Всі записи автора Тарас Русин

До свята пророка Іллі

Пророк Ілля – не просто один з найбільш шанованих святих, як в Православній, так і в Католицькій церквах. Пророк Ілля – один з найвідоміших людей в історії людства. Його шанують не тільки в християнстві і іудаїзмі, а й в пізніх протестантських сектах і ісламі, а сліди його образу присутні навіть в язичницьких віруваннях.

 

  • Невідоме ім’я пророка Іллі. Ми нічого не знаємо про походження пророка Іллі, про його родовід, і навіть його ім’я, можливо, не є власною назвою. «Елійаху» давньоєврейською мовою означає «Яхве – мій Бог». Існує думка, що це ім’я пророк взяв собі під час протистояння з жрецями ваала.
  • Проповідник Єдиного Бога. Сучасником Іллі цар Ізраїлю був Ахав і його дружина Ієзавель були ідолопоклонниками: вони приносили жертви язичницькому божеству ваалу (Ієзавель походила з фінікійців, що поклонялися йому, і сама була жрицею) і схиляли до цього народ. Ілля відкрито викривав царя і царицю, здобувши тим самим ненависть останньої. В покарання за завзятість царя в ідолопоклонстві, Господь посилає на країну спеку. Три роки не було з неба ні дощу, ні роси. Засуха припинилася тільки після осоромлення жерців ваала та молитви Іллі. Сталося це за таких обставин. Ілля зібрав на горі Карміл народ Ізраїлю і жерців ваала і запропонував скласти два жертовника – Богу і ваалу – і принести на них жертви, але не підпалювати її. Якщо ваал спалить свою жертву вогнем з неба, то він і є істинний Бог. Якщо Господь – істинний Бог Він. Ваал, зрозуміло, своєї жертви «не прийняв». Бог же попалив не тільки жертву, але і дрова, кам’яний жертовник і навіть рів з водою, який за наказом Іллі оточував жертовник. Народ Ізраїлю покаявся і прославив Бога, а Ілля власноруч убив всіх жерців ваала як тих, хто спокушав людей. Після цього він почав благати Господа про дощ, і Господь зглянувся на його молитву.
  • Живий на небі. Відповідно до Священного Передання, в історії людства є всього три людини, взятих на небо живими: апостол Іоанн, Енох та Ілля. Причому якщо про Еноха можливі різні тлумачення (в 5 главі книги Буття про його відхід із земного життя сказано туманно: «і не стало його, тому що Бог узяв його»), а про Іоанна ми знаємо тільки з Передання. То про пророка Іллю конкретно сказано в Біблії: «з’явилася колісниця вогненна і коні вогненні, і розлучили їх обох, і понісся Ілля у вихорі на небо» (4Цар.2:11).
  • Ілля – предтеча Христа. Згідно з церковним переказом, заснованому на пророцтві Малахії: «Ось, Я пошлю до вас Іллю пророка перед настанням дня Господнього, великого і страшного» (Мал.4:5), пророк Ілля стане предтечею другого пришестя Христа на землю і буде убитий за проповідь Христа, повторивши тим самим долю Іоанна Хрестителя, який прийшов «в дусі та силі Іллі» в якості Предтечі Спасителя («Ісус сказав їм у відповідь: так, Ілля прийде раніш і все приготує; але кажу вам, що Ілля вже прийшов, і його не впізнали, і зробили з ним, як хотіли. Так і Син Людський має постраждати від них» (Мф.17:11-12), – говорить Христос). Про те, що Ілля є одним з провісників Христа, свідчать його чудеса. Під час посухи, що послідувала за гріхи царя Ахава і народу Ізраїлю, він оселився в будинку вдови із Сарепти Сидонської, язичниці за походженням – подібно до того, як Христос прийшов до помираючому народу Ізраїлю, але, будучи відкинутим, був прийнятий язичниками. У хаті вдови Ілля воскресив її єдиного сина, який помер від хвороби – як Христос буде воскрешати мертвих в земній історії Свого життя. Ще одне диво в будинку вдови – поки в ньому знаходився пророк, не вичерпувалося масло в глечику і не закінчувалося борошно – передбачає чудо про умноження хлібів і риб, якими Господь нагодовував слухаючих Його.
  • Ілля – співрозмовник Христа. Про те, що Ілля – найбільший з пророків, Євангеліє свідчить тим фактом, що лише він і Мойсей удостоїлися бесіди з Христом під час Його Преображення на Фаворі. Є різні пояснення, чому саме цих двох пророків обирає для бесіди Христос. По-перше, Ілля, як і Мойсей, мав досвід безпосереднього спілкування з Богом: Мойсей отримав від Бога закон, а також спілкувався з Всевишнім настільки близько, наскільки можливо для людини – бачив «задня Бога» (Вих.33). Ілля ж стояв лицем до лиця перед Богом по Його заклику, «закрив лице своє милотю своєю» (3Цар.19,13). Святитель Іоанн Златоуст викладає іншу думку: «один померший та інший, ще не випробував смерті», постали перед Христом для того, щоб показати, що Він «має владу над життям і смертю, володарює над небом і землею».
  • Ілля в іудаїзмі. Переказ про пророка Еліяху як предтечу Машиаха (Месія) існувало в древньому, ще дохристиянському іудаїзмі, зберігається воно і зараз. Більш того: вважається, що Ілля не просто повернеться на землю перед приходом Месії, але і помаже Його на царство (оскільки іншої вказівки, крім як безпосередньо Богом через пророка на легітимного царя після багатовікової перерви в династіях бути не може). Іудейська традиція також стверджує, що Еліяху відвідує будинок кожної сім’ї, яка зустрічає Песах (спогад про вихід з Єгипту) – тому під час ритуальної пасхальної трапези на столі залишають келих для пророка.
  • Ілля в ісламі. Пророка Іллю в ісламській традиції звуть ім’ям Ільяс. Його життєпис коротко повторює біблійну біографію пророка: вчив поклонятися Єдиному Богу, покарав за поклоніння ідолу ваалу. Деякі тлумачі Корану і ісламські богослови вважають, що Ідріс (Енох), Хідр (пророк – учитель Мойсея, також безсмертний; в Біблії аналога немає) – інші імена Ільяса. Есхатологічного сенсу, який вкладається в фігуру Іллі в християнстві і іудаїзмі, в ісламі немає (есхатологія – наука про кінець світу). Але віра в те, що він узятий на небо живим, є і в ісламі – вважається, що він подорожує по світу разом з Хідром. У більш пізній ісламській літературі і легендах Ільяс взагалі стає напів-людиною, напів-ангелом.
  • Ілля в фольклорі. Завдяки тому, що за пророцтвом Іллі протягом трьох років були укладені небеса і по його молитві на землю пролився дощ, Ілля часто асоціюється з дохристиянськими небесними божествами. Не останню роль в цих асоціаціях зіграв образ возносящого на небеса пророка – на вогненній колісниці.Уже в християнську епоху, в п’ятому столітті поет Седуліус з ім’ям Іллі пов’язував грецького бога сонця – Геліоса – тим більше, що обидва ці імена дуже близькі за звучанням (ім’я «Ілля» в грецькій транскрипції звучить як «Еліас»). У слов’янській традиції на фігуру Іллі-Пророка були перенесені деякі функції язичницького бога-громовержця Перуна. А народ комі і зовсім ввів Іллю в пантеон своїх богів: Ілля-пророк вважається помічником одного з божеств-деміургів. Його атрибути – кресало і кремінь, якими він висікає грім і блискавку.
  • Шанування пророка Іллі на православній Русі. Шанування пророка Іллі на Русі було поширене ще до її Хрещення князем Володимиром. Перший храм, побудований в Києві під час правління князя Ігоря, був присвячений пророку Іллі. Свята рівноапостольна княгиня Ольга після свого хрещення побудувала храм, також присвячений пророку Іллі, в своєму рідному селі Вибути (Псковщина).
  • Чий покровитель пророк Ілія? Воїни в блакитних беретах відзначають своє свято широко, а ті з них, хто сповідують себе православними, не без гордості згадують, що в цей же день Церква згадує пророка Іллю. Тому останнім часом пророка Іллю все частіше називають покровителем повітряно-десантних військ. Немає нічого поганого в такому календарному символізмі, тим більше, що багато чудес пророка були по-старозавітньому войовничими. Важливо разом з тим не забувати головного: пророк Ілля – покровитель вірних Господу, бо сам був вірний Йому всупереч всім обставинам, він же – наставник заблукалих, бо своїми чудесами напоумив заблудший народ, він же – зразок цнотливого життя, бо жив в чистоті, не перебуваючи у шлюбі.

Схожі матеріали

Поділитись:

ПОЯСНЕННЯ ЛІТУРГІЇ

Місіонерський відділ Мукачівської єпархії Української Православної Церкви на честь Блаженнішого Митрополита Володимира презентує Вашій увазі листівку – Пояснення Божественної Літургії.

ПОЯСНЕННЯ БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ

В наш світ, у якому так багато зла і несправедливості, дві тисячі років тому Бог явився у людському образі. Він воплотився, щоб врятувати нас від зла, від самотності, від смерті. Коли після Його хресної смерті, Його учні збиралися разом, Він, Воскреснувши з мертвих, приходив до них. Він і є з нами, особливо можна відчути це, коли ми збираємося разом на Літургію: «Бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф.18.20)

«Во воспоминаніє Господа і Бога…»

Божественна Літургія (грец. «спільне діло») – це головне з спільних богослужінь, під час якого здійснюється головне Таїнство Церкви – Таїнство Причастя або Євхаристія (грец. «Подяка»), бо, беручи участь в цьому Таїнстві, християни приносять подяку Богові за спасіння та прожите життя, за всі радощі і скорботи.

Першу Літургію звершив Господь наш Ісус Христос в Сіонській світлиці і кожна Літургія є таємничим продовженням цієї події. Віруючі збираються в храм для того, щоб разом «єдиними устами і єдиним серцем» прославити Бога і причаститися Святих Христових Таїн.

У Літургії можна виділити три частини:

  • Проскомидія (грец. пροσκομιδή – «принесення», «підношення»), під час якої приготовлюється вино і хліб (просфори) для Євхаристії і поминаються душі християн живих і померших, за яких священик виймає частинки з просфор. Проте, поминаються тільки православні християни, не відлучені від Церковного спілкування смертними гріхами.
  • Просфора своїм походженням уходить у давні часи. У перші століття християнства віруючі самі приносили з собою хліб, вино, єлей (тобто оливкову олію), віск для свічок – все, що потрібно для здійснення Богослужіння. Це приношення (на грецькій «просфора»), або пожертвування, приймали диякони; імена тих хто приносили вносили в особливий список, який з молитвою проголошували під час освячення Дарів. З цих добровільних приношень (просфор) відділялася частина хліба і вина для преложення в Тіло і Кров Христову. З воску виготовлялися свічки, а інші приношення, над якими також виголошувалися молитви, роздавали віруючим. З часом просфорою стали називати тільки хліб, який вживається для здійснення Літургії. Згодом стали замість звичайного хліба спеціально випікати просфори в церкві. Наприкінці Літургії причасникам разом з теплотою роздають антидор – маленькі частини просфори, з якої на Проскомидії був вийнятий Святий Агнець. Грецьке слово «антидор» походить від слів «анти» – замість і «дирон» – дар, тобто точний переклад цього слова – «замість дару». Просфору або частинку просфори можна отримати після Літургії які роздаються в храмах.

Проскомидія звершується священнослужителями у Вівтарі, в храмі зазвичай в цей час читається особливе молитовне послідування – Часи.

  • Богослужбові Часи – це спеціальний чин молитов, який читається в храмі в визначений час. Це досить короткий чин, читання і слухання якого не займає більше п’ятнадцяти, двадцяти хвилин. Під час читання Часів Третього і Шостого ми покликані згадувати про суд над Христом у Пилата, знущання і побиття Спасителя, про те, як Спаситель був введений на Голгофу, як Він був розп’ятий, і темрява стала по цілій землі (Лк. 23.44).

Перед початком Літургії священик звершує кадіння Вівтаря, церковнослужителів і тих хто молиться в храмі. Вірники відповідають поклоном. Кадильний дим – символізує Святого Духа. Він наповнює храм Божою благодаттю, і освячуючи віруючих.

Літургія оглашенних

  • На цій частині Літургії можуть бути присутніми оглашенні, тобто ті люди, які готуються до прийняття Святого Хрещення і отримують настановлення у християнській вірі.

Літургія починається виголошенням священика, прославляючого Святу Трійцю: «Благословенно царство Отца і Сина і Святаго Духа, нині і присно і во віки віков».  Славослів’я – вища форма молитви, в якій людина ніби забуває самого себе і спрямовує всі сили своєї душі до хваління, прославлення Творця.

Почувши виголошене священиком початкове благословення, церковне зібрання приєднується до прославлення Царства Божого співом «Амінь», що означає «Істинно так».

Диякон (священик) виголошує мирну ектенію (грец. εκτενὴς – «протяжне моління»), закликаючи всіх християн в мирі з Богом і ближніми звершувати молитву про спасіння душ, світу, Церкви, храму, про тих, хто молиться, про священнослужителів, церковнослужителів, про Батьківщину, владу, воїнство, про всіх віруючих, про родючість землі, про тих які подорожують, страждають, про полонених, про позбавлення від скорботи тощо.

Хор співає три антифони: «Благослови, душе моя, Господа…» (102 псалом), «Хвали, душе моя, Господа…» (145 псалом), «Во Царствії Твоєм помяни нас, Господи… » (9 головних євангельських заповідей, які Христос дав під час так званої Нагорної проповіді). Кожен антифон відділяється один від іншого малими ектеніями «Паки і паки…» (тобто «Знову і знову»). Мала ектенія представляє собою скорочення мирної ектенії.

Перший антифон закликає віруючих до внутрішнього сердечного прославлення Бога, по слову святого апостола Павла, як й заповідав християнам серцем вірувати в правду, а устами сповідувати Бога для спасіння. У другому антифоні християни призиваються сповідувати Бога не тільки устами, але і всім своїм життям.

Другий антифон закінчується співом гімну Ісусу Христу «Єдинородний Сине і Слове Божий…», в якому ми не тільки просимо Христа врятувати нас, але і розкриваємо вчення про Нього, як про Бога, Який втілився від Діви Марії для спасіння нас.

Під час співу третього антифону – Заповідей блаженств, відбувається Малий Вхід з Євангелієм, який символізує вихід Христа Спасителя на проповідь.

Свічконосець зі свічкою, йдучи перед  дияконом, означає світло Новозавітної благодаті. Євангеліє, яке несе диякон, означає Христа Спасителя, священики являють образ святих апостолів. У Царських вратах диякон робить Євангелієм знак хреста і входить у Вівтар. Цим символізується, що через хресні страждання Спасителя всім віруючим відчиняється вхід в Царство Небесне. Возглас «Премудрость, прості» – це заклик до віруючих слухати премудрість Божу, стоячи благоговійно, просто.

Далі співаються тропарі свята і Трисвяте, під час яких священик у Вівтарі стає на Горньому місці, обличчям до народу.  Це означає спасіння  Христом Спасителем всього роду людського і сходження Його в Царство Небесне до Бога Отця.

Читання книги Апостол нагадує нам про проповідь святих апостолів. До уважного читання Апостолу віруючі готуються возгласом: «Вонмем» («Будьмо уважні!») Читання Євангелія – ​​ проповідь Самого Христа. У деяких храмах після читання Євангелія священик вимовляє проповідь, у деяких пізніше.

Після Євангелія (проповіді) виголошується сугуба ектенія за здоров’я і спасіння всіх віруючих, а також заупокійна ектенія, на якій поминаються усопші православні християни. Далі слідують ектенії за оглашенних (іноді скорочуються).

ЛІТУРГІЯ ВІРНИХ

  • Після того як оглашенні залишають храм починається Літургія вірних. Це вже та частина Літургії, на якій повинні бути присутніми тільки вірні чада Церкви. На Літургії вірних відбувається власне Євхаристія і Причастя Святих Христових Таїн.

Під час співу Херувимської пісні відбувається Великий вхід зі Святими Дарами. Він означає вихід Господа на хресні страждання.

Свічконосець що йде перед Святими Дарами, знаменує вогонь молитви. Святі Дари символізують Господа, несущого Свій Хрест на Голгофу. Згідно Євангелія, в цей час сонце покрилося темрявою, земля затряслася, відкрилися гроби, сила бісівська повергнута в пекло.

Після поминання церковної ієрархії і всіх православних християн, священик ставить Святі Дари на Престол, що означає положення Господа у  гроб. Закриття Царських врат – знак того, що душа Спасителя після Його розп’яття на хресті зійшла до аду, щоб вивести звідти всіх старозавітних праведників. Закриття завіси – образ каменю приваленого іудеями до гробу Господнього.

Під час благальної ектенії ми просимо у Господа земні і небесні милості.

За ектенією відкривається завіса Царських врат, що означає Воскресіння Христа Спасителя. Народ співає Символ віри, який є сповідуванням нашої християнської православної віри. В Символі віри містяться всі основні віроучительні положення (догмати) викладені в коротких, але точних словах. Символ віри зобов’язаний знати
і розуміти кожен православний християнин.

Після закінчення співу Символу віри диякон урочисто і голосно виголошує: «Станем добрі, станем со страхом, вонмем…», тобто стоячи зі страхом і благоговінням будемо уважні до того, що відбувається.

Починається подячний Євхаристичний канон – це найважливіша частина Літургії, коли хліб і вино, приготовані на Проскомидії, стають істинним Тілом і істинною Кров’ю Христовою. В цей час всі християни стають учасниками Тайної Вечері Христової.

Хор повільно і тихо співає «Тебе поєм. Тебе благословим, Тебі благодарим, Господи, і молимтися, Боже наш…» Священик з піднятими руками молиться про зіслання Святого Духа. Відбувається зішестя Святого Духа, Який освячує Святі Дари. З цього моменту на Престолі в Святих Тайнах під виглядом і образом хліба і вина цілком присутній Сам Христос Бог.

Під час співу молитви «Достойно єсть», яка прославляє Божу Матір, поминаються імена всіх живих і покійних близьких і родичів.

Ектенія прохальна «Вся святия помянувше…», супроводжується особливими проханнями. Вона духовно налаштовує кожного учасника Літургії до причастя Святих Христових Таїн і молиться про те, щоб Бог прийняв нашу жертву, дарував нам благодать Святого Духа і дозволив прийняти цей Дар неосужденно.

Після ектенії всенародно співається молитва «Отче наш». Цю молитву кожен християнин повинен не тільки знати напам’ять, а й розуміти про що йдеться в ній.

Священик у Вівтарі, підносячи Святий Агнець, виголошує «Святая святим». Це виголошення означає, що Святі Тайни призначені для тих християн, котрі прагнуть до духовної досконалості і ревнують про Богоугодження і справі преображення і спасіння своєї душі.

Причастя – є Таїнство, у якому віруючі споживають (причащаються) Самого Тіла і Крові Господа і Бога нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів і в життя вічне. Сам Господь  сказав: «Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крові, то не будете мати життя в собі» (Ін.6.53). Для віруючих факт дійсності преложення хліба і вина, принесених на Літургію, в Тіло і Кров Христову безсумнівний.

  • Щоб Причастя служило на освячення і спасіння душі, необхідно вести християнське життя і не мати смертних гріхів.

«Нехай же випробовує себе людина, i так нехай їсть вiд хлiба цього i п’є вiд чашi цiєї. Бо хто їсть i п’є недос­тойно, той їсть i п’є на осудження собi, не думаючи про Тiло Господнє. Через це багато з вас не­мiч­них i недужих i чимало вмирає» (1Кор. 11.28-30).

Святитель Микола Кавасіла роз’яснює: «Благодать освячує нас через Дари, якщо знайде нас здатними до освячення; якщо ж зустріне нас неприготованими, то і не принесе ніякої користі, і заподіє незліченну шкоду».

Після Причастя, вийняті з просфор на Проскомидії частки занурюються в святу Чашу зі словами: «Омий, Господи, гріхи тих, що тут поминалися, Кров’ю Твоєю Чесною, молитвами святих Твоїх» і Господь омиває Своєю Кров’ю гріхи тих, хто був пом’янутий на Проскомидії.

Священик, тримаючи в руках Святі Дари, виголошує в Царських вратах «Всегда, нині і присно, і во віки віков» і відносить Дари на Жертовник. Ми згадуємо Вознесіння Господа Ісуса Христа в Небесне Царство, Його повсякчасне перебування з віруючими на землі в Таїнствах Церкви і Його Друге славне Пришестя: «Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян. 1.11).

Наприкінці Літургії диякон (священик) виголошує подячну ектенію «Прості приїмше…»

Після відпусту Літургії, на якому поминаються Пресвята Богородиця і святі дня, всі підходять до цілування Хреста.

Читати далі ПОЯСНЕННЯ ЛІТУРГІЇ

Схожі матеріали

Поділитись:

Краяни будьте обережні!

Останнім часом періодично в наш край починають заїжджати і освоюватись «гості» які активно діють у нас та сіють свої плевели у душах наших краян. Одними із таких які починають активно діяти та займаються розповсюдженням свого вчення є послідовники «провидиці» Гарафіни Маковій, слід кортко знати про них та загрозу, що вони собою представляють.

Зазвичай послідовники «провидиці» не є агресивними, продають книги та росповсюджують газети «Економічно-благочестивий вісник» з намальованим сонечком. Книги зовнішньо схожі на християнські: зображення, малюнки, поклик до праведності, термінологія, тощо. Але для мало-обізнаних християн це становить приманку (всі знаємо де безкоштовний сир?) Тому, БУДЬТЕ ОБЕРЕЖНІ! Не купуйте цих книг, газета також не вирішить Ваших проблем та не очистить від лих. Ігноруйте цих послідовників які називають себе “християнами” бо є рально загроза попасти в тенета диявола який діє через не зовсім здорову глуздом Гарафіну.

«Провидиця» є колишньою вчителькою української мови, літератури та народознавства.  Як можна зрозуміти з її книг, з 90-х років Маковій почала проводила індивідуальні прийоми. У 1995 р. вона засновує «Народознавчо-просвітницьке товариство «Факел»», та однойменне видавництво. Починається друк книжок та газети «Економічно-благочестивий вісник». З цього часу особисті прийоми припиняються. Як каже сама Маковій:  «тепер у неї інше завдання, пізнане вкладати в книжки». 2003 р., як вказує «провидиця»: «через Факел» гине її 18 – ти літня донька Марія («…я брала собі на голову, перебирала із людини її непрощену чорноту. Звичайна річ, що наповнювала тим і життя своїх рідних, Марії» – так описує Гарафіна причину загибелі своєї доньки ). Відтак товариство розпадається і утворюється нове – «Народознавчо-Просвітницький Центр «Факел пам’яті Марії». Таку ж назву переймає  й видавництво.
Гарафіна Петрівна та її послідовники позиціонують себе справжніми християнами. Щоправда чіткої конфесійної приналежності тут не вимагається. Так як «провидиця» мешкає на Буковині, то серед її адептів є православні, греко і навіть римо – католики.
Проте, якщо детально розглянути вчення Маковій, стає очевидним, що з православ’ям зокрема та й з християнством взагалі у вченні народознавці з Буковини дуже мало спільного.
На чому ж ґрунтуються такі категоричні висновки? Від православ’я, це вчення бере лише зовнішню обрядовість: відвідування храму, свічки, освячена вода, молебні, пости. Причому ставлення до церковних речей і таїнств носить швидше «магічний» характер. Наприклад для заспокоєння душі померлого, за вказівкою «провидиці» необхідно замовляти молебні саме у трьох церквах, при чому в записці має бути вписане лише одне ім’я померлого. А для лікування шизофренії, необхідно злити освячену воду набрану у трьох храмах в одну  «пляшечку», при чому не в банку, а обов’язково в «пляшечку». Бо як вказує Маковій: «Пляшка має форму дітородних каналів. Замість гріховності – святість зміщується туди». Статева тема досить нерідко знаходить відображення у Гарафіни Петрівни. Так для лікування хворої дитини,  батьки чомусь повинні прикладати освячену воду до своїх статевих органів. Причину ж народження дитини із «заячою губою», «провидиця» вбачає у використанні батьками контрацептивів у формі зайця («Дух цієї тваринки заполонив дітородну утробу і перейшов у дитя»). Подальше цитування таких моментів думається краще уникнути, бо інколи приведені у книзі листи та й відповіді самої народознавиці, носять не зовсім пристойний характер.
Зазвичай будь який постулат, чи аналіз ситуації Гарафіна Петрівна оголошує таким, який нібито отриманий напряму від Господа. І це її головна особливість (такий принцип дуже нагадує античних «провидців» – оракулів). Слова «почула на молитву…», «на молитву Господь показує…», «ставлю на молитву…» та інші в такому ж дусі, зустрічаються майже на кожній сторінці її текстів. Таким чином все що говорить Гарафіна мусить обов’язково сприйматись, як беззаперечна істина. Через це «провидиця» отримує абсолютну владу вершити долі людей (звичайно ж, нібито з вказівки  самого Господа): одних вона ще при житті визначає стати святими, іншим не дає можливості навіть на покаяння, бо нібито Господь «на молитву» сказав їй: «прожени сатану». «Ставленням на молитву», Маковій враз вирішує будь які питання: відміняє, або зараховує Церковні Таїнства, виправдовує убивцю власної дитини, як таку, що начебто була несвідомим знаряддям Божим і знищила народжене зло, або «діагностує» у дитини наявність негараздів через носіння одежі із зображенням слона. Бо начебто, коли людині загрожує смерть, «провидиці» з’являється ця тварина, причому з гробом на спині. Виявляється що «Для нас, християн, це знак подарунку від нечистої сили»! Забубонів і марновірств у Маковій чимало і більшість з низ є дріб’язковими та носять язичницько-народознавчий характер. В мережі можна знайти вказівку ще на наступні: не можна  класти різні продукти, воду або їжу на підлогу, де є дотик усяких ніг; не можна ставити фотографії на хресті покійника, що мусить бути лише дубовим; Гарафіна також і проти фотографії як такої, бо це начебто частина людини, дроблення її на шматки…; ялинка в новорічну ніч є… програмацією зла, деревом сумним; не можна дарувати діткам різних іграшкових звірів, птахів – відбитків того, що не має знаходити притулку в живому вигляді у християнській оселі… тобто слоник, собака, зайчик; не можна мати електричної праски; підлоги в хаті, лінолеуму, паркету, м’яких меблів та виробів із віскози; не можна одягати одяг своїх батьків, щоб… не повторювати їхньої долі; телефону, телефонних розмов; прального порошку… він нібито порушує енергетичний обмін людини; рубання дерев… «Дерева – це очі злі. У них завжди буває закутий недобрий дух, що відпрацьовує свою карму, тобто має перероджуватись із зла на добро…
Також дуже часто для пояснення людських негараздів «провидиця» вводить поняття родового  зла, яке нібито переходить на людину за порушення навіть незначних постанов, які введені Гарафіною. Саме введені,  бо все зі списку приведеного вище аж ніяк не заборонене Церквою. Церква вчить, що Бог є Любов, а не злий Деміург, який постійно вводить безліч нових вимог для виконання, й таким чином ніхто не може виконати абсолютно всі. Звісно окрім його єдиної достойної «пророчиці». Проте не можна сказати, що все про що говорить Маковій є помилковим навіть за формою. Нерідко вона навчає дотримуватись християнських та загальнолюдських моральних норм і принципів (саме в цьому криється причина, через яку прихильники вважають її православною). Та правильно подаючи форму, Маковій спотворює основне – суть. Наприклад усі  християни усвідомлюють, що не потрібно бездумно рубати дерева чи засмічувати струмки, але аж ніяк не через боязнь того, що в дереві «засіли» «недобрі духи», чи «руйнівні імпульси», а вода відповість хворобами. Таких моментів можна привести безліч і щодо церковних священнодій (досить дивним видається, щоб Всемогутній Бог, не може проникнути до могили померлого через…вінок штучних квітів!) і щодо навколишньої природи й навіть щодо зачісок (начебто підстригання й фарбування волосся призводить до втрати зв’язку з «космічним позитивом» а відсутність хустки «перепускає родове зло» – «Коли ми ігноруємо покровом, з Чаші позитиву, якою нагороджує Господь жінку під час одруження, опускаючи її жінці на маківку для живлення родини, живиться полююче за родиною зло»)
Не цурається Гарафіна Петрівна й астрологічних міркувань про закінчення ери Риб і вступання у права ери Водолія – «людей яким не властиве зло». Від неї можна почути про карму і «зв’язок з космічним позитивом», «позитив земної оболонки» й «злі зірки із Космосу» та ін. Варто нагадати, що св. Отці завжди з величезною   обережністю ставилися до різного роду чудес, а тим більше до безпосереднього спілкування з Господом та отримання від Нього вказівок, вбачаючи у цьому велику небезпеку духовної самоомани. Духовні дари вони отримували після десятиліть боротьби з власними пристрастями та гордістю, чого нажаль і не вистачає народознавці з Буковини.
Наведені вказівки, настанови, й пророцтва Гарафіни Маковій є лише незначною частиною від загальної кількості, але навіть їх цілком достатньо щоб повністю переконатися, що дане синкретичне вчення в ключових моментах повністю суперечить вченню Православної Церкви.
Тож, якщо коротко окреслити основні відхилення Маковій то отримаємо таку картину:
1) Духовна самоомана (прелєсть) – через «провіщення волі Господа» і відкриття  їй «таємниці гріха».
2) Магічне ставлення до церковних речей, обрядів і таїнств.
3) Вчення про родове зло, яке переходить на людину, та надзаслуги предків.
4) Віра в анімізм (одухотвореність всієї природи).
5) Безпідставний ригоризм у ряді питань.
6) Надання на пів язичницьким народним звичаєм визначального значення у житті людини.

Поділитись:

Про авторитет отців Церкви

Твори святих отців Церкви перших століть – це одна з найважливіших та найзначущих складових того величезного надбання, котре стяжала Церква Божа протягом двох тисячоліть свого існування. Читати далі Про авторитет отців Церкви

Поділитись:

Католицизм. Чому немає єдності з Православієм?

КАТОЛИЦИЗМ

Чому немає єдності з Православієм?

Історія закінчує відлік другого тисячоліття існування християнства на Землі.

Читати далі Католицизм. Чому немає єдності з Православієм?

Поділитись:

Чи пов’язане «Івана Купала» з святом Різдва Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна?

Як пов’язане свято «Івана Купала» з Різдвом Івана Предтечі?

Купала – стародавнє свято літнього сонцестояння (24 червня ст.cт.), у слов’ян і деяких народів Європи. Ф.Буслаєв вважав корінь куп (кип) за змістом близьким з коренем яр і буй. Утворені від них слова кипучий, затятий, буйний означають лютий, роздратований, шалений. Обрядові звичаї цієї ночі цілком підтверджують цю етимологію. У Посланні ігум. Спасо-Еліазарова монастиря Памфіла (+1505) наміснику і владі докоряють язичницьким буйство жителів тих міст в ніч свята «Івана Купала»: «зело не престала зде еще лесть идольская, кумирное празднование, радость и веселие сатанинское… тому (сатане) я(ко)же жертва приноситься всяка скверна и беззаконіе богомерзкое празднование… стучат бубны и глас сопелий и гудут струны, женам же и девам плескание (ударенье в ладоши) и плясание и главам их накивание, устам их неприязнен кличь и вопль, всескверненые песни, бесовская угодил свершахуся, и хребтом их вихляние и ногам их скакание и топтание». Це буйство в ніч, коли відбулося свято народження св. прор. і Предтечі Іоанна – великого пустельника, постника і пастиря Церкви, сприймали як блюзнірство. Вікова живучість в народі деяких звичаїв дня купала чи не свідчить про неповноту віри. Адже скільки людей, які ніколи не брали участь в цих язичницьких розвагах, схильне до забобонів і міфологічних уявлень. Підґрунтям для цього є наше грішне, пошкоджене гріхом, єство.

Що ж це за «свято» таке?

Купала – одне з головних свят древніх язичників-слов’ян, хоча походження у нього, швидше за все, не слов’янське. Воно не випадково відзначається в день літнього сонцевороту. Купала – свято Ярила – божества сонця. Язичницьких культів сонця не злічити. Обожнювати сонце – це не просто традиція всіх язичників – це їх непорушне правило. Що каже Біблія про небесні світила? «І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відокремлення дня від ночі, і для знамень, і часу, і днів, і років; і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І стало так. І створив Бог два світила великі: світило більше — для управління днем, і світило менше — для управління ніччю, і зорі; і поставив їх Бог на тверді небесній, щоб світити на землю, і управляти днем і ніччю, і відокремлювати світло від темряви. І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок: день четвертий.» (Бут. 1. 14-19).

Сонечко починає йти на спад – «вмирає», і треба його «підгодувати». У всіх сонячних культах в цей день обов’язково приносились жертви. Птахи, тварини, а часом і люди спалювалися у вигляді приношення обожненого сонця, щоб їх енергією воно «підживилось» і не «померло» (стародавні ацтеки вбивали для цього людей щодня). Дим жертовного вогнища, згідно язичницьким повір’ям – найкоротший спосіб доставки енергії жертв на «небо». Саме тому в ніч купала прийнято палити багаття – це залишкове явище давніх культів, сенс якого вже не пам’ятають і самі язичники.
З цим же пов’язаний звичай стрибати через вогнище – це те, що залишилося від жеребкування. Вибрати людську жертву іноді не наважувався навіть жрець, тому юнаки та дівчата стрибали через багаття до тих пір, поки хто-небудь не падав в нього [2]. Вважалося, що таким чином «боги» обрали собі жертву (цікаво, чи знають ті, хто зараз стрибає через багаття про те, що вони зображують потенційного мерця?).

Після принесення жертв починалися оргії. Оскільки з сонцем асоціювалось запліднюючий початок, і воно вважалося джерелом життя і родючості, то і його культ мав на увазі саме це активне «запліднення» – злягання з випадковим партнером і було кульмінацією «чудової і таємничої» ночі купала. Ось що пишуть про процедуру цього свята сучасні неоязичники [3]: «Дівчата і жінки (на відміну від нинішніх, стародавні язичники дітей на такі свята не пускали – І.І.) йдуть на кумовання. Відійшовши подалі від чоловіків, але залишаючись на увазі, починають вибирати собі милого (партнера на ніч – І.І.), обговорюючи з “кумушками” його переваги і недоліки. Раз у раз лунає жіночий сміх (під час обговорення достоїнств чергового молодця), а чоловіки стоять в очікуванні, гадаючи: пощастить – не пощастить. Між молодцями і дівчатами ходить жрець, вирішуючи всі суперечки і передаючи питання і побажання від одних до інших. Нарешті, всіх молодців і молодиць обговорили, і починається обряд вибору суджених. Дівчина б’є хлопця долонею по плечу і тікає, а той біжить навздогін. Піймавши дівчину, він підводить її до малого багаття, через який вони стрибають. Якщо під час стрибка руки не розійдуться, то це означає, що хлопець і дівчина стали судженими. Якщо ж розходяться, то обидва шукають собі іншу пару для стрибка (і не тільки для стрибка – І.І.). На березі суджені обмінюються вінками, після чого кожен кладе свій вінок на плотик з дерева та соломи, ставить в середину вінка палаючу свічку і пускає його по воді. У воді гасять головешки. Вся річка наповнюється блукаючими вогнями. Після цього суджені (тобто стали такими до світанку – І.І.), взявшись за руки, останній раз перестрибують через купальський вогонь і біжать до річки, де омиваються голі в нічний воді». Про те, що відбувається, по язичницькій інструкції, далі, детально говорити не будемо. Самі укладачі інструкції, розуміючи «специфічність» своїх рекомендацій, поспішають додати, що це «… не є перелюб, але є захоплена жертва богам», і що «дітей, зачатих в купальську ніч, боги наділяють чарівною силою». Ось вона, повна правда про «необразливе», «народне» свято. Купала – день «узаконеного» блуду. Власне це не нове, у багатьох язичників в ходу була храмова проституція, оргії у свята і т.д. Все це теж вважалося «жертвою богам». Яким богам? Для православної людини відповідь на це питання очевидна – демонам.
Бог Істинний – є Бог чистоти і святості. Його заповіді закликають до подружньої вірності, захищають святиню сім’ї. Розгнуздана розпуста під личиною «захопленого богослужіння» – жертва сатані. Чи не вигаданому рукотворному Ярилі, а реальному духу брехні і смерті.
Організатори святкування купала, звичайно, не передбачають для своїх вечірок подібного сценарію і навіть не говорять про це, але, впроваджуючи це свято в народну свідомість, вони закладають фундамент до відродження його у всій повноті. Де гарантія, що через кілька років, звиклі до купала люди, не дізнаються про його повний «сценарій» і не почнуть відтворювати його? Навіть побіжне знайомство з купала показує, що не сам предмет поклоніння – «бог» Ярило, в моральний зміст свята, нічого доброго не несе людині. Природно, складно припускати, що хтось серйозно вірить зараз в «бога» Ярила. Але і звичайну людину, яка прийшла на купала просто відпочити, це свято не зробить кращою і чистішою. У кращому випадку він дозволить собі розслабитись. У гіршому – забруднить розум і серце (якщо йому ще є що втрачати в цьому плані). За великим рахунком, це «народне» свято давно вже глибоко чуже народу (як чужі комуністичні свята).

Хто ж організовує нині «купальські» торжества? Кому вони потрібні? Невже нам більше відсвяткувати нічого? Невже нам нема про що згадати в своїй історії? Хіба мало у нас пам’ятних дат? Я впевнений, що про більшу частину історичних подій нашого краю молодь не знає. Але про «Купала» і «Валентинів» день їм турботливі дорослі забути не дадуть – навчать і освітять.

Створюється враження, що хтось цілеспрямовано намагається виростити з молоді кого завгодно, але не нормальних людей – хороших чоловіків і дружин, батьків і матерів, повноцінних і відповідальних членів суспільства.

Ще один цікавий знак часу – спроба об’язичити християнські свята. На Святках у нас – ворожать, на Трійцю – плетуть вінки, на Петра і Павла – танцюють і гуляють. Тобто свята, за походженням і суті християнські, позбавляються свого духовного і виховного навантаження, стають приводом або до звичайного звикання, або, що ще гірше – до справ окультних (ворожіння). Брати християнську вивіску і під нею робити те, що чуже християнству і таким чином спекулювати на чужому авторитеті – просто не етично. Якщо комусь хочеться стати язичниками, стрибати через багаття, гадати, здійснювати ритуальні купання, блудити з першим зустрічним, робити своїх дітей моральними виродками, які приносять під кущами «захоплену жертву богам» – будь ласка, у нас країна вільна (принаймні в цьому). Але, відроджуючи язичницькі корені, необхідно поставити людей до відома, сказати про нього всю правду, що б вони могли зробити вільний вибір. Недомовки тут, те саме, що й обман.

 

 

[1] Його іноді називають «Іваном Купалом», але це неправильно. У православній Церкві на цей день припадає свято Різдва Іоанна Предтечі. У язичників ні про яке «Іван» і мови бути не може. Назва «купала» пов’язане з одним з ритуальних дійств цього свята.

[2] Сучасні язичники не дають такого тлумачення цього дійства. Очевидно, з століттями, дійшовши до слов’ян, давні культи втратили своє смислове навантаження.

[3] Цитата з Інтернетсайт нових язичників – «Союзу слов’янських громад». Джерело: http://psevdo.net

Поділитись:

О необходимости активизации миссии в языческой и неоязыческой среде

«Итак, не бойся молиться за язычников — и Бог этого хочет.
Бойся только проклинать других, потому что этого Он не хочет.
А если надобно молиться о язычниках, то очевидно — и о еретиках,
потому что обо всех людях надо молиться, а не преследовать их.
Это и по другой причине достойно одобрения — по той,
что мы с ними одной природы.
Кроме того, Бог одобряет и благосклонно приемлет
нашу взаимную любовь и благодушие друг к другу»

(Иоанн Златоуст, Гомилии на 1-е Послание к Тимофею. Беседа 7.2).

Читати далі О необходимости активизации миссии в языческой и неоязыческой среде

Поділитись: