моя порада – поговоріть з ним. Відкрийте свої недоліки. Те, що Ви їх усвідомлюєте і не хочете бути матушкою, це вже дуже добре. Якщо Ваш любимий буде згоден разом з Вами працювати над ними, як і Ви над його недоліками, разом з ним, то, думаю, Ви будете пркрасна сім”я! А значить і місія священика буде такою!

Схожі матеріали

Поділитись: