Архів позначки: featured

Мужья, любите своих жен

Продолжим наш разговор о семейной жизни. Читая ваши отзывы на первую часть моей статьи, встретил интересные размышления: «Семьи священников настолько идеальны в семейных отношениях и воспитании детей, что не могут служить примером, так как практически “инородны” в “народном теле”». Получается, как в шахматах, патовая ситуация: или говоришь о семье, поднимая планку как можно выше, но при этом многих читателей повергаешь в уныние и запоздалое раскаяние: дескать, мой поезд ушел, и поменять ничего в жизни уже нельзя; или молчишь с чувством вины перед другими за свою, по милости Божией, устроенную жизнь. Что делать?

Во-первых, дорогие братья и сестры, не надо очаровываться нами, приходскими священниками, и нашими семьями. Чаще всего после этого бывает обратное – глубокое разочарование. В нашей жизни, в том числе и семейной, есть немало проблем, о которых вам лучше не знать. Мы не ангелы и не святые, но при этом призванные Богом быть для вас добрым примером. Это совершенно нормально и естественно – видеть у священника хорошую семью. Самое печальное, когда слово пастыря расходится с его жизнью.

Золотое правило семейной жизни: никуда без жены. А если с женой – нежелательно, то туда я точно не пойду

А во-вторых, несмотря ни на что, нам нужно продолжать говорить, говорить и говорить, а вам слушать и мотать на ус.

Если семейная жизнь у батюшки с матушкой состоялась, то к этому вели определенные шаги, были исполнены важные духовные законы и заповеди. Возможно, им кто-то говорил правильные слова, а они сумели послушаться. За них по-настоящему молились родители. Наконец, просто сохранились традиция и верность вековому укладу и жизни наших предков – а жить-то они умели правильно. Вот об этом мы и пытаемся размышлять, чтобы делать правильные шаги и нужные усилия.

Итак, важная составляющая счастливой семейной жизни – это стремление супругов быть вместе. В идеале – всегда и везде. Например, как родители моей супруги: они прожили в браке почти 45 лет, так даже и работали вместе. А еще вместе нужно проводить отпуска и выходные; и конечно, вместе ужинать, а еще лучше – и завтракать или хотя бы вместе выпивать утром чашку кофе. Статус семейного человека таков, что его должны постоянно видеть с женой, а он этого должен хотеть. Золотое правило семейной жизни: никуда без жены. А если с женой – нежелательно, то туда я точно не пойду.

Ненормально, когда мужья надолго уезжают из семьи на заработки

Важно, находясь на работе, звонить домой: это показатель заботы и ответственности перед женой и семьей. Мужчины! Обязательно в течение дня скажите по телефону своей любимой (несмотря ни на что) супруге что-нибудь приятное – женщинам много не надо, – и обязательно будет добрый результат. Но мы, мужики, этого не делаем, а потом удивляемся, почему климат в семье всё больше напоминает полярную зиму. Сегодня у большинства работающих, и особенно мужчин, ненормированный рабочий день. Жена дома целый день одна и, естественно, ждет мужа домой. Поэтому, выключив компьютер, нужно спешить домой. Допускается по пути заскочить в магазин за чем-нибудь вкусненьким и сладеньким – чтобы ужин был повеселее. Ненормально, когда мужья надолго уезжают из семьи на заработки. Постоянно слышишь рассказы про измены вдали от дома, а иногда и про разводы. В таких случаях лучше супругам вместе поехать работать, а детей оставить под присмотром бабушки или няни.

Отношения мужа и жены – уникальны. Они созидаются многолетним кропотливым трудом, превращаясь по милости Божией со временем в нежный и теплый союз, имя которому любовь; но при этом стремительно и часто бесповоротно рушатся, если в их природу проникает грех и неправильное поведение даже одного из супругов. Супружеские отношения всегда подвижны, в их природе всегда присутствует динамика. Они никогда не могут «законсервироваться». Сегодня всё в семье хорошо, а что будет завтра, никто не знает. Всегда нужно держать руку на пульсе. Отношения супругов другие, чем детей и родителей, братьев и сестер. Приведу пример. Мне стыдно об этом говорить, но своих двоюродных сестер я не видел почти 20 лет. И живут они не в Австралии и даже не в Канаде, а всего-то… в Мытищах. Но стоит мне к ним приехать, а при встрече нам обняться и поцеловаться, а потом сесть за стол – и мы снова станем, как в детстве, Натулькой, Иринкой и Андрюшкой. Наши отношения разморозятся так же быстро, как блинчики в СВЧ-печке. То же самое произойдет, когда непутевый сынок, годы пропадавший невесть где, постучится в родительский дом… Совсем по-другому будет у супругов. Разлука формирует привычку, а иногда и потребность мужу и жене жить друг без друга. Слова поэта К. Симонова из его известного стихотворения «Жди меня» сегодня исполняются всё реже и реже. Прощать, жалеть и терпеть друг друга современным семейным людям становится всё труднее и труднее. В чем причина? Очевидно, в том, что супружескими отношениями они не дорожили и их правильно не выстраивали; а у кого-то эти добрые, теплые отношения даже не успели начаться – всё рухнуло, семейный дом не выдержал ударов судьбы.

Больше всего, особенно в начале семейной жизни, я боялся, что в наших отношениях с матушкой появится холодок и формальность. Страшило то, что нам будет хорошо порознь, каждому с самим собой. Поэтому первое время я буквально бежал домой – стремился быть рядом с ней. Благо, что она меня ждала и я был ей нужен. Даже прожив вместе почти 20 лет, стараюсь нигде без уважительной причины не задерживаться – спешу домой.

Может ли женатый человек тесно и близко общаться и дружить с холостяком? На мой взгляд – нет!

С первых лет брака нужно придерживаться созидательного принципа семейной жизни. Стремиться только к тому, что укрепляет и улучшает жизнь семьи, что создает в ней добрый благодатный климат. Следует отказываться от увлечений и занятий, которые вносят диссонанс и тормозят созидательное начало. В качестве примера – непростая ситуация с друзьями и знакомыми, которые есть и у мужа, и у жены. Может ли женатый человек тесно и близко общаться и дружить с холостяком? А замужняя женщина иметь подругу «с разводом»? На мой взгляд – нет. Пользы от такой дружбы не будет никому. Женатый будет соблазняться на свободу и независимость одинокого, а холостой – просто завидовать чужому счастью. Какой напрашивается вывод? – Нужно учиться дружить семьями. Это наша ближайшая и важнейшая задача. Женатый человек должен принести в жертву то, что до брака было во многом смыслом его жизни. Это может быть и спорт, и походы, и рыбалка, и всевозможные друзья и компании.

Свою семейную жизнь надо по крупицам созидать и украшать. Каждый день полагая по маленькому кирпичику в это здание. Этот труд должны совершать оба супруга. И женщина должна тоже от многого отказаться, чтобы ее семейная жизнь стала счастливой. Здесь серьезной помехой часто является близкое присутствие любимой мамочки. Почему-то современным молодым замужним женщинам очень трудно выйти из-под зоркого контроля родной матери. Знаю много случаев распада семей именно по вине тещи. Правда, эти «тещеньки» в основном были в разводе и имели только одного ребенка – такую же, как и они, несчастную дочь. Родители детей, живущих в браке, должны и обязаны дать молодой семье свободу в решении всех вопросов, которые поставит перед ними сама жизнь. А молодым супругам не надо бояться ответственности в принятии решений, и вовсе не обязательно по каждому поводу звонить своей маме и спрашивать ее совета.

Наверное, каждый из нас был хотя бы раз в гостях в семье, откуда не хотелось уходить. Вот такой должна быть христианская семья: из которой не хочется уходить. С особым Христовым, Евангельским духом. Известно, что дух творит себе форму и атмосфера семьи и дома формирует и образовывает человека. Но атмосферу дома создает сам человек. Лучше всего это видно на детях. Они вырастают в полной зависимости от духа и климата семьи. Поэтому, когда встает вопрос: что же самое главное должны получить дети от родителей? – у меня ответ готов: счастливое детство.

Наши дети и внуки должны постоянно слышать, что семья – это величайшая ценность

Разговор о семейной жизни можно вести очень долго. И такие беседы нужны. Семья должна войти в наше сознание как величайшая ценность, которую нужно всеми силами хранить и беречь. А еще об этом должны постоянно слышать наши дети и внуки. И серьезный разговор про жизнь «по-взрослому» нужно начинать с детьми с самых ранних лет.

В наше время многими утрачена житейская мудрость, в том числе искусство жизни в браке. Люди часто делают непоправимые и недопустимые ошибки в своей жизни. И помочь им после этого уже нельзя. Остается только терпеть себя, сожалеть о разбитой грехом жизни, сквозь слезы улыбаться, видя благополучие и счастье других людей. Если плакать с плачущими у нас иногда всё-таки получается, то радоваться с радующимися, как призывает апостол Павел, может один из тысячи. Такова горькая правда нашей жизни. А ведь Господь хочет наполнить нашу жизнь именно светом и радостью и всё для этого сделал и продолжает делать. Бог не хочет, чтобы человек плакал, страдал и мучился. Но мы сами делаем свою жизнь такой безрадостной и серой. Давайте вместе искать путь к лучшему. Этот путь есть, и по нему прошли миллионы людей. Человек, у которого сложилась семейная жизнь, – подлинно счастливый.

Да, путь к семейному счастью лежит через подвиг жизни и труд над самим собой для блага самых дорогих человеку людей. Но каждый прожитый год в семье учит благодарить Бога за всё, даже за скорби и неудачи, за понесенные труды и потраченные силы. Хочется дальше жить в выбранном направлении, больше думая о ближних и их нуждах и меньше о себе и своем. А еще хочется помочь людям, если не делом, то хотя бы словом, пропитанным опытом и сочувствием к человеку. Ведь мы христиане, и этому нас учит Евангелие.

Схожі матеріали

Поділитись:

Краяни будьте обережні!

Останнім часом періодично в наш край починають заїжджати і освоюватись «гості» які активно діють у нас та сіють свої плевели у душах наших краян. Одними із таких які починають активно діяти та займаються розповсюдженням свого вчення є послідовники «провидиці» Гарафіни Маковій, слід кортко знати про них та загрозу, що вони собою представляють.

Зазвичай послідовники «провидиці» не є агресивними, продають книги та росповсюджують газети «Економічно-благочестивий вісник» з намальованим сонечком. Книги зовнішньо схожі на християнські: зображення, малюнки, поклик до праведності, термінологія, тощо. Але для мало-обізнаних християн це становить приманку (всі знаємо де безкоштовний сир?) Тому, БУДЬТЕ ОБЕРЕЖНІ! Не купуйте цих книг, газета також не вирішить Ваших проблем та не очистить від лих. Ігноруйте цих послідовників які називають себе “християнами” бо є рально загроза попасти в тенета диявола який діє через не зовсім здорову глуздом Гарафіну.

«Провидиця» є колишньою вчителькою української мови, літератури та народознавства.  Як можна зрозуміти з її книг, з 90-х років Маковій почала проводила індивідуальні прийоми. У 1995 р. вона засновує «Народознавчо-просвітницьке товариство «Факел»», та однойменне видавництво. Починається друк книжок та газети «Економічно-благочестивий вісник». З цього часу особисті прийоми припиняються. Як каже сама Маковій:  «тепер у неї інше завдання, пізнане вкладати в книжки». 2003 р., як вказує «провидиця»: «через Факел» гине її 18 – ти літня донька Марія («…я брала собі на голову, перебирала із людини її непрощену чорноту. Звичайна річ, що наповнювала тим і життя своїх рідних, Марії» – так описує Гарафіна причину загибелі своєї доньки ). Відтак товариство розпадається і утворюється нове – «Народознавчо-Просвітницький Центр «Факел пам’яті Марії». Таку ж назву переймає  й видавництво.
Гарафіна Петрівна та її послідовники позиціонують себе справжніми християнами. Щоправда чіткої конфесійної приналежності тут не вимагається. Так як «провидиця» мешкає на Буковині, то серед її адептів є православні, греко і навіть римо – католики.
Проте, якщо детально розглянути вчення Маковій, стає очевидним, що з православ’ям зокрема та й з християнством взагалі у вченні народознавці з Буковини дуже мало спільного.
На чому ж ґрунтуються такі категоричні висновки? Від православ’я, це вчення бере лише зовнішню обрядовість: відвідування храму, свічки, освячена вода, молебні, пости. Причому ставлення до церковних речей і таїнств носить швидше «магічний» характер. Наприклад для заспокоєння душі померлого, за вказівкою «провидиці» необхідно замовляти молебні саме у трьох церквах, при чому в записці має бути вписане лише одне ім’я померлого. А для лікування шизофренії, необхідно злити освячену воду набрану у трьох храмах в одну  «пляшечку», при чому не в банку, а обов’язково в «пляшечку». Бо як вказує Маковій: «Пляшка має форму дітородних каналів. Замість гріховності – святість зміщується туди». Статева тема досить нерідко знаходить відображення у Гарафіни Петрівни. Так для лікування хворої дитини,  батьки чомусь повинні прикладати освячену воду до своїх статевих органів. Причину ж народження дитини із «заячою губою», «провидиця» вбачає у використанні батьками контрацептивів у формі зайця («Дух цієї тваринки заполонив дітородну утробу і перейшов у дитя»). Подальше цитування таких моментів думається краще уникнути, бо інколи приведені у книзі листи та й відповіді самої народознавиці, носять не зовсім пристойний характер.
Зазвичай будь який постулат, чи аналіз ситуації Гарафіна Петрівна оголошує таким, який нібито отриманий напряму від Господа. І це її головна особливість (такий принцип дуже нагадує античних «провидців» – оракулів). Слова «почула на молитву…», «на молитву Господь показує…», «ставлю на молитву…» та інші в такому ж дусі, зустрічаються майже на кожній сторінці її текстів. Таким чином все що говорить Гарафіна мусить обов’язково сприйматись, як беззаперечна істина. Через це «провидиця» отримує абсолютну владу вершити долі людей (звичайно ж, нібито з вказівки  самого Господа): одних вона ще при житті визначає стати святими, іншим не дає можливості навіть на покаяння, бо нібито Господь «на молитву» сказав їй: «прожени сатану». «Ставленням на молитву», Маковій враз вирішує будь які питання: відміняє, або зараховує Церковні Таїнства, виправдовує убивцю власної дитини, як таку, що начебто була несвідомим знаряддям Божим і знищила народжене зло, або «діагностує» у дитини наявність негараздів через носіння одежі із зображенням слона. Бо начебто, коли людині загрожує смерть, «провидиці» з’являється ця тварина, причому з гробом на спині. Виявляється що «Для нас, християн, це знак подарунку від нечистої сили»! Забубонів і марновірств у Маковій чимало і більшість з низ є дріб’язковими та носять язичницько-народознавчий характер. В мережі можна знайти вказівку ще на наступні: не можна  класти різні продукти, воду або їжу на підлогу, де є дотик усяких ніг; не можна ставити фотографії на хресті покійника, що мусить бути лише дубовим; Гарафіна також і проти фотографії як такої, бо це начебто частина людини, дроблення її на шматки…; ялинка в новорічну ніч є… програмацією зла, деревом сумним; не можна дарувати діткам різних іграшкових звірів, птахів – відбитків того, що не має знаходити притулку в живому вигляді у християнській оселі… тобто слоник, собака, зайчик; не можна мати електричної праски; підлоги в хаті, лінолеуму, паркету, м’яких меблів та виробів із віскози; не можна одягати одяг своїх батьків, щоб… не повторювати їхньої долі; телефону, телефонних розмов; прального порошку… він нібито порушує енергетичний обмін людини; рубання дерев… «Дерева – це очі злі. У них завжди буває закутий недобрий дух, що відпрацьовує свою карму, тобто має перероджуватись із зла на добро…
Також дуже часто для пояснення людських негараздів «провидиця» вводить поняття родового  зла, яке нібито переходить на людину за порушення навіть незначних постанов, які введені Гарафіною. Саме введені,  бо все зі списку приведеного вище аж ніяк не заборонене Церквою. Церква вчить, що Бог є Любов, а не злий Деміург, який постійно вводить безліч нових вимог для виконання, й таким чином ніхто не може виконати абсолютно всі. Звісно окрім його єдиної достойної «пророчиці». Проте не можна сказати, що все про що говорить Маковій є помилковим навіть за формою. Нерідко вона навчає дотримуватись християнських та загальнолюдських моральних норм і принципів (саме в цьому криється причина, через яку прихильники вважають її православною). Та правильно подаючи форму, Маковій спотворює основне – суть. Наприклад усі  християни усвідомлюють, що не потрібно бездумно рубати дерева чи засмічувати струмки, але аж ніяк не через боязнь того, що в дереві «засіли» «недобрі духи», чи «руйнівні імпульси», а вода відповість хворобами. Таких моментів можна привести безліч і щодо церковних священнодій (досить дивним видається, щоб Всемогутній Бог, не може проникнути до могили померлого через…вінок штучних квітів!) і щодо навколишньої природи й навіть щодо зачісок (начебто підстригання й фарбування волосся призводить до втрати зв’язку з «космічним позитивом» а відсутність хустки «перепускає родове зло» – «Коли ми ігноруємо покровом, з Чаші позитиву, якою нагороджує Господь жінку під час одруження, опускаючи її жінці на маківку для живлення родини, живиться полююче за родиною зло»)
Не цурається Гарафіна Петрівна й астрологічних міркувань про закінчення ери Риб і вступання у права ери Водолія – «людей яким не властиве зло». Від неї можна почути про карму і «зв’язок з космічним позитивом», «позитив земної оболонки» й «злі зірки із Космосу» та ін. Варто нагадати, що св. Отці завжди з величезною   обережністю ставилися до різного роду чудес, а тим більше до безпосереднього спілкування з Господом та отримання від Нього вказівок, вбачаючи у цьому велику небезпеку духовної самоомани. Духовні дари вони отримували після десятиліть боротьби з власними пристрастями та гордістю, чого нажаль і не вистачає народознавці з Буковини.
Наведені вказівки, настанови, й пророцтва Гарафіни Маковій є лише незначною частиною від загальної кількості, але навіть їх цілком достатньо щоб повністю переконатися, що дане синкретичне вчення в ключових моментах повністю суперечить вченню Православної Церкви.
Тож, якщо коротко окреслити основні відхилення Маковій то отримаємо таку картину:
1) Духовна самоомана (прелєсть) – через «провіщення волі Господа» і відкриття  їй «таємниці гріха».
2) Магічне ставлення до церковних речей, обрядів і таїнств.
3) Вчення про родове зло, яке переходить на людину, та надзаслуги предків.
4) Віра в анімізм (одухотвореність всієї природи).
5) Безпідставний ригоризм у ряді питань.
6) Надання на пів язичницьким народним звичаєм визначального значення у житті людини.

Поділитись:

Вірування православних «язичників» – Старий Завіт християнства

Вдача наших предків вироблена була головне під впливом природи, а тому весела й поетична; вони любили ігри, забави та музику, а до прийняття християнства наші предки не зважали й на моральність. Читати далі Вірування православних «язичників» – Старий Завіт християнства

Поділитись: