Всі записи автора Тарас Русин

Вічний Бог кличе Вас до Себе

Схожі матеріали

Поділитись:

ЖИТТЯ І СЛОВА СВЯТИТЕЛЯ ІОАННА ШАНХАЙСЬКОГО ТА САН-ФРАНЦИСЬКОГО

Схожі матеріали

Поділитись:

Цікаво!

Схожі матеріали

Поділитись:

55 причин, чому я не вмиваюсь (не ходжу до церкви)!

  1. Тому, що мене заставляли вмиватись в дитинстві.
  2. Ті, хто вмиваються – лицеміри – думають, що вони чистіші за інших.
  3. Не можу вирішити, яке мило краще.
  4. Колись я вмивався, але потім мені це набридло.
  5. Я вмиваюся лише по великих святах – на Різдво і Великдень.
  6. Ніхто з моїх друзів не вмивається.
  7. Почну вмиватися, коли стану старим і брудним.
  8. У мене немає часу на вмивання.
  9. Взимку вода дуже холодна, а влітку дуже тепла.
  10. Не хочу, щоб на мені заробляли виробники мила.
  11. Зараз вмиватись якось … немодно.
  12. Я хотів почати вмиватися, але пройшовся по магазинах, щоб купити мила, а там продавці якісь несимпатичні, в черзі бабки штовхають і бурчать…
  13. Умивальник повинен бути в серці!
  14. Пробував сходити вмитись, а там, виявляється, самообслуговування – ніхто тебе не умиває.
  15. Умиватись стало модно, особливо перед сесією і після покупки автомобіля – і це відвертає.
  16. Ну ось ще. Навіщо? Санітар в морзі потім все одно помиє.
  17. Чомусь всі магазини, де продається мило, розташовані дуже далеко від мого будинку і відкриті в незручний для мене час.
  18. Наука сумнівається як в користі вмивання, так і в реальному існуванні води і мила.
  19. Умиватися традиційним способом неекологічно і неергономно. Просунуті люди вмиваються без води і мила, використовуючи брусочки кедра.
  20. В інструкції по користуванню милом є протиріччя.
  21. Ось моя сусідка так милася, так милася … І що б ви думали? Усе одно померла!
  22. А я не розумію, чому митись треба обов’язково в ванній кімнаті! У вітальні набагато затишніше, а ще краще в спальні.
  23. Чим більше миєшся – тим бруднішим себе відчуваєш.
  24. Якщо часто митись, це може перерости в залежність і в манію чистоти.
  25. Якщо я раптом почну митись, немиті співгромадяни почнуть до мене відноситись підозріло.
  26. А я не вважаю, що хтось має право судити мене за мою немитість! Суддю – на мило!
  27. Миються занадто напористі в закликах інших до миття!
  28. Я так зріднився зі своїм брудом, що не уявляю собі життя без нього!
  29. Навіщо митися? Хіба того, що я просто заходжу в баню, недостатньо?
  30. Мене дратують збори на потреби лазні.
  31. Я соромлюся ходити в лазню, тому що туди ходять мої сусіди.
  32. Миття придумали продавці мила. Самі ж бо, мабуть, ні в воду, ні в мило не вірять.
  33. Я не вмію правильно митись. На мене вся лазня буде косо дивитися.
  34. Умиватись – нудно і важко. Ось бруднитися – це так!
  35. Не можу повірити в те, що вмиватись, та ще з милом, це добре і корисно.
  36. Я не гідний увійти в баню!
  37. Який сенс митись, якщо все одно знову забруднишся?
  38. Мені митись здоров’я не дозволяє.
  39. Мене в дитинстві не навчили митись, час такий був.
  40. Мені митись ніколи: у мене робота, чоловік (жінка), діти … Ось постарію, тоді й почну в баню ходити.
  41. Мене дратують фанатики чистоти!
  42. Я соромлюся ходити в лазню, там на мене всі будуть дивитися!
  43. У нашій лазні водні процедури чомусь не супроводжуються гарною органною музикою.
  44. Мене не влаштовує час роботи лазні: вранці рано, ввечері пізно, а я хочу як мені зручно.
  45. У лазні мені заважають діти, бігають, галасують … Навіщо дітей мити, не розумію!
  46. ​​Бентежить, що самі банщики іноді трапляються не особливо чисті.
  47. У лазні необхідно дотримуватися особливих правил. А я вільна персона і мені не подобаються будь-які статути і правила!
  48. Баню вигадали банщики для наживи.
  49. Мені здається, що лазні не допомагають чистоті – багато виходять з неїтакі ж брудні, які зайшли.
  50. Старенька касирка мені наговорила грубощів, я образився назавжди і вирішив взагалі не митись.
  51. Людям похилого віку нічим зайнятися ось вони і миються.
  52. Я не вірю в силу мила.
  53. Я буду митися, коли зрозумію як відбувається все з наукової точки зору.
  54. Я не брудний.
  55. Гігієна – це міф, придуманий неосвіченими предками.

Схожі матеріали

Поділитись:

Сьогодні день народження Церкви!

Тропар. Благословений Ти, Христе Боже наш, що рибалок премудрими показав,  пославши їм Духа Святого, і ними увесь світ уловив. Чоловіколюбче, слава Тобі. Кондак. Коли зійшов Всевишній та мови змішав, то поділив народи,  а коли вогняні язики роздав, до єдности всіх призвав  і ми однодушно славимо Всесвятого Духа.

Слово «церква» повторюється в Новому Завіті 126 раз. Старозавітний аналог – слово «кагал», або грецьке «екклесія» – зібрання тих, кого скликали. З точки зору самої Біблії, Христос не залишив після Себе текстів, але залишив Церкву: «Я кажу тобі: ти Петро, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її» (Мф. 16.18).

Церква – це дійсно зібрання «тих, кого звали». Ми віримо, що скликана вона Богом, і віримо, що Бог не просто її скликав, а й керує Нею. Церква з’явилася в день П’ятидесятниці, коли в вигляді огненних язиків Дух Святий – третя Особа Святої Трійці, Істинний Бог – Вічний і Дающий життя – зійшов на апостолів. Святий Дух переродив апостолів, вклавши в них сили Христа Спасителя. «І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік, Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде» (Ін.14.16-17). З тих пір, коли на голови апостолів зійшов Святий Дух у вигляді вогненних язиків, благодать священства передається через покладання рук апостолів і їх наступників – єпископів, і так буде продовжуватися і далі. Церква існує завдяки успадкуванню рукоположення. Єпископи наглядають за життям Церкви. Вони – ті посланці, які збирають.

Деякі люди кажуть, що Церква не потрібна тому, що не потрібні священики як посередники в спілкуванні з Богом. Нам, православним, посередники не потрібні – це чиста правда. У нас є один посередник між Богом і людьми – Богочоловік Ісус Христос. Священики ж не є посередниками, вони – ходатаї (прохачі). Чим відрізняється ходатай від посередника? Посередник з’єднує розійшовшихся, зводить їх разом. А ходатай – прохач, заступник. Протестанти, безумовно, мають рацію: їм не потрібні посередники тому, що вони, будучи поза Церквою, не можуть зустрітися з Богом. Православні ж християни мають одного єдиного Посередника – Ісуса Христа і ходатаїв в Духі через Нього до Отця – священиків.

Чому не всіх Бог закликає? Для Біблії є область дивовижного світла Божого – це народ Бога, Церква, зібрання зізваних по передбаченню Бога для спасіння. Бог передбачив, що ми ізначально бажаємо спасіння. Передбачення Бога нашого спасіння безумовно є, і воно відбувається з нашої волі – ми є причиною передбачення Бога про нас. Бог, будучи поза часовою Сущністю, заздалегідь бачить, куди людина направляє своє серце, чи хоче вона знайти істину.

Єдина причина, по якій люди загинуть (не спасуться), – відсутність любові до Істини. Чи не вбивство причина загибелі – вбивця може врятуватись, якщо покається; не гомосексуалізм причина загибелі – гомосексуаліст може врятуватися, якщо покається і стане жити по істині; не ідолопоклонство є причиною загибелі – ідолопоклонники можуть врятуватися, якщо звернуться до істинної віри. Тільки відсутність любові до Істини являється причиною загибелі тих, хто не шукає істину, Бог не закликає. А чому? Чому гине язичник, нічого не знавшого про Христа, і йде після смерті в пекло? Він гине не тому, що не знав Христа. Він і не міг, можливо, дізнатися. Він гине через те, що не шукав Істину. Якби він шукав Істину, Господь негайно прислав би до нього людину, яка розповіла би про Істину.
Не пошук істини – це не результат планів Бога, а результат не бажання людини. Бог подарував людям буття незалежно від того, як вони його використають: на благо чи на зло. Коли Бог бачить, що люди не хочуть шукати Істину, Він використовує їх для того, щоб створити майбутнього святого. Господь Сам обирає (деяких навіть від утроби матері) людини, щоб він став Його слугою. Апостол Павло, будучи гонителем християн, вже був обранцем Божим. Парадокс? Але Господь дивиться в серце – чи шукає людина Істину. Ось тому Господь забороняє судити про ближніх до смерті, тому що кінець вінчає справу. Ми не знаємо майбутнього, а Бог знає, має план порятунку для кожного, хто шукає Істину.

Що значить: Церква – Тіло Христа? Всі люди, що входять в Церкву Божу, знаходяться в таких же відносинах, як члени одного тіла між собою. Ось дивіться, чи можна сказати, що палець – це те ж саме, що вухо? Ні. Можна сказати, що палець чужий вуху? Ні, це частини одного організму. Точно так же й Церква складається з особистостей, кожна з яких неповторна; у кожної є своє місце, але разом з тим, ці особи не чужі один одному. Чи не зібрання атомів, які стикаються між собою, а зібрання людей, пов’язаних духовно, – в них діє інше життя – життя Святого Духа, яке зв’язує всіх в єдине ціле. І це єдине ціле – не щось аморфне, це – Тіло, Організм, глава якого – Христос. У буквальному сенсі: Він – джерело Життя, Він – джерело святості, Він наповнює і переповнює силами людей. Він зміцнює всіх слабких, Він підтримує немічних. До речі, ви можете це відчути самі! Коли люди збираються в Церкві, в їх зібраннях ви можете відчути полегшення. Всі, напевно знають, що в храмі Божому легше стає? Немає людини, яка би цього не відчувала. Чому? Того, що в Церкві є інше Життя, Життя Самого Христа, Життя Бога, і воно діє в Церкві, утішає серце будь-якої людини.

Церква, будучи тілом Христа, пов’язана з Ним, і вона ієрархічна, як і наш організм має свою структуру: є нервова система, є кровоносна система, є інші системи. Ось так само і в Церкві є певна, скажімо так, «нервова система» – система передачі інформації, передачі Життя. Це система єпископату. Церкву очолюють єпископи, яким допомагають священики і диякони. Єпископ – це прямий наступник святих апостолів, який має всю повноту влади в Церкві: він може звершувати всі Таїнства, наприклад, хрестити, вінчати, відспівувати, він може висвячувати священиків, і разом з іншими єпископами він може висвячувати інших єпископів. Він, крім цього, має владу суду, християни можуть бути судимі єпископом. І більш того, якщо між християнами виникне конфлікт, вони повинні судитись тільки у єпископа.

Так влаштована Церква, так передається «вогонь» Святого Духа, через людей, як через декотру нервову систему.

Чи можна сповідатися у грішного священика? Якщо ми скористаємося порівнянням з нервовою системою, то згадаємо, що нерви схожі на дроти. Так? А завдання проводу – точно передавати сигнал, передавати інформацію. Ось і завдання священиків – точно передати Слово Боже і благодать. Тому Таїнства відбуваються священиком при умові, що він не позбавлений сану, якщо він знаходиться в лоні Церкви; вони відбуваються незалежно від його особистої святості. Можна, наприклад, сповідатися у зовсім святої людини, можна сповідатися у грішного священика. Але поки він не позбавлений сану, благодать буде однакова, гріхи будуть однаково прощені. Інша справа, що, може бути, святий дасть більш точну пораду. Але це вже стосується духовного керівництва. Найголовніше: сили Бога не залежать від людини. Якби Церква залежала від людей, то вона давно б розвалилася. Але Церква не залежить від людей, це її і рятує. Бувають періоди занепаду в кожній помісній Церкві, бувають періоди возвишення, але сили Бога залишаються завжди однаковими.

П’ять умов порятунку всередині Церкви:

  1. Віра в єдиного Бога – Святу Єдиносущну, Животворящу і Нероздільну Трійцю, а також Боголюдину – Спасителя Ісуса Христа.
  2. Прийняття Таїнства Хрещення і Миропомазання.
  3. Регулярна ісповідь у гріхах і причастя Святих Христових Таїн.
  4. Дотримання заповідей Божих.
  5. Послух єпископам і священикам згідно Закону Божого.

 

 

 

 

У статті використані проповіді убієнного ієрея Даниїла Сисоєва.

 

 

Поділитись:

Вірування православних «язичників» – Старий Завіт християнства

Вдача наших предків вироблена була головне під впливом природи, а тому весела й поетична; вони любили ігри, забави та музику, а до прийняття християнства наші предки не зважали й на моральність. Читати далі Вірування православних «язичників» – Старий Завіт християнства

Поділитись:

Символи ранніх християн

Християнське мистецтво було символічним від самого початку. У жорстокі часи гонінь мовчазність символу робила мистецтво таємним скарбом. Нерідко перші християни впізнавали один одного по таємним знакам. Таємниця символу полягає в одночасному приховуванні і розкритті його глибинного сенсу, невидимого для невтаємничених, і водночас відкритого для вірних. Розгадати таємницю символу означає стати причетним до великого одкровення, дізнатися, що існує інша реальність, окрім тієї, в якій зазвичай живе людина. Про таке пізнання апостол Павло писав так: «Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний.»(1 Кор 13,12). Перші християни жили передчуттям пришестя Ісуса Христа і передчуттям вічного життя у Царстві Небесному. Символ допомагав їм наблизитися до прийдешнього Царства.

Що ж таке символ? У Стародавній Греції був такий звичай: друзі, розлучаючись на довгі роки, розламували навпіл якийсь предмет – σύμβολο – навощенну табличку з написом, глиняну статуетку, лампадку і таке інше, і кожен отримував свою половинку. Зустрівшись після довгої розлуки, вони або їхні нащадки впізнавали один одного, склавши дві половинки колись цілої речі. Так само діяв і християнський символ: зовнішнє зображення було лише половиною того прихованого, потаємного сенсу, який був зрозумілий лише віруючим. Раціональне пояснення символу є неможливим, він не розшифровується шляхом логічних роздумів. У християнському мистецтві символ міцно пов’язаний зі Святим Письмом.

Першими творами християнського мистецтва стали настінні зображення у римських катакомбах II-IV століть, підземних приміщеннях-лабіринтах, що використовувалися для поховання. У перші три століття свого існування християни були жорстоко переслідувані владою Римської імперії, і тому вони не мали можливості ні будувати храмів, ні навіть збиратися відкрито, тому вони використовували для своїх богослужінь і зборів катакомби. Там, серед похмурого царства смерті вони оспівували життя; приховані під землею, далеко від світла, вони визнавали Христа – Сонце Правди. Про те, якими перші християни були світлими, радісними, натхненними людьми, говорить їх мистецтво.

Римські катакомби зазвичай носять імена перших християнських мучеників – святих Калікста, Валентина, Доміцили, Прісцили та інших. Їхні стіни покриті малюнками, написами, сюжетними зображеннями. У ті часи християнське мистецтво ще не знало жорсткого канону, і тому на стінах катакомб поруч з античними знаходяться і християнські мотиви, старозавітні сюжети і євангельські образи. Ці зображення були свого роду наочною проповіддю для християн, подібно притчам. Ці прості на вигляд знаки і нехитрі сюжети розкривали для відвідувачів катакомб багатство Благої Вісті, допомагали зрозуміти, що добро і зло, правда і брехня, життя і смерть, порятунок і загибель займають свої місця в минулому і майбутньому та закликали глядача визначитись з їх місцем у його сьогоденні. Єдиного стилю у цих зображень також ще немає: тут графічні малюнки змішані з живописними композиціями, що віддалено нагадують помпейські фрески, і тим не менш відчувається загальний підхід: головним стає духовний зміст образів. Глибина їх змісту така, що вони міцно входять в символічну мову образотворчого мистецтва. Ось символи, які найбільш часто зустрічаються серед ранньохристиянської образотворчості.

РИБА. Це один з символів, що зустрічається найчастіше, що означає Самого Христа. У найдавнішій частині катакомб Калікста дослідники виявили чітке зображення риби, що несе на спині кошик з хлібами і посудину з вином – символ Євхаристії, що означає самого Христа, який приносить людям поживу спасіння і нове життя. В інших катакомбах і на надгробних пам’ятниках зображення риби також часто зустрічається, у тому числі і в поєднанні з іншими символами. Можна додати, що знак риби – це зашифрований символ віри християн, їх віровизнання: грецьке слово «риба» – Ίχθύς – являє собою абревіатуру початкових букв в наступній фразі: Ἰησοὺς Χριστὸς Θεoὺ ῾Υιὸς Σωτήρ (Ісус Христос Божий Син Спаситель), а це і є те, у що вірять християни, за що віддавали своє життя християнські мученики. До речі, християни також символічно зображувалися у вигляді рибок. Один з ранніх церковних письменників – Тертуліан – так писав: «Ми, маленькі рибки, слідом за нашим Ісусом Христом у воді (благодаті) народжуємося і, лише перебуваючи в ній, можемо бути неушкоджені».

АГНЕЦЬ. Ще один символ Христа, відомий з часів Старого Завіту. Обряд іудейської Пасхи включав заколення і приготування з гіркими травами пасхального ягняти (молодого первородного ягняти без плями і без вади). Так було заповідано Самим Богом євреям напередодні їхнього Виходу з єгипетського краю, краю неволі і смерті, а потім наказ цей мав бути щорічною згадкою підчас святкування Пасхи, як спогаду про Вихід. Згідно з переказами, один з двох агнців, принесених Аароном в жертву, під час Виходу, був прикрашений терновим вінцем. Згодом пророки називали Агнцем очікуваного Ізраїлем Месію. Поступово Агнець став символом покути, смирення, лагідності і слухняності Христа. Пророкуючи про покутну жертву Христа, Іоанн Хреститель біля Йордану вимовив, вказуючи на Ісуса: «Ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу» (Ін.1,29). У ранньохристиянських пам’ятниках, а потім в мозаїках перших християнських храмів можна часто бачити зображення Христа у вигляді агнця. І хоча в VII столітті Трулльський собор ухвалив «замість ветхого Агнця писати Христа в людському образі», такі зображення в західнохристиянському мистецтві збереглися досі.

ГОЛУБ. Цей образ також прийшов у християнське мистецтво зі Старого Завіту. У Книзі Буття розповідається, як голубка принесла Ноєві зелену гілку і цим оповістила закінчення потопу і те, що Божий гнів змінився на милість. З тих пір голуб з оливковою гілкою в дзьобі став символом миру. У катакомбах також нерідко зустрічається зображення голуба з гілкою – це символ нового життя, душі, що пізнала Христа. У Святому Письмі неодноразово згадується голуб як символ лагідності, чистоти, довіри. Ісус Христос заповів Своїм учням: «Будьте мудрі, як змії, і прості, як голуби» (Мф.10, 16). У Новому Завіті голуб символізує Святого Духа, тому в деяких зображеннях голуб уособлює собою Божу присутність і Боже благословення.

ПАВИЧ. Зображення цього птаха зустрічається найчастіше на надгробних пам’ятниках – плитах і саркофагах, бо павич – символ безсмертя. За легендами, його тіло після смерті не підлягає тлінню. Ставлення перших християн до смерті було світлим і радісним, бо його освячувала віра у воскресіння Христа і впевненість, що християни також воскреснуть разом з Ним.

ЛІЛЕЯ. Квітка, на яку вказав Ісус Христос, кажучи про Царство Небесне: «Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть але кажу вам, що й Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них» (Мф.6, 28-29). Біла лілея – це символ невинності і чистоти, символ люблячої Бога душі. Про це написано в Пісні Пісень. Згідно зі Святим Писанням, храм Соломона був прикрашений лілеями: зодчий Хірам надав форму лілій капітелям величезних колон і зобразив їх на стінах і склепіннях храму (1Цар.7,19). Існує переказ, що архангел Гавриїл в день Благовіщення прийшов до Діви Марії з білою лілією, яка відтоді стала символом Богородиці, її чистоти, невинності і відданості Богу. У перших християн лілея уособлювала мучеників, які залишилися чисті і вірні Христу незважаючи на жорстокі гоніння. Ось чому на гробницях мучеників ми бачимо зображення лілій: наприклад, ліліями прибрана гробниця святої мучениці Цецилії. З цією ж квіткою в Середньовіччі зображували святих, прославлених чистотою свого життя: св. Йосифа, св. Іоанна Хрестителя, св. Франциска, св. Антонія, св. Гертруду, св. Домініка та інших.

ПЕЛІКАН. Також образ, який прийшов з античних легенд. За римським вченим-енциклопедистом і письменником Плінієм Старшим, пелікан рятує своїх пташенят від смерті, годуючи їх власною кров’ю і плоттю. Отже в III столітті образ пелікана входить в християнське мистецтво і стає стійким символом Христа, який віддав Свою Плоть і Кров для порятунку людей. До тогож зображення пелікана, що сидить на гнізді, покриваючи крилами своїх пташенят, нагадувало перших християн слова Спасителя: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не схотіли!» (Мф.23,37).

ВИНОГРАДНА ЛОЗА. Євхаристійний символ, а також символ вибраності. Виноградник у Святому Писанні є символом Обітованої Землі, яку дав Бог своєму обраному народу як спадок, а тому виноградник – це і символ самого народу Божого, Церкви. В останній бесіді з учнями Ісус Христос сказав: «Я є істинна виноградна лоза, а Отець Мій — виноградар. Всяку гілку в Мене Він відсікає, що не плодоносить, і всяку, що плодоносить, очищає, щоб більше принесла плоду. Ви вже очищені через слово, яке Я проповідував вам. Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені. Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого» (Ін.15,1.5). Виноградне вино на Таємній вечері стає Кров’ю Христа, яку Він віддає за життя світу, на спокутування гріхів. Зображення виноградної лози або грон винограду нерідко поєднувалося із зображенням пшениці або хлібів, які також є євхаристійним символом.

ФЕНІКС – чарівний птах, чий образ прийшов з древніх єгипетських міфів. Згідно з легендою, переказаною Геродотом, він вмирає раз на п’ятсот років, спалюючи себе на жертовному вогні, і кожен раз знову відроджується з попелу. Для християн цей міф символізував воскресіння Ісуса Христа. Ранньохристиянський письменник Лактанцій, що жив при імператорі Діоклетіані (III ст.), Написав поему «Птах Фенікс», в якій порівнював цю птицю з Ісусом Христом, що витерпів розп’яття і смерть, і воскрес із мертвих.

ЯКІР. З давньохристиянських часів – це знак надії і порятунку. Збереглися печаті перших християн із зображенням якоря, монограмою Христа і рибами. Зустрічаються зображення, на яких разом з якорем ми бачимо велику рибу; так з’єднуються знаки Христа і спасіння, що Він приніс. Зображення якоря зустрічається також на шлюбних кільцях християн, де через цей знак показується християнська вірність подружжя і сенс таїнства шлюбу. У християнській символіці нерідко з’єднується зображення хреста і якоря, коли утворюється хрест з півмісяцем.

КОРАБЕЛЬ. Давній символ Церкви, прообразом якого є старозавітний Ноїв Ковчег. У Новому Завіті також зустрічається образ човна: наприклад, човен апостола Петра, в якому нерідко доводилося Христу з учнями перепливати через Галілейське море. Із цього ж човна Христос проповідував присутнім на березі людям. Образ човна Петрового – це символ апостольської громади, яка згодом стала Церквою, великим кораблем. Зображення корабля часто зустрічається на стінах катакомб. Ранньохристиянські письменники і Отці Церкви часто порівнювали Церкву з кораблем, що пливе по хвилях житейського моря, а Христа називали керманичем цього корабля.

ДОБРИЙ ПАСТИР. Так називали зображення Христа з овечкою на плечах. Зустрічається воно і на стінах римських катакомб, і на рельєфах саркофагів, і навіть у круглих скульптурах ранньохристиянського мистецтва. Це євангельський образ. Сам Ісус Христос порівнює Себе з пастирем – пастухом, який віддає життя своє за овець (Ін.10, 14).

Символізм ранньохристиянського мистецтва йшов набагато глибше простого шифрування зображень, він відкривав багатозначність буття, вчив глибоко сприймати життя. Так наприклад, старозавітні сюжети сприймалися не стільки як ілюстрація до Старого Заповіту, скільки розкриття через них сенсу Нового Завіту. Наприклад, сцена «Даниїл у пащі лева» нагадувала про страждання Христа, що добровільно взяв на себе гріхи світу, а сюжети на тему книги пророка Іони символізували триденне перебування Христа у нутрощах землі, Його сходження у пекло і Воскресіння.

 

Схожі матеріали

Поділитись:

Головні причини Реформації в Європі на початку XVI ст.

У 2017 році весь протестантський світ урочисто відзначає знакову за своєю значимістю та наслідками подію – 500-річний ювілей Реформації, Читати далі Головні причини Реформації в Європі на початку XVI ст.

Поділитись: