Всі записи автора Тарас Русин

Ставлення християн до тварин і яким воно має бути?

Як віруючим людям, при розгляді будь-якого питання нам необхідно звертатися до основного джерела Божественного Одкровення – Святого Письма. Читати далі Ставлення християн до тварин і яким воно має бути?

Поділитись:

Різдвяний піст – релаксація душі і прагнення до змін

РІЗДВЯНИЙ ПІСТ

Утримання є неодмінна умова вдосконалення людської особистості. Наприклад, щоб досягти високих результатів і здобути перемогу в змаганні, спортсмен змушений накладати на себе значні обмеження. Так само і для того, щоб отримати гарну освіту, стати вченим і отримати хорошу професію потрібно багато від чого відмовитись! Будь-яке людське досягнення вимагає стриманості, самообмеження, концентрації сил. Якщо ж віддавати всі свої сили і час на другорядні речі – нехай і приємні, цікаві, що приносять тимчасове задоволення тоді людина не прийде ні в якій важливій справі до хорошого результату. І якщо цей закон діє в світському житті, то наскільки ж він важливий у житті духовному! Ми здатні досягти цілі тоді, коли вміємо обмежувати самих себе. І тим більше утримання необхідно в роботі духовного вдосконалення душі і служінні Богу.

При цьому важливо розуміти, що час посту – це не тільки час обмеження в їжі, але і час особливих вольових зусиль душі. Під час посту наша воля тренується до вироблення чеснот, особливо незлобивості, лагідності, смиренню. Справжній піст пов’язаний з молитвою, покаянням, з утриманням від пристрастей і пороків, викоріненням злих справ, прощенням образ, з утриманням від подружнього життя, з виключенням розважальних і видовищних заходів, перегляду телевізора.

Піст не мета, а засіб – засіб приборкати свою плоть і очиститись від гріхів. Без молитви і покаяння піст стає всього лише дієтою. Якщо ми тримаємо піст для того, щоб іншим показати значимість своєї особистості, нашої гідності, то піст не зцілює, але завдає шкоду душі.

Про Різдвяний піст

Різдвяний піст, як і Великий, триває сорок днів. ​​Так, як заговини на піст припадають в день пам’яті св. апостола Филипа, то цей піст називають також Филиповим. Піст починається 28-го листопада і закінчується в ніч під Різдво з 6-го на 7-ме січня.

Коли і як був встановлений Різдвяний піст?

Встановлення Різдвяного посту, як і інших багатоденних постів, відноситься до ранніх часів християнства. Вже з четвертого століття святителі Амвросій Медіоланський, Філастрій Бриксійський, блаженний Августин згадують у своїх творах Різдвяний піст. У п’ятому столітті про древність Різдвяного посту писав святитель Лев Великий.

Спочатку Різдвяний піст тривав у деяких християн сім днів, у інших – трохи більше. На соборі 1166 році при Константинопольському патріархові Луці та візантійському імператорі Мануїлі всім християнам було визначено зберігати піст перед великим святом Різдва Христового сорок днів.

Навіщо встановлений Різдвяний піст?

Різдвяний піст встановлений для того, щоб ми до дня Різдва Христового очистили себе, щоб з чистим серцем, душею і тілом могли благоговійно зустріти явленого у світ Сина Божого і щоб, окрім звичайних дарів і жертв, принести Йому наше чисте серце і бажання слідувати Його вченню.

Святі отці про Різдвяний піст

«Утримання від пристрастей – краще за всі медикаменти, і воно дає довголіття» святитель Феофан Затворник.

«Піст тілесний нічого не означає без духовного посту внутрішньої людини, який складається з відвертання себе від пристрастей. Цей піст внутрішньої людини приємний Богу і винагородить для тебе недостаток тілесного посту» преподобний Варсонофій Великий.

«Само зберігання утримання відображене чотирма порами, щоб протягом року ми пізнали, що невпинно потребуємо очищення і що при розсіяному житті завжди треба намагатись нам постом і милостинею винищувати гріх, який примножується тлінністю плоті і нечистотою побажань», також за словами святителя, Різдвяний піст є жертва Богу за зібрані плоди: «Як Господь ущедрив нас плодами землі, так і ми під час цього посту повинні бути щедрими до бідних» святитель Лев Великий.

«Піст Різдвяної Чотиридесятниці зображує піст Мойсея, який постив сорок днів і сорок ночей, отримав на кам’яних скрижалях письмена словес Божих. А ми, постячись сорок днів, споглядаємо і приймаємо живе слово від Діви, написане не на каменях, але що втілилося і народилося, і долучаємося до Його Божественної плоті» святитель Симеон Фессалонікійський.

Як харчуватися і як себе вести в Різдвяний піст?

 Устав Церкви учить, від якої їжі слід утримуватись під час постів: м’ясо (м’ясні вироби), сир, масло, молоко, яйця, а іноді і риба, дивлячись на строгість святих постів.

  • Правила утримання, встановлені Церквою в Різдвяний піст, такі ж, як і в Петрів піст. Крім того, в понеділок, середу і п’ятницю Різдвяного посту, якщо на ці дні не випадає храмове свято і дні великих святих, уставом забороняється риба.
  • Від 2-го січня до 6-го січня піст посилюється, і в ці дні навіть в суботу та неділю риба не благословляється. Тим часом саме на ці дні припадає святкування цивільного Нового року, і нам, православним християнам, треба бути особливо зібраними, щоб веселощами, питтям вина і споживанням їжі не порушити суворість посту.
  • В останні дні посту, 6 січня, взагалі не прийнято вживати їжу до вечора, а ввечері в Різдвяний святвечір, за традицією з’їдається особлива страва, «кутя».
  • Кожна людина повинна сама визначити, що руйнує її внутрішній світ, що відволікає її свідомість, і взяти під контроль цю сторону життя, прагнучи в дні посту, відмовляючись від того, що звично і приємно, покласти на себе подвиг стриманості.

Якщо людина за станом здоров’я не може понести всю міру утримання, то вона повинна взяти благословення у священика на послаблення посту. При цьому важливо розуміти, що духовний піст, пов’язаний з відмовою від розваг і боротьбою з гріхом ніяких послаблень мати не може.

Вступаючи на терена посту, постараємось не витратити даремно цей час, коли, взявши під контроль своє життя, свої думки, свої почуття, свої плотські устремління і бажання, ми можемо зробити реальний крок на шляху подолання гріха, а значить реальний крок назустріч Богу і Його Небесному Царству!

Поділитись:

“П’ять шляхів порятунку, які пропонують сучасні гуру”

Будьте уважні, бережіть своїх дітей та близьких Вам!

Читати далі “П’ять шляхів порятунку, які пропонують сучасні гуру”

Поділитись:

Про поминання покійних

Втіха у скорботі

Смерть – це завжди трагедія, вона завжди несподівана. Скорботний відхід з життя близьких людей. Скорбота наповнює серце, і тільки в сльозах і молитві ми можемо знайти розраду. Ми плачемо про розставання з милими серцю, тому що смерть – це не природний стан для людини, покликаної до вічного життя … І важливо пам’ятати, що ця розлука лише тимчасова, у Бога всі живі.

Однак подивіться безпристрасно на життя наше земне і розсудіть, що воно таке. Цар Соломон, наймудріший і найбагатший з царів свого часу в книзі Екклезіаста, говорив так: «Суєта суєт … суєта суєт, – все суєта! Я бачив усі справи, що чинились під сонцем, і ось, все – суєта і томління духу!» Людина перестала жити на цьому світі, і з цим закінчилися суєти мирські, праці, біди, смуток і страждання. Людина немов мандрівник, що дійшов до мети, немов випускник, вже здав всі іспити.

Мета нашого життя

Але яка ж мета нашого життя? Який же повинен бути результат? Що ми беремо з собою? Залишаються на землі багатства, положення в суспільстві, слава, – перед Богом ми повстаємо з тими скарбами, які зібрали на небесах.

Наше життя повинне бути таким, щоб ми завжди були готові скласти цей іспит, щоб серце наше було чисте перед Богом, щоб, ставши перед Ним, ми б не почули «істинно говорю вам: не знаю вас», але навпаки: «прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу». Для цього потрібно регулярно молитися, тому що молитва – це спілкування з Богом, потрібно регулярно очищати своє серце в Таїнстві Сповіді, потрібно регулярно причащатися Святих Христових Тайн, потрібно жити по-християнськи. Смерть грішників люта тому, що грішна людина всім своїм життям відкидає Бога, але зустріч ця неминуча.

Що ми можемо зробити для покійного?

Що ж можемо ми зробити для покійного, як можемо висловити свою любов? Дорогу труну, квіти, вінки, пам’ятник, застілля на поминках це – потрібно швидше нам самим, чим покійному. Наша молитва до Бога – це те, що пов’язує нас і покійного, це той маленький камінчик, який може переважити чашу терезів і вирішити долю людини у вічності. Наша і церковна молитва – ось те, що потрібно покійному.

Про поминання покійних

Поминання вдома

Читання псалтирі за упокій: щодня читається по одній кафизмі з Псалтирі з читанням по кожній «Славі» особливих заупокійних молитв.
Щоденна молитва за упокій. Поминання на ранкових і вечірніх молитвах.

Поминання в церкві

Сорокоуст за упокій (а також поминання на півроку, рік) – поминання покійного під час проскомідії.

Літія, Панахида – особливі служби про покійних, звичайно звершуються відразу після Літургії.

Поминання на кладовищі

Наша пам’ять про покійних – це прибрані могилки і наша молитва. Прийшовши на могилку можна проспівати «Зі святими упокой» і «Вічная пам’ять», потім прочитати молитву за упокій (є майже в будь-якому молитовнику), пом’янувши по іменах покійних можна поцілувати хрест на могилці. Можна залишати на могилі квіти, запалені свічки. Неприпустимо вживати на кладовищах алкоголь, курити, залишати на могилах горілку, сигарети, цукерки, різні продукти.

Дні особливого поминання покійних:

3-й день після смерті (відлік днів завжди починається з дня смерті) – звичайно день відспівування, по вченню Церкви, душа до 3-го дня знаходиться на землі. Чиста душа відвідує ті місця, де зазвичай творила добро, а душа людини, яка любила своє тіло, поневіряється біля труни або будинку. У третій день душа постає на поклоніння Богові.

9-й день – по вченню Церкви, після поклоніння Богові, до 9-го дня душі показується Рай. Слідом за тим душа знову підноситься на поклоніння Богові.

40-й день – по вченню Церкви до 40-го дня душі показується пекло. Після чого вона знову постає перед Богом, і відбувається індивідуальний суд над душею, що визначає місце її перебування до Страшного Суду. Цей день найбільш старанної молитви про померлого.

Річниці (смерті, народження, іменини) – поминання в ці дні є проявом нашої любові, яка не припиняється зі тілесною смертю.

Поминальна трапеза

У нашій традиції поминання покійного відбувається відразу після похорону. Поминки – це є молитви родичів і близьких людей за упокій померлого, щоб їх молитвами Господь помилував його/її і удостоїв Царства Небесного. Саме в цьому полягає основний сенс поминок – нагодувати бідних, хворих і т.д., тобто творіння милостині в пам’ять про померлого. Взагалі неприпустимо пити горілку на поминках – цим ображається пам’ять померлого. Пам’ятайте, хто покійних горілкою поминає, той покійним ще більше мук приготовляє.

Дні загально-церковного поминання покійних

Субота м’ясопусна – за вісім днів до початку Великого посту, напередодні седмиці про Страшний суд. Цю Вселенську батьківську суботу Церква присвячує поминанню всіх покійних від Адама до наших днів. Заупокійна служба в цей день називається так: «Пам’ять, що здійснюються всіх від віку спочилих православних християн, отців і братів наших».

Батьківські суботи – на 2-й, 3-й і 4-й тижнях Великого посту. У ці дні Церква спрямовує нас до сумлінних молитв про залишення «вільних і невільних гріхів вірою представившихся людей і вічне їхнє упокоєння зі святими».

Троїцька поминальна субота – напередодні дня Святої Трійці, на дев’ятий день після Вознесіння. Ця поминальна субота випереджає собою входження в піст, який починається через тиждень. Його називають Апостольським, або Петро – Павловським. Звичай поминання Святою Церквою покійних в день П’ятидесятниці сходить до апостольських часів. Вказівку ​​на це ми бачимо в словах св. ап. Петра, які він виголосив у цей великий день, звертаючись до іудеїв: «Бог воскресив Його, розiрвавши пута смерти» (Діян. 2,24). Тому Церква в Троїцьку батьківську суботу молиться про всіх покійних благочестивих християн. В одній з цих молитов говориться: «Упокой, Господи, душі рабів Твоїх, перш покійних батьків і братів наших, і інших родичів по плоті, і всіх своїх у вірі, про них же і пам’ять творимо нині».

В ці дні в храмах служаться особливі заупокійні богослужіння – парастас (гр. «клопотання» та панахиди (гр. «всенічна»). Крім цих загальноцерковних днів, Українська Православна Церква встановила ще деякі, а саме:

Радониця – пасхальне поминання покійних, буває на другому тижні після Великодня, у вівторок Фоминого тижня. Поминання покійних в цей день відбувається віруючими з тим благочестивим наміром, щоб після здійснення світлого семиденного торжества на честь Воскреслого з мертвих розділити велику радість Пасхи і з покійними.

Дмитрівська поминальна субота – день особливого поминання убитих воїнів, став днем ​​моління за всіх православних воїнів і воєначальників. Це поминання відбувається в суботу, що передує восьмому листопада – дня пам’яті великомученика Димитрія Солунського. Також, поминання покійних воїнів відбувається 9 травня.

На Заході України встановилась благочестива звичка, також молитовно поминати та відвідувати могили своїх близьких – 1 листопада.

Про поминання немовлят

Не дай Бог комусь з нас зіткнутися зі смертю дітей, але потрібно згадати і поминання младенців. Хрещених немовлят відспівують за особливим чином, як не маючих особистих гріхів.

Нехрещених дітей не відспівують і в церкві не поминають. Єдиної думки про їхню долю Церква не має, однак можна привести слова святителя Феофана Затворника: «А діти – всі ангели Божі є. Нехрещених, як і всіх поза вірою сущих, треба надавати Божому милосердю».

Якщо є небезпека смерті младенця, то потрібно докласти всіх зусиль, щоб похрестити його. Священик для хрещення може бути допущений навіть в реанімаційне відділення. Але хрестити «страху ради смертного» (тобто при небезпеці смерті) може будь-який православний християнин. Для цього потрібно тричі окропити немовля святою водою (або навіть простою водою) зі словами «Крещається раб(а) Божий(а) (ім’я) во ім’я Отця. Амінь. І Сина. Амінь. І Святого Духа. Амінь». Якщо немовлятко вижило, то потрібно в храмі доповнити таке Хрещення Таїнством Миропомазання.
Про поминання самогубців

Поминання самогубців в церкві не допускається. Однак церква не забороняє нам згадувати самогубців в наших домашніх молитвах. Оптинський старець Лев одному своєму духовному чаду по благословенню священика велів читати таку молитву: «Шукай, Господи, загиблу душу (ім’я), аще можливо, помилуй! Неізслідимі судьби Твої. Не постав мені в гріх молитви мої. Але нехай буде свята воля Твоя».

У разі, якщо є сумніви в тому, покінчила людина життя самогубством чи ні, пишеться прохання на ім’я правлячого архієрея. У разі якщо буде отримано письмове благословення на відспівування, покійного можна відспівувати і поминати в храмі.

Поділитись:

Коли йдуть наші близькі

Ми можемо сумніватися в чому завгодно: буде завтра похмуро або ясно, будемо ми здорові або хворі, будемо багаті або бідні, але в одному немає ніякого сумніву: ми всі рано чи пізно предстанемо перед Богом. Вмирання є «шлях всієї землі». Але, знаючи все це, при втраті близьких людей ми все одно відчуваємо скорботу. І це по людському єству зрозуміло. Адже навіть коли ми просто розлучаємося з улюбленими на час, ми журимося і сумуємо, тим більше, коли має бути останнє розставання в земному житті. Сам Господь Ісус Христос, коли прийшов в будинок свого померлого друга Лазаря, засмутився духом і розплакався, так Він любив його. Але люди віруючі мають велику втіху, яка допомагає їм пережити смерть близьких – молитву за своїх покійних. І ця молитва як нитка з’єднує нас і світ людей які вже пішли.

Кожен, хто втрачає близьку людину, задається питанням: «Що я можу ще зробити для неї?» І дійсно, коли наші близькі, наприклад, хворіють, ми поспішаємо на допомогу, йдемо в лікарню, купуємо продукти, ліки. І в цьому спочутті виражається наша любов, співчуття їм. Але людина покійна не менше важлива, а може бути навіть більше, потребує нашої турботи та допомоги.

 Людина не зникає як особистість зі смертю мозку і зупинкою серця. Крім тіла (тимчасової обoлонки) вона має вічну, безсмертну душу. «Бог не є Бог мертвих, а живих» (Мф.22:31-32).

І саме душа складає сутність людини. І ми любимо (якщо дійсно любимо) близького не за красу тіла і фізичну силу, а в першу чергу за якості душі. Розум, доброта, характер, любов – все це якості душі нашого близького, те, що становить його образ. Тіло – є одяг людини, воно старіє, хворіє, змінюється, з ним відбуваються незворотні процеси. А душа не має віку, вона безсмертна.

Раз наш ближній безсмертний, він і там, за межею земного життя потребує нашої допомоги і підтримки. Так що ж він від нас чекає, і чим ми можемо допомогти йому? Дорогі надгробки, пишні поминки не потрібні їм. Потрібно їм тільки одне: наша гаряча молитва за упокій їхніх душ і про прощення їх вільних і невільних гріхів. Сам померлий за себе помолитися вже не зможе. Святитель Феофан Затворник каже, що покійні потребують молитов, «як бідний має потребу в шматку хліба і чаші води».

Ми повинні молитися, каятися в гріхах, приступати до Таїнств Церкви в нашому земному житті, і воно дається нам як підготовка до вічного, а коли людина вмирає, підсумок його життя вже підведений, він не може ніяк змінити його на краще. Покійний може тільки розраховувати на молитви Церкви і тих, хто знав і любив його за життя. І по молитвам родичів, друзів Господь може змінити участь покійного. Свідченням цього є численні випадки з Преданія Церковного та житій святих. Навіть якщо покійний був далекий від Церкви, він може отримати полегшення своєї участі по ревнивій, слізній молитві близьких.

Ще один дуже важливий момент: якщо людина, що пішла від нас, не жила церковним життям, або ми бачимо, що життя її було далеке від заповідей Божих, люблячі рідні повинні особливо уважно поставитися до своєї власної душі. Ми всі взаємопов’язані з рідними, близькими, як частини єдиного організму: «Страждає один член, з ним страждають  усi члени» (1Кор. 12,26). Якщо якийсь орган не діє, у людини загострюються інші почуття, інші органи беруть на себе додаткове навантаження, його функції. І якщо наш близький не встиг щось зробити в духовному житті, ми повинні заповнити це за нього. Цим ми будемо рятувати свою душу і принесемо велику користь його душі. І наше життя за інших, в пам’ять когось може виразитись в нашій ревнивій молитві, в частому причасті Святих Тайн, в набутті християнських чеснот, в щедрій милостині про поминання покійного.

Дуже часто буває таке, що люди, які дуже рідко ходили в храм, жили життям безтурботним, мирським, втративши близьку людину, приходять до Церкви і стають справжніми православними християнами. Життя їх повністю змінюється, через скорботу вони приходять до Бога. І, звичайно, все життя потім моляться за своїх покійних родичів. Шляхи Господні несповідимі.

Люди віруючі і люди далекі від Церкви абсолютно по-різному сприймають втрату близьких. Невіруючі люди часто перебувають в сум’ятті перед лицем смерті і уникають навіть згадки, навіть думки про неї в повсякденному житті. Смерть лякає їх, вони не знають, що їх чекає, чи є життя там? Як готуватися до смерті і ставитися до неї. Для невіруючих – таємниця за сімома печатями. Навіть звичайне для офіційних промов побажання: «Нехай земля йому буде пухом», – таїть в собі підспудне питання: невже це все – тіло в землю і далі нічого?

Зі смертю близьких, люди, далекі від віри, часто впадають у відчай, зневіру, чорну тугу. Все, життя скінчилося, якщо моєї улюбленої людини більш немає; вони перестають існувати, життя більше не має сенсу. Не можна сказати, що віруючі не сумують про смерть близьких, але вони відносяться до смерті зовсім по-іншому. Християнський смуток світлий, ми знаємо, що людина живе вічно, що смерть це тільки розлука, її життя триває, але в іншій якості. Знаємо, що ми пов’язані з покійним узами молитви і любові. Ми не можемо сказати: «була людина, і немає людини». Якщо ми любили ближнього за життя, і по смерті продовжуємо любити його. «Любов ніколи не перестає», – говорить апостол Павло (1Кор. 13,8). Надмірна скорбота ще тому неприпустима, що вона не тільки губить нашу власну душу (а зневіра – одна з восьми смертних гріхів), але і не дає нам молитись за покійних. В душі людини зневіреної утворюється порожнеча, вакуум, вона взагалі не може нічого робити, тим більше молитись. Але ж наш близький так потребує нашої допомоги! Заради них ми повинні взяти себе в руки, скільки можна заспокоїтися і всі наші сили вкласти в молитву. Особливо до 40-го дня після кончини покійна людина потребує особливо ревнивих молитов. У ці важливі для неї дні слід якомога частіше відвідувати церковні служби, а вдома читати по покійному Псалтир. У дні 9-й і 40-й потрібно обов’язково бути на Літургії, подати записки за покійного і самим молитися на службі та вдома. У 40-й день Господь судить всі справи земного життя людини і визначає її подальшу загробну участь, і для покійного немає більшої допомоги в цей день, ніж молитва за нього на Божественній Літургії. Але і після сороковин не слід слабшати в молитві. Особливо слід поминати померлих родичів і друзів в дні їх пам’яті, в дні батьківських субот. Той, хто старанно молиться за спочилих, не забуває їх, і сам потім не залишається без церковного поминання. За словами апостола Якова «бо багато може щира молитва правед­ного» (Іак.5,16) і якщо ми прагнемо жити по Заповідях Божих, то ми праведні і тоді наша молитва буде мати особливе силу, і ми зможемо принести незліченно велику користь нашим покійним близьким. Якщо ми будемо самі рятуватися і рятувати своєю молитвою наших близьких, то, сміємо вірити, що нас чекає зустріч з ними там, у іншому житті. А якщо вони досягнуть Царства Небесного, то обов’язково будуть молитися там і за нас.

Складено за матеріалами статей священика Павла (Гумєрова)

Поділитись:

Про поминання покійних

Господь створив два взаємопов’язаних світи – світ невидимий і світ видимий, які розкололися внаслідок гріхопадіння. Разом з гріхом в видимий світ прийшли хвороби, тління та смерть.

Тема смерті актуальна абсолютно для кожного, тому, що хочеш чи не хочеш, вмирати все одно доведеться. З часів Адама і Єви, на жаль, смерть стала долею всіх людей. Господь сказав Адаму: «…бо порох ти і до пороху повернешся» (Бут. 3,19), маючи на увазі цим не тільки те, що людина піде тілом в землю, а й те, що людська душа йде в підземні безодні пекла. Можливість виходу з пекла збереглася лише для тих людей, які прийняли Святе Хрещення – стали членами Святої Православної Церкви. Господь може полегшити їх загробну участь, якщо Його Церква молиться за них.

За Уставам Вселенської Православної Церкви в певні дні року здійснюються особливі заупокійні богослужіння, Церква поминає всіх від віку покійних отців і братів по вірі, які сподобилися християнської кончини, також і тих, кого наздогнала раптова смерть, та не встиг бути наставленим в загробне життя молитвами Церкви. Це дні:

  1. Субота м’ясопусна – за вісім днів до початку Великого посту, напередодні седмиці про Страшний суд. Цю Вселенську батьківську суботу Церква присвячує поминанню всіх покійних від Адама до наших днів. Заупокійна служба в цей день називається так: «Пам’ять, що здійснюються всіх від віку спочилих православних християн, отців і братів наших».
  2. Батьківські суботи – на 2-й, 3-й і 4-й тижнях Великого посту. У ці дні Церква спрямовує нас до сумлінних молитв про залишення «вільних і невільних гріхів вірою представившихся людей і вічне їхнє упокоєння зі святими».
  3. Троїцька поминальна субота – напередодні дня Святої Трійці, на дев’ятий день після Вознесіння. Ця поминальна субота випереджає собою входження в піст, який починається через тиждень. Його називають Апостольським, або Петро – Павловським. Звичай поминання Святою Церквою покійних в день П’ятидесятниці сходить до апостольських часів. Вказівку ​​на це ми бачимо в словах св. ап. Петра, які він виголосив у цей великий день, звертаючись до іудеїв: «Бог воскресив Його, розiрвавши пута смерти» (Діян. 2,24). Тому Церква в Троїцьку батьківську суботу молиться про всіх покійних благочестивих християн. В одній з цих молитов говориться: «Упокой, Господи, душі рабів Твоїх, перш покійних батьків і братів наших, і інших родичів по плоті, і всіх своїх у вірі, про них же і пам’ять творимо нині».

В ці дні в храмах служаться особливі заупокійні богослужіння – парастас (гр. «клопотання» та панахиди (гр. «всенічна»). Крім цих загальноцерковних днів, Українська Православна Церква встановила ще деякі, а саме:

  1. Радониця – пасхальне поминання покійних, буває на другому тижні після Великодня, у вівторок Фоминого тижня. Поминання покійних в цей день відбувається віруючими з тим благочестивим наміром, щоб після здійснення світлого семиденного торжества на честь Воскреслого з мертвих розділити велику радість Пасхи і з покійними.
  2. Дмитрівська поминальна субота – день особливого поминання убитих воїнів, став днем ​​моління за всіх православних воїнів і воєначальників. Це поминання відбувається в суботу, що передує восьмому листопада – дня пам’яті великомученика Димитрія Солунського. Також, поминання покійних воїнів відбувається 9 травня.
  3. На Заході України встановилась благочестива звичка, також молитовно поминати та відвідувати могили своїх близьких – 1 листопада.
  4. Крім цих днів загальноцерковного поминання, кожен покійний православний християнин повинен щорічно поминатись в дні його народження, смерті, в день іменин. Дуже корисно в пам’ятні дні жертвувати на церкву, подавати милостиню бідним з проханням молитися про покійних. І звичайно ж важливо молитись самому.
  • Вічно жива душа покійного відчуває велику потребу в нашій постійній молитві, тому що сама вона не може творити добрих справ, якими була б в змозі умилостивити Бога. За великим рахунком, небіжчик не має потреби ні в гробі, ні в пам’ятнику – все це данина традиціям, нехай і благочестивим.
  • Молитва за покійних – це найбільше і головне, що ми можемо зробити для тих, хто відійшов у інший світ. «Постараємося, скільки можливо, допомагати покійним, замість сліз, замість ридань, замість пишних гробниць – нашими про них молитвами, милостинею і приношеннями, щоб таким чином і їм, і нам отримати обітовані блага», – пише святитель Іоанн Златоуст. Ось чому домашня молитва за близьких, молитва на цвинтарі біля могили покійного – обов’язок кожного православного християнина. І звичайно ж особливу допомогу спочилим надає поминання в Церкві.
  • Перш ніж відвідати цвинтар, кому-небудь з родичів слід прийти в храм до початку служби, подати записку з ім’ям покійного для поминання в вівтарі (найкраще, якщо це буде поминання на проскомидії, коли за покійного виймуть з особливої ​​просфори часточку, а потім в знак обмивання його гріхів опустять в Чашу зі Святими Дарами).
  • Після літургії потрібно відслужити парастас (панахиду). Молитва буде дієвішою, якщо поминаючий в цей день сам причаститься Тіла і Крові Христової.

Церковна традиція говорить нам, що про покійних необхідно читати Псалтир. Устав про читання Псалтирі можна знайти в православних молитвословах.

На жаль, дуже часто в храм приходять люди і зі сльозами на очах запитують, чи можна пом’янути і подати записку за померлого нехрещеного родича. Цього робити не можна, оскільки ці люди під час життя не ввійшли в рятівну огорожу Церкви. За Уставом Церкви також не можна здійснювати православні обряди поховання і церковного поминання людей хрещених, але які відреклися та відійшли від віри, самогубців, тих, які за життя належали до Церкви з насмішкою або ворожнечею, захоплювалися східними містичними навчаннями, астрологією.

Іноді доводиться чути закиди, що Церква жорстоко підходить по відношенню до померлих нехрещених, а серед них зустрічаються дуже хороші і добрі люди. Так що ж заважало хорошим людям стати членами Церкви? Напевно, у кожного були причини, але в основі всього лежить невіра в Бога. І цю невіру душа забрала з собою в загробне життя, де вона вже нових якостей не набуває. Їх посмертну долю ми повинні надати Божому суду і цей суд не здасться нам необ’єктивним і несправедливим.

Але разом з тим Церква закликає до особистої, домашньої молитви за близьких, які померли нехрещеними, але тільки в домашній! І природно, що тому хто молиться потрібно самому бути хрещеним православним християнином і на молитву за нехрещеного родича взяти благословення у священика.

 Складено за матеріалами ієрея Даніїла (Сисоєва)

Поділитись:

Афонські монахи розповіли про чудотворну лозу, що допомагає бездітним подружжям

Ця виноградна лоза росте в обителі Хіландар. Щоб отримати гілочку лози і кілька виноградин, православні християни, які живуть в вінчаному шлюбі, пишуть лист в монастир. Про це повідомляє “Православна спадщина України на Святій Горі Афон”

В обителі Хіландар зростає виноградна лоза, яка, згідно з відгуками паломників, допомагає бездітним парам отримати дітей. Її стовбур виходить з гробниці Симеона Мироточивого (Стефана Немані) і обвиває стіну соборного храму. Преподобний Симеон був ревним захисником православної віри.

Святий спорудив на своїй батьківщині в Сербії і по всьому світу безліч храмів, а також заснував монастир Хіландар на Афоні. Преподобний відійшов до Господа в 86 років. Через 7 років після смерті святого, його син святитель Сава з’явився в Хіландарі, щоб забрати мощі свого батька в Сербію.

Преподобний Симеон прийшов уві сні ігумену обителі Мефодію і наказав йому виконати прохання сина. Святий сказав настоятелю, що, на втіху ченцям, з його спорожнілої гробниці виросте виноградна лоза. Поки виноград буде плодоносити, доти на Хіландарі буде його благословення.

Зарас, подружжя, яким Господь не дарував дітей, по молитвам до преподобного Симеона за допомогою лози зцілюються від безпліддя. В цьому році чудотворна лоза дала традиційно щедрий урожай.

Щоб отримати гілочку лози і кілька виноградин, православні християни, які живуть в вінчаному шлюбі, пишуть лист в монастир Хіландар. У листі вказують імена подружжя в хрещенні. Після чого чекати посилку доведеться близько місяця.

Нічого платити монахам за це не потрібно, необхідно лише сплатити послуги пошти. Разом з посилкою зазвичай приходить лист, в якому докладно описано, як подружжю чинити молитви і їсти виноград. Також в листі парі повідомлять, що ченці обителі Хіландар протягом 40 днів будуть молитися Господу за стражденних.

Вважається, що святиню з Афону найкраще замовляти саме в осінній період, коли ченці тільки зібрали новий урожай. Адреса монастиря Хіландар (в т. ч. електронна пошта):

Monastery Hilandar, 63086 Karyes, Mount Athos, Greece

Телефон: ‎(0-10-   +  )  30-23770-23129

Факс: ‎(0-10-   +  )  30-23770-23494

Email:  pilgrims@hilandar.org

 

 

Поділитись: