Меню Закрити

Десять глав про чесноти та гріх (прп. Максим Ісповідник)

  1. Важкі страждання святих є ареною боротьби заздрості та чесноти: заздрість, щоб перемогти, наполягає, а чеснота, щоб залишитися непідкореною, все зносить. І заздрість бореться, щоб процвітав гріх через покарання тих, хто робить поступ у чесноті, а чеснота протистоїть, щоб мужньо трималися люди благі, навіть у важких бідах та стражданнях.
  2. Подвиг чесноти є постійною боротьбою в трудах, і тим, хто її мужньо витримав, він приносить переможний вінець — безпристрасність душі, завдяки якому вона, з`єднавшись із Богом любов`ю, у своєму внутрішньому настрої віддаляється від тіла й світу. Бо тілесні муки укріпляють душу витривалих.
  3. Спочатку захоплені красою насолоди, ми надали перевагу смерті істинного життя. І тому ми із вдячністю несемо тілесний труд, який умертвлює цю насолоду, щоб, самим знищенням її, умертвивши разом з нею й смерть, отримати життя, що повертається назад до нас, [колись] продане насолоді, а [тепер] відкуплене малими трудами плоті.
  4. Якщо плоть процвітає, то звичайно примножується сила гріха. А тому зрозуміло, що коли плоть страждає, чесноті, природно, зростати. І ми повинні мужньо зносити страждання плоті, оскільки воно очищує скверну душі й забезпечу майбутню славу. Бо нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас (Рим. 8:18).
  5. Лікарі не зцілюють тіло, пропонуючи всім одні й ті ж ліки, — і Бог не виліковує хвороби душі одним лише способом зцілення, гідним для всіх, але робить [людей] здоровими, користуючись ліками, придатними для кожного окремо. І ми, зцілювані, подякуймо [Йому], навіть якщо доводиться нам переносити муки, бо блаженна кінцева ціль [лікування].
  6. Ніщо так не викриває внутрішній стан душі, як зростання плотських страждань. Бо якщо вона піддається їм, то являє себе такою, що любить плоть більше від Бога, а якщо перебуває непохитною в потрясіннях їх, то показує себе такою, що почитає чесноту більше від плоті. Завдяки цьому душа й сприймає вселення Бога, Який заради неї перетерпів наші страждання та Який [переможно] звіщає [їй], як свого часу звіщав [Своїм] учням: але мужайтесь: Я переміг світ (Ін. 16, 33).
  7. Якщо всі святі були причасниками виховного покарання, то й ми, які виховуємося разом з ними, подякуймо [Богові], щоб нам удостоїтися стати причасниками їхньої слави. Бо Господь, кого любить, того карає; б`є ж кожного сина, якого приймає (Євр. 12, 6; Притч. 3, 11-12).
  8. Адам, прийнявши насолоду, запропоновану [йому] ребром [його], вивів людство з раю, а Христос муками [від ран, завданих] копієм, розсік цю насолоду і ввів розбійника всередину раю. Полюбімо ж і ми муки плоті та зненавидьмо її насолоду. Бо муки вводять і відновлюють нас в [божественні] блага, а насолода виводить і видаляє від них.
  9. Якщо Бог, Який став людиною, страждає плоттю, то хіба не буде радіти страждалець, маючи Бога Сопричасником у стражданні? Бо [Бог] забезпечує Царство [Небесне] тому, кому співстраждає. Істину каже [Апостол]: якщо ми страждаємо разом із ним, щоб разом з ним і прославитися. (Рим. 8, 17).
  10. Якщо неодмінно треба мучитися, внаслідок домішаного праотцем до [людської] природи насолоди, то перенесімо мужньо тимчасові страждання, що притупляють у нас жало насолоди та звільняють нас від вічних мук, які вона тягне за собою.
Поділитись:

Схожі матеріали

Leave a Reply

avatar

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

  Subscribe  
Notify of