Архив рубрики: Духовне життя

Постоянно живу в страхе, хотя знаю, что это грех

Ольга
Слава Иисусу Христу! Извините, хотела написать на украинском, но раскладка планшета на русском. У меня есть одна проблема. Я очень мнительный человек. Постоянно живу в страхе, хотя знаю, что это грех. Молюсь Господу каждый день. Суевериям стараюсь не верить, но страх иногда берет вверх. Как с ним бороться ? Я знаю, что по вере вашей вам воздастся, стараюсь придерживаться… Но человеку с неврозами не только суеверия страшны, а все. Вот, например, очень хочу водить сама автомобиль, но боюсь, что собью кого то. Боюсь, что сына вырощу таким же. У меня мама такая же, у нее бывают неврозы и депрессии. Сложно, когда всего боишься. Спасибо , что выслушали.

Архимандрит Тихон
Слава на веки Богу!
Страх перебарывается очень просто, нужно каждый раз когда Вам становится страшно, вооружатся молитвой и переступить через свои страхования. К сожалению большинство из нас хотят найти разовое средство или способ раз и навсегда избавится от страхований и мнительности о которых Вы расказываете. Постарайтесь запастись терпением, и терпеливо, призывая Бога, изо дня в день сопротивляйтесь своим страхам и мнительности. Всё зависит от Вашего усердия.
Бог в помощь.

Поділитись:

Пішла на службу у православний храм Московського Патріархату і там Таїнство Причастя проходило якось по іншому

Марія 
Слава Ісусу Христу! Скажіть будь ласка одного разу так вийшло, пішла на службу у православний храм московського патріархату і там таїнство причастя проходило якось по іншому. Це був будній день,і коли прийшов момент причастя то священик сам причастився а потім вийшов до людей, люди були навколішки і він на їхніх головах просто приклав чашу і похрестили їх і після цього жінка роздала усім проскури, це можна вважати за причастя!? Бо я греко католик і у нас таїнство причастя проходить шо священик із чаші усім роздає хліб із вином, а тут якось все інше, тепер мучить  мене совість що я не причастилися. Незнаю, що тепер робити, бо постановила собі 40 днів підряд ходити до церкви та причащатися, а тут якось недобре вийшло, підкажіть будь ласка!

Архімандрит Тихон
Слава навіки Богу.
Постарайтеся визначитися з конфесійною приналежністю, і не призначайте собі без благословіння священника, молитовних правил чи ще якихось особливих церковних правил, і таких казусів у Вас не буде. Радьтеся зі священиком в тому храмі який відвідуєте.

Бог в поміч.

 

Поділитись:

Чи мала я право йти сповідатися в Греко-Католицьку Церкву?

Ніна-Антоніна

Слава Ісусу Христу!  Я місяць назад сповідалася в Греко-католицькій церкві, хоча мене хрестили в Православній(народилась я у 1980 р.) Чи мала я право йти сповідатися в Греко-католицьку Церкву? Священник цієї церкви назначив мені покуту – читати щодня по одній главі Нового Завіту, прочитати 30 глав, тобто читати 30 днів. Ще й наголосив, що Глав має бути 30 і читати треба 30 днів. Якщо я один день би пропустила, не читаючи, то на наступний день я б мала читати вже 2 глави. Тридцятого дня я, читаючи останню главу, розмислювала над словами Ісуса Христа, і здавалось, правильно зрозуміла їх. Взагалі, усі глави я читала дуже вдумливо, стараючись правильно притчі і слова Ісуса Христа зрозуміти, шукала навіть їх пояснення в інтернеті, тобто вивчала Новий Завіт.. Читала пізніми вечорами, бо маю малу дитину малу і вдень та зранку, ввечері – не маю можливості. Роздумуючи потім уночі наступної доби над цією Главою я зробила висновок, що не усе я зрозуміла правильно, тобто виходить, що вчасно я усе-ж таки 30 Глав не прочитала, бо прочитати-то прочитала, але розуміння останньої було неправильне. Останній день читання покути мав би бути 21 липня цього року, а я досі роздумую над цією Главою і так і не можу зрозуміти повністю її зміст. Чи вважати мені, що я виконала покуту? Дякую.

Архімандрит Тихон

Слава навіки Богу.
Дорога Ніно, Вам насамперед треба визначитися, до якої конфесії ви належите. Нажаль, сучасні греко-католицькі “мудреці” пропогують страшне вчення, яке просто вбиває живу віру в людях. Я думаю, що Ви також придержуєтеся такого новонавіяного розуміння Бога. Воно просте, і базується на тому, що Бог один, всі християни молятся одному Богу, тому немає ніякої різниці між конфесіями. І виглядає таке судження дуже правильним, толерантним і ніхто не задумується над тим що воно перекреслює поняття правди і істини, адже коли є розділення, то логічно що кожна конфесія претендує на правдивість свого вчення, а правда буває тільки одна. Саме завдяки такому безглуздому, байдужому відношеню до Бога, поняття правди і істини стає неважливим, головне мнима любов і взаєморозуміння, але Христос сказав: “Я есмь путь и истина и жизнь;”(Ин.14:6), а ми нехтуючи правдою і істиною, зневажаємо Самого Спасителя.
Тому Ви обовязково визначтеся де Ваша правда розуміння Бога, а про дійсність покути, чи її недієвість Вам зможе розтлумачити тільки той священик, який її призначив.

Божої помочі Вам.

 

 

 

 

Поділитись:

Сегодня читала молитву Св.  Киприану,  мне стало плохо,тяжело дышать

Светлана

Здравствуй.  Сегодня читала молитву Св.  Киприану,  мне стало плохо,тяжело дышать, пот.  Теперь только голова болит.  Почему так?

Архимандрит Тихон

Здравствуйте Светлана.
Ваша проблема не нова, но к сожалению решить её Вам будет крайне сложно. Сложно не из-за трудности разрешения, а из-за Вашего личного устроения. Дело в том, что все Ваши недомогания – это плод самовнушения, и оценить трезво происходящее, людям впечатлительным, как Вы, практически не возможно. Единственный путь решения данной проблемы, трезвая самооценка, постарайтесь попробовать по-другому посмотреть на свою проблему.

Бог в помощь.

Поділитись:

Як правильно вибрати життєвий шлях: стати священиком або монахом?

Степан

Як правильно вибрати життєвий шлях: стати священиком або монахом?

протоієрей Василій Юрина

Доброго вечора! Непогано було б особисто поспілкуватись, так легше щось порадити. Це дуже хороше і непросте питання. Для початку на мою думку тим, хто хоче послужити Богу і людям чи в миру чи в монастирі потрібно отримати відповідну освіту, тоб-то повчитись в духовній семінарії. Під час навчання знайти собі хорошого духовного порадника і тоді з Божою допомогою вирішувати як бути!

Поділитись:

Іноді у своїх снах я бачу майбутнє, але більшість ті що стосуються релігії

Світлана

Слава Богу. Іноді у своїх снах я бачу майбутнє, але більшість ті що стосуються релігії .В будинку який придбала, залишилась ікона Божої Матері.Та імені я не знала і це мене мучило бо не знала яку молитву читати. І ось уві сні почула почула слово-Ченстохов – І нею виявилась Ченстоховська ікона. Нещодавно снилось, що дзвонить телефон, а на ньому написано -Міша Новгородський і каже, я скоро прийду і виявляється що 25 червня день пам’яті Новгородських святих і є такий Михаіл Новгородський. Сьогодні 30 червня і мені приснилось що я проходжу біля храму і чую службу-знайшовши бачу що багато священиків правлять службу чи то по новопредставленій монахині чи ніби причислюють до ліку святих.Бачила велике сяйво цієї душі яка літала над храмом і ангелів які її зустрічали і раділи.Ще перед майданом і перед війною що тепер,бачила сон Ангели по небі несуть Храм з Росії до України. Ще тоді я зрозуміла що щось прийде до нас з Росії. Одного дня приснився Архангел Михаїл, який своїм копйом вдарив священика нашого храму , сказавши це за те що ділиш на бідних і багатих. І справді,священик потрапив у аварію і травмував ногу і довго не міг ходити. Дякую Вам що ви це прочитаєте запитання.

Архімандрит Тихон

Доброго дня.
Дорога Світлано, не ображайтеся на мою відповідь, але я мушу сказати Вам правду.
Всі Ваші, так сказати віщі сни, це просто гра диявола, біси духовні істоти і область їх пізнання набагато ширша ніж у людей, тому багато знаючи вони граются з нами у сні, підкидуючи нам інформацію на яку ми клюнемо, і коли ми остаточно їм довіримося, обовязково нашкодять.

Я Вам скопіюю в лист, висказування про сни Иоанна Лествичника:

26. Причина, по которой мы после предшествовавшего слова решились говорить о сновидениях, очевидна. Когда мы, ради Господа, оставив свои домы и родственников, предаем себя отшельнической жизни из любви к Богу: тогда бесы стараются возмущать нас сновидениями, представляя нам сродников наших или сетующих, или за нас в заключении держимых и другие напасти терпящих. Посему кто верит снам, тот подобен человеку, который бежит за своею тенью и старается схватить ее.
27. Бесы тщеславия – пророки в снах; будучи пронырливы, они заключают о будущем из обстоятельств и возвещают нам оное, чтобы мы, по исполнении сих видений, удивились и, как будто уже близкие к дарованию прозрения, вознеслись мыслию. Кто верит бесу, для тех он часто бывает пророком; а кто презирает его, пред теми всегда оказывается лжецом. Как дух, он видит случающееся в воздушном пространстве и, заметив например, что кто-нибудь умирает, он предсказывает это легковерным чрез сновидение. Бесы о будущем ничего не знают по предведению; но известно, что и врачи могут нам предсказывать смерть.
28. Бесы многократно преобразуются в ангелов света и в образ мучеников и представляют нам в сновидении, будто мы к ним приходим; а когда пробуждаемся, то исполняют нас радостию и возношением. Сие да будет тебе знаком прелести; ибо ангелы показывают нам муки, страшный суд и разлучения, а пробудившихся исполняют страха и сетования. Если станем покоряться бесам в сновидениях, то и во время бодрствования они будут ругаться над нами. Кто верит снам, тот вовсе не искусен; а кто не имеет к ним никакой веры, тот любомудр. Итак, верь только тем сновидениям, которые возвещают тебе муку и суд; а если приводят тебя в отчаяние, то и они от бесов.
Бог в поміч

Поділитись:

Слава Ісусу Христу! Чи можна розказувати на сповіді не усі гріхи, тобто розказувати тільки ті, в яких я каюся.

Ніна-Антоніна

Слава Ісусу Христу! Чи можна розказувати на сповіді не усі гріхи, тобто розказувати тільки ті, в яких я каюся. Дякую

Архімандрит Тихон
Слава навіки Богу!
Дорога Ніно, судячи з Вашого запитання, Ви не докінця розумієте що таке сповідь.
Щоб легше зрозуміти, спробуйте змоделювати, трохи абсурдну ситуацію.
Уявіть собі, що Ви посварилися з своєю мамою, і в сварці обізвали її дурою, коровою, та ще й плюнули їй в лице в добавок. Потім Вам стало совістно, Ви захотіли вибачитися перед мамою, і прийшли порадитися з своїм братом, як краще це зробити. Питаєте в брата поради, як Вам краще вибачатися перед мамою, за сказані образливі слова і за поступок, чи достатньо буде вибачитися просто за слова…. Ви догадуєтесь що би Вам порадив брат, певно що вибачитися за все скоєне.
Якщо перенести цю абсурдну історію в наші реалії, то Ваша мама – це Бог, образа мами – це наші гріхи, намір вибачитися – це сповідь, а брат-порадник то я грішний. Тому моя порада буде аналогічною.
Бог в поміч.

Поділитись:

Моєму чоловікові було дуже погано таке враження що його відключає

Марія

Слава Ісусу Христу. Звертаюся до Вас з такою проблемою. Моєму чоловікові було дуже погано( таке враження що його відключає )так було 3 дні. Думали що вроки, звернувся до бабки, бабка сказала,що страшні пороби. І так триває вже пів року майже що два тижні. Був і в чоловіка, який викачує яйце і виливає віск він сказав те саме і на ту саму людину. Пороби робить свічкою. Навіть моя мама часто бачила що ця людина палить свічки в дома. Мій чоловік і до церкви ходив ставив свічки за здоров’я і ворогів і своє і нічого не помагає. Підкажіть що робити може дати за здоров’я на цілий місяць. Кажуть що є лєнта ЖИВА ПОМОЧ (що то за лєнта) ДОПОМОЖІТЬ Помоліться за чоловіка Івана

Архімандрит Тихон

Слава навіки Богу!
Шановна Марія, обовязково помолимось в монастирі за Вашого чоловіка, а моя відповідь, певно, Вам не сподобається.
Справа в тому, що Ви не правильно зрозуміли суть проблеми Вашого чоловіка, і відповідно звенулися, для її вирішення до шарлатанів і служителів диявола. Як правило, наші проблеми, ми самі генеруємо, тому причину труднощів, насамперед, треба шукати в собі і не перекладувати відповідальність на інших.
Другий важливий крок, це звернення до Бога, а не до якихось окультних практик. Звернення до Бога, має бути повноцінним, не думайте що Божу поміч ми можемо купити поставивши свічку в церкві, або написавши записку на місяць. чи повязавши на себе якусь лєнту. До Бога треба звертатися своїм життям: кожен день молитися вранці і ввечері молитви які установлені церковними правилами, додержуватися посту, кожну неділю молитися на Літургії, причащатися Святих Христових Тайн кожен місяць. Звісно, що повертати своє життя до Бога потребує багато зусилль, тому люди шукають якісь легші  способи вирішення проблем, і так як і Ви попадають до рук цих самих служителів диявола. Які Вам і накатали яйцями якусь ахінєю.
Тому дорога Марія вибір тільки за Вами, і якщо Ви повноцінно, своїм життям, звернетеся до Бога, самі побачите який буде результат.
Бог в поміч.

Поділитись:

Про шанування ікон

Традиція шанування ікон є тою найважливішою та невід’ємною складовою літургічно-богослужбового та повсякденно-побутового життя віруючих православних людей, що, напевне, найчастіше піддається критиці та прямим нападкам з боку найрізноманітніших сектантських груп протестантського напрямку. У чому ж тут справа? Невже дійсно не позбавлені здорового глузду заяви сучасних іконоборців про те, що шанування ікон є практикою не біблійною, та вкоріненою у язичницьких культах? Звісно, ні. Просто кожному з нас, хто щиро вважає себе православним, у дослідженні даного питання необхідно проявити максимальну витримку, наполегливість, інтелектуальну чесність та об’єктивність, і тоді істинність традиції шанування ікон засяє перед нами у всій своїй повноті та величі.
Перед тим, як викласти православну аргументацію щодо шанування святих ікон, спочатку необхідно окреслити та розрізнити між собою два принципово важливих моменти, що допоможуть нам послідовно, методично та ґрунтовно дослідити цю тему: по-перше ми розглянемо саму принципову можливість створення святих ікон в контексті біблійного вчення, а по-друге – потенційну можливість молитовного шанування священних зображень.
Отже, розпочнемо з того, що стосується правомочності створення візуальних зображень. Частіше за все неприязнь до православних ікон з боку нетрадиційних християнських груп починається з цитування наступного повеління Господа, яке ми знаходимо у П’ятикнижжі Мойсея: «Не створюй собі ідола і будь-якого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею» (Вих. 20:4). Але дуже цікавим є той факт, що вже у 18-му вірші 25-го розділу тієї ж біблійної Книги Вихід, де ми тільки що бачили сувору заборону, ми зустрічаємо прямий наказ від Господа створити двох Херувимів (тобто зображення того, «що на небі вгорі») та встановити їх на кришці Ковчегу Завіту.
Сектантське спотворення цього біблійного епізоду, як правило, відбувається через виривання ними однієї фрази із загального контексту. У даному випадку істинний сенс заборони, що знаходиться у Вих. 20:4, ми знаходимо у попередньому вірші: «Нехай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм» (Вих. 20:3). Тому насправді Слово Боже не забороняє створення будь-яких священних візуальних образів, але виключно у тому випадку, коли при цьому не йдеться про шанування інших, не істинних «богів».
Також у цьому контексті важливо зрозуміти, що будь-яка біблійна заборона, як і та, що наведена у Вих. 20:4, дається Богом виключно при наближенні потенційної можливості звершити дію, що суперечить волі Божій. Заповідь дається у переддень гріха, і будь яку заборону необхідно розглядати виключно у тому соціально-культурному контексті та у тому просторово-часовому моменті, у якому вона була озвучена Богом. Заборона із Вих. 20:4 була дана Богом перед тим, як ізраїльський народ вийшов з Єгипту у обіцяну Богом землю, і Бог дав цю заборону для того, щоб євреї не зафіксували у своїй духовній практиці та не ввібрали в себе релігійні традиції язичників та вірування тих народів пустелі, через територію яких звершувався цей вихід євреїв з Єгипту.
Спочатку читачеві дійсно здається, що заборона на створення зображення носить категоричний характер, а слова «…і що на землі долі» відносяться до всієї сукупності Божого творіння: тварин, рослин, пейзажів тощо. Однак при подальшому читанні Святого Письма ми зустрічаємося із доволі цікавим історичним фактом. Виявляється, наймудріший цар Соломон, коли він будував Єрусалимський храм, «на всіх стінах храму зробив різьблені зображення херувимів і пальмових дерев та квітів, що розпускаються, зсередини та зовні» (3 Цар. 6:29), тобто зображення того, «що на землі долі».
Далі ми дізнаємося про ще одну цікаву подробицю. Після закінчення будівництва цього храму Бог настільки наповнив його Своєю славою, що «не могли священики стояти на служінні через хмару, оскільки слава Господня наповнила храм Господній» (3 Цар. 8:11). Отже, ми бачимо, що Своєю очевидною присутністю Господь благословив цей храм разом із тими зображеннями, що були зроблені у ньому Соломоном.
Можна поставити перед собою просте питання: що ж сьогодні, у наші дні більше нагадує старозавітний Ієрусалимський храм із розписами, який наповнювала слава Господня – православні храми із внутрішніми розписами, чи молельні дома сучасних протестантських релігійних громад із побіленими стінами? І мені здається, що кожній неупередженій людині стане зрозуміло де є храм Божий, а де клуб за інтересами. А у справжньому храмі, як відомо з Біблії, «все сповіщає про славу Його» (Пс. 28:9).
Тому, прийнявши до уваги всю цю інформацію, ми можемо зробити справедливий висновок про те, що внутрішня сутність та головний акцент заборони, яку ми зустріли у Вих. 20:4, полягає зовсім не в тому, щоб не створювати неминучих візуальних образів, але у тому, щоб «не робити із них ідола». Будь-який образ ні в якому разі не повинен сприйматись у якості Самого Божества, – саме у цьому полягає сутність заборони, що наведена у 20-му розділі Книги Вихід.
У своїх претензіях, що стосуються практики шанування ікон, протестантські релігійні громади часто посилаються на Ін. 1:18, де є такі слова: «Бога не бачив ніхто ніколи…». Але проблема та підміна у тому, що це не є повний біблійний вірш, але лише його перша частина. Для того, щоб остаточно прояснити це питання, достатньо всього-на-всього прочитати другу частину цього вірша, де сказано: «…Єдинонароджений Син Божий, що в лоні Отця, Той явив» (Ін. 1:18). Це закінчення борці з іконами свідомо замовчують, оскільки чудово розуміють очевидний біблійний факт: прочитана повністю ця фраза однозначно свідчить про те, що одним із результатів Боговтілення є принципова можливість візуально зображувати втіленого Господа Ісуса Христа, бо Саме Він, згідно Біблії, явив світові Отця. Про це абсолютно відкрито свідчив Сам Христос, коли казав: «Той, хто бачив Мене, бачив і Отця» (Ін. 14:9) і «Я й Отець – одне» (Ін. 10:30).
Ні для кого не є секретом, що незважаючи на їхню боротьбу з іконами, у багатьох кольорових сектантських виданнях, що розповсюджуються чи не на кожній зупинці, все ж таки присутні зображення Христа, апостолів, пророків тощо. Особливий комізм (чи трагізм?) полягає у тому, що ці зображення більше нагадують голлівудських суперзірок, аніж героїв Священної Історії. Ці зображення абсолютно не відповідають історичним реаліям. Немає нічого спільного, наприклад, між тими загорілими хлопцями із сталевими м’язами, що зображені у сектантських листівках та під якими вочевидь маються на увазі апостоли, із тими, хто писав про себе: «Вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, проповідуючи іншим, самому не лишитись негідним» (1 Кор. 9:27).
Тепер, дослідивши аргументацію про принципову можливість створення священних зображень, перейдемо до аргументів, що стосуються можливості їх молитовного вшанування.
Перш за все слід зрозуміти, що поклоніння будь-якому священному предмету ні в якому разі не є язичництвом та зрадою по відношенню до Єдиного Бога. І цій тезі є чимало біблійних підтверджень.
Псалмоспівець та пророк Давид, якого важко запідозрити у поклонінні ідолам, в одному із своїх безсмертних псалмів каже: «А я, по багатству милості Твоєї, увійду до дому Твого, храму Твоєму вклонюся, сповнений страху Твого» (Пс. 5:8). Тобто поклоніння храму Божому з боку Давида у жодному разі не вступало у конфлікт та протиріччя із його істинним, благоговійним боговшануванням. Цей біблійний факт відкриває принципову можливість поклоніння та вшанування будь-чого, крім Самого Божества, але, безумовно, з обмовкою на те, що об’єкт цього поклоніння був освячений безпосередньою Божою присутністю, як це було у випадку із Ієрусалимським храмом.
Найбільшою святинею ізраїльського народу був Ковчег Завіту – ящик, вкритий золотом, в якому зберігались кам’яні Скрижалі завіту із десятьма заповідями (Повт. Зак. 10:2), посудина із манною та посох Аарона (Євр. 9:4). Ковчег Завіту був наочним свідченням присутності Божої серед ізраїльського народу. З формальної точки зору він був всього лише ємністю для зберігання предметів, дорогих для пам’яті євреїв. Але Біблія нам розповідає, що торкатися Ковчегу могли тільки священики, а коли при його перенесенні деякий чоловік Оза, що не мав відношення до священства, торкнувся цієї святині, то «Господь розгнівався на Озу, та уразив його Бог за цю провину, і вмер він там біля Ковчега Божого» (2 Цар. 6:7).
Так само й нечестивий цар Валтасар, що використовував на своїх бенкетах священні предмети, поцуплені його батьком Навуходоносором з Єрусалимського храму, був публічно пристиджений за це блюзнірство надприродним Божественним втручанням, що зображене у 5-му розділі Книги пророка Даниїла.
Всі ці уривки зі Святого Письма ще раз акцентують нашу увагу на безпрецедентній святості певних священних предметів, що пов’язані з істинним вшануванням Бога. І Ковчег Завіту, і священні сосуди з Єрусалимського храму, і інші, на перший погляд, суто матеріальні речі були настільки великими святинями в очах Божих, що ступінь цієї святості не завжди повністю усвідомлювалася навіть представниками вибраного Богом народу, а наруга над ними інколи навіть каралась миттєвою смертю.
Два херувими, яких Господь наказав спорудити у Святій Святих храму, крім всього іншого, «стояли на ногах своїх, обличчями своїми до храму» (2 Пар. 3:13). Це означає, що будь-яке поклоніння людини, що молилася у бік Святої Святих, було неминуче обернене до цих двох статуй, і, відповідно, супроводжувалось поклонінням до херувимів обличчям до обличчя так само, як сьогодні православні віруючі моляться обличчями до вівтаря та до святих ікон.
Говорячи про принципову можливість поклоніння священним зображенням, необхідно розрізнити терміни «поклоніння» та «служіння». Служити можна тільки Богові, оскільки ще Христос казав: «Господу Богу твоєму вклоняйся та Йому Єдиному служи» (Мф. 4:10). Зауважимо, що «Єдиному» сказано лише про служіння. Тобто служити можна тільки Богу, і ця теза не викликає ніяких заперечень. А от вклонятися, вшановувати, виявляти благоговіння, повагу можна не тільки Богові, а й тим предметам, що нагадують нам про Нього, зокрема це стосується й ікон.
Крім цього в Біблії є чимало місць, де прямо сказано, що великі старозавітні праведники вклонялись фактично не тільки Богові. Наприклад, у Книзі Буття сказано, що Яків, коли зустрів свого брата Ісава, «вклонився до землі сім разів» (Бут. 33:3). Так само й брати Йосипа, що прийшли до нього у Єгипет, «вклонилися до нього обличчям до землі» (Бут. 42:6). Ісус Навин та ізраїльські старійшини також вклонилися Ковчегу Господньому, на якому були зображені херувими: «Ісус роздер одяг свій та пав на лице своє на землю перед ковчегом Господнім» (Нав. 6:7).
Абсолютно зрозуміло, що таке поклоніння не стоїть на одному рівні із поклонінням Єдиному Богу, а є лише виявом поваги, благоговіння, ввічливості та близькосхідного етикету. Навряд чи хтось із сучасних іконоборців всерйоз візьметься стверджувати, що через такі дії всі ці великі старозавітні праведники Божі зрадили Єдиному Істинному Богові та впали у ідолопоклонство!
Теж саме стосується й ікон. Молитовне вшанування образів Христа, Діви Марії та святих угодників Божих у жодному разі не витісняє Бога, а навпаки постійно нагадує про Божу присутність в житті людини.
Ікона ні в якому разі не є ідолом, і таке порівняння є некоректним, ненауковим та небіблійним. Ікона зображає реальну особистість, присутню у духовному світі, а про ідоли апостол Павло писав, що «ідол у світі ніщо» (1 Кор. 8:4). Існує статуя Зевса, але самого Зевса не існує, отже, статуя Зевса – це ідол. Священне зображення, навпаки має свій прототип у духовному світі, та воно не уводить людину від Істинного Бога, а веде до Нього. Ми вшановуємо Біблію, не вклоняючись сутності шкіри, паперу та чорнил, з яких вона зроблена, але Слову Божому, що знаходиться в ній. Так само в іконі ми вшановуємо не дерево та фарбу, з яких вона зроблена, а того святого, чий образ зображений цими фарбами на цій дошці.
І на завершення хотілося б навести чудові слова прп. Феодора Студита (+826) щодо єресі іконоборців, які атакували Церкву Христову ще у VIII – IX ст. ст.: «Немає жодної єресі з тих, що зароджувались у Церкві гіршої, ніж ця. Вона відкидає Самого Христа та б’є Його по обличчю».
Ці вичерпні слова святого отця Церкви красномовно свідчать про той щирий сердечний біль, з яким православна свідомість реагувала на боротьбу зі святими іконами 12 століть тому. Нажаль, майже всі без виключення сучасні сектанти є духовними нащадками давніх іконоборців. І головною метою для сучасних православних віруючих – не лишатись байдужими до тих агресивних нападок на ікони, які мають місце в сучасному світі, та бути спроможними дати виважену, вичерпну, біблійно-аргументовану відповідь щодо традиції шанування святих ікон, як це робили великі святі отці та вчителі Православної Церкви. Амінь!

Поділитись: