Меню Закрити

Ставлення християн до тварин і яким воно має бути?

Як віруючим людям, при розгляді будь-якого питання нам необхідно звертатися до основного джерела Божественного Одкровення – Святого Письма. Як відомо, тварини були створені раніше, ніж людина (див. Бут.1:20-25). Відповідно, вони населяли рай разом з чоловіком, який і дав імена всім тваринам, створеним до нього (див. Бут.2:19-20). Але найголовніше, що тління, хворобливість, старіння і смерть з’явилися набагато пізніше, як природний наслідок гріхопадіння людини. А це означає, що тварини також були нетлінними, поки гріхопадіння Адама та Єви не наклало тавро тління на весь тварний світ.

Всі спроби пояснити присутність тварин в раю тим, що вони нібито повинні були допомагати людині в побуті – безпідставні. В раю панувало досконалість і абсолютна гармонія, тому Адам і Єва ні в чому не мали потреби: ні в оранні землі, ні в охороні житла, ні в винищуванні мишей. А як продукт, дозволений в їжу, м’ясо почало фігурувати набагато пізніше – після вселенського потопу. І ми з вами повинні пам’ятати, що сталося це виключно по поблажливості до людської немочі, і ні в якому разі не як Божий припис або веління, а лише як констатація Богом неминучого факту, пов’язаного з пошкодженням людської природи (див. Бут.9:3).

При цьому важливо відзначити, що вживання м’яса було найтіснішим чином пов’язане з принесенням тварин в жертву. Свт. Іоанн Златоуст в 27-й бесіді свого «Толкування на Книгу Буття» однозначно асоціює дозвіл їсти м’ясо з Бут.9:3 з практикою жертвопринесення: «З цього-то часу починається вживання в їжу м’яса, не для того, щоб через це направити людей до обжерливості, але, так як вони повинні були тварин приносити в жертву і через це віддавати подяку Господу, те, щоб вони не надумали утримуватися від вживання їх, як присвячених Богу, Він дає людям дозвіл вживати тварин в їжу».

Ще одне цікаве пояснення того, чому Бог дозволяє Ною їсти тварин, дає нам блаж. Феодорит Кирський: «Бог, передбачивши схильність людей до ідолослужіння і обожнювання тварин, дав їм плоть цих останніх в їжу, щоб вони пізнали, як непристойно віддавати Божественне повагу таким істотам, яких можна вбивати і з’їдати». Тобто, на думку блаж. Феодорита, дозвіл вживати тварин в їжу мав всього лише навчально-виховний, а, отже, відносний і тимчасовий характер, і був пов’язаний виключно з пристрастю богообраного народу до ідолопоклонства.

Апостол Павло пише про те, що «Бо знаємо, що всi iстоти разом стогнуть i мучаться донинi» (Рим. 8:22). З якої ж причини вони стогнуть і мучаться, запитаєте ви? Апостол відповідає на це питання наступним чином: «Тому що створiння пiдкорилося суєтi не добровiльно, а з во­лi того, хто його пiдкорив» (Рим. 8:20), тобто Адама, який спочатку сам став рабом суєті, тління і смерті, а після цього і весь створений світ, ввірений йому Богом на піклування. Адам був поставлений начальником над усім тваринним світом. Він стояв на чолі його ієрархії. І гріхопадіння Адама ланцюговою реакцією позначилося на всіх тих видах тварин, які були йому підпорядковані.

На відміну від людей, тварини ні в чому перед Богом винні не були, тому головним винуватцем їх нинішнього тяжкого стану є саме людина, яка знаходиться перед тваринним світом в неоплатному боргу.

Нинішній стан тваринного світу, в якому основним джерелом харчування часто є представник іншого виду, згідно з Біблією цілком і повністю є спотворенням Божого задуму про світ. Нам сьогодні важко уявити, що ті, кого ми називаємо хижаками, в далекому минулому не були такими, і в майбутньому будуть повернуті в свій колишній миролюбний стан. Але Господь, вустами пророка Ісаї, говорить нам саме про це: «Вовк і ягня будуть пас­тися разом, і лев, як віл, буде їсти солому, а для змія порох буде їжею: вони не будуть чинити зла і шкоди» (Іс. 65:25).

Коли Бог сказав Ною (який вийшов з ковчега): «Нехай бояться вас і нехай тремтять перед вами усі звірі земні, [і вся худоба земна,] і всі птахи небесні, все, що рухається на землі, й усі риби морські: у ваші руки віддані вони» (Бут. 9:2), то це знову ж стало свідченням аж ніяк не сили людини, а її ущербності, немочі і моральної слабкості. Трактуючи це місце Писання, і порівнюючи стани Адама і Ноя, свт. Філарет Московський пише: «Коли ж внутрішня гідність людини вже не підкорює йому тварин, Бог приборкує їх страхом». Це ще одне сумне святоотечеське свідоцтво неухильної моральної деградації людини, яка тепер може здобути послух тварин, виключно викликавши у них страх.

Книги пророка Іони ми знаємо, що саме ревний пост жителів Ніневії і навіть тварин, врятував це велике стародавнє місто від винищення (див. Іон. 3:6-8). Поза всяким сумнівом, що тварини постились не усвідомлено, але з волі розсудливих ниневитян, які покрили їх покривалами і не водили на пасовища. Але хіба в Слові Божому марно сказано про піст тварин? Зовсім ні. Співучасть тварин в подвигу ниневитян живописно і красномовно заповнило картину загального покаяння, яке в результаті і втілили Божий гнів на милість, після чого «І побачив Бог діла їхні, що вони навернулися від злого путі свого, і пожалів Бог щодо біди, про яку сказав, що наведе на них, і не навів»(Іон. 3:10).

На превеликий жаль, необхідно констатувати, що гріховна природа нинішньої людини така, що сучасні люди готові вбивати представників фауни не тільки заради прожитку, але найчастіше виключно з метою розваги. Людина нерідко стає не турботливим батьком, а безжалісним катом над тим, що було довірено йому Богом як найцінніший спадок, для дбайливого і бережливого піклування. Не буде перебільшенням сказати, що людина, що зазнає задоволення (або навіть просто байдужість) при вигляді страждань Божої тварі, не має в собі ні краплі християнина.

Багато людей стверджують, що тварини просто не мають ніякої цінності в очах Божих. Але, на щастя, Божий погляд на світ не такий. Автор Книги Премудрості Соломона адресує Господу Богу такі слова: «Ти любиш усе, що існує, і нічим не гребуєш, що створив, бо не створив би, якби щось ненавидів» (Прем. 11:25). Тобто Творець любить всіх створених Ним істот, а це значить, що ніхто з людей, які називають себе віруючими, не має права гордовито і зневажливо звеличувати себе над іншим творінням Господа.

Після основних біблійних свідчень на користь дбайливого ставлення до тварин, перейдемо до прикладів з історії Церкви. Те, яким має бути ставлення істинного християнина до тварин, найкраще видно на прикладі православних святих.

Св. Власій Севастійський, з чиїм ім’ям пов’язано безліч чудес, безпосередніми учасниками яких були тварини, вважається покровителем тваринного світу. Цього угодника Божого шанують як в Православній Церкві, так і в католицьких країнах.

З житія прп. Сергія Радонежського, ми дізнаємося, що за його молитвами від сліпоти було зцілене ведмежа, принесене ведмедицею до хатини, де проживав святий. А інший великий святий, прп. Серафим Саровський, годував ведмедя прямо зі своїх рук.

Святий старець прп. Герасим Йорданський, який жив в V столітті, витягнув скалку з лапи лева, який після цього часто приходив до старця, приймав з його рук їжу, і близько п’яти років жив в безпосередній близькості з обителлю святого. Згідно з житієм, зцілених св. Герасимом лев помер на його могилі і був похований поруч з подвижником.

Безумовно, до тварин не можна ставитися як до неживої речі. З точки зору християнства абсолютно неприпустимо взяти в будинок, наприклад, маленького песика або кошеня як живу іграшку для дітей, а коли набридне – викинути тваринку на вулицю. Відповідальність християнина повинна поширюватися на всіх тварин, яких він прихистив у себе в будинку або у дворі, і турбота про них у формі їжі і лікування має тривати все їхнє життя. В іншому випадку, якщо людина свідомо знає про те, що вона не зможе належним чином дбати про свого вихованця, то щоб не згрішити безвідповідальністю перед Божим творінням, краще зовсім не брати в будинок тварин.

Іншою крайністю є ситуація, коли люди витрачають великі гроші на їжу, різні зачіски і манікюр, для своїх домашніх вихованців. Це теж є спотворенням, і називається «пристрастю», тобто свого роду гріховною пристрастю, гіпертрофованою прихильністю. Але чи винна в цьому тварина? Зовсім ні. Вся справа в нездоровому, упередженому ставленню людини до свого вихованця. Тому і виправлення ситуації має реалізувати не через, наприклад, вигнання тварини, а виключно через перегляд людиною свого ставлення до вихованця.

Адже з пристрастю можна ставитися до чого завгодно, до найшкідливіших речей і явищ, навіть до своєї власної дитини. Безсумнівно, що надмірна, патологічна любов до свого чада, коли батьки буквально пилинки здувають зі своєї дитини, коли скрізь і в усьому вони бачать лише згубний вплив, прищеплюють дитині думка про те, що вона гідна в житті тільки всього найкращого, коли захищають своє дитя від всіх і вся – все це теж є хвороблива пристрасть і спотворення, яке вимагає негайного подолання.

Необхідно також сказати кілька слів про ставлення до бездомних тварин. Абсолютно немислимо для віруючої людини відчувати байдужість, наприклад, по відношенню до беззахисної, собачки, яка замерзає на вулиці в двадцятиградусний мороз, не маючи елементарного прожитку. Якщо чоловік вважає себе християнином, і якщо у нього є можливість допомогти нещасним тваринам, то він просто зобов’язаний це зробити.

Якщо в тих залишках їжі, які залишилися після сімейного обіду, є кістки або що-небудь інше, здатне допомогти беззахисній тварині, то просто викидати все це в сміття – грішно. Свт. Василь Великий писав: «Найгірший рід жадібності – не приділяти нужденним і того, що може пошкодитися», тобто зіпсуватися. Якщо ми знаємо, що залишки їжі з нашого столу можуть продовжити життя будь-якій бездомній тварині, але, знаючи це, ми все одно викидаємо їх, то тим самим ми тяжко грішимо перед Богом. Подібні дії може здійснювати тільки людина, яка страждає або злочинною неуважністю, або, так званим, «скам’янінням нечутливістю», і яка втратила будь-яку здатність до співчуття.

Християнство – це релігія милосердя. Неможливо відчувати любов до людей, і в той же час презирство до інших створінь Божим. У подібних випадках ця «любов» до людей або удавана, або корислива. Бездомна тварина нічим не зможе нам віддячити за дбайливе ставлення до себе. Вона не зможе бути нам корисною в майбутньому або розтрубити перед іншими про наші чесноти, як зможе це зробити облагодіяна нами людина. Але саме в милосердному, дбайливому ставленні до тварин добре перевіряється здатність тієї чи іншої людини, яка називає себе християнином, творити добро не заради користі, не заради слави і доброго імені, а заради самого добра й нездоланну любов до всього без винятку Божого творіння.

Поділитись:

Leave a Reply

avatar

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

  Subscribe  
Notify of