За переказами, заснованому на словах священномучеників Діонісія Ареопагіта і Ігнатія Богоносця, святитель Амвросій Медіоланський у творінні «Про дів» писав про Матір Божу: «Вона була Дівою не тілом тільки, а й душею, смиренна серцем, обачна в словах, розсудлива, немногоречива, любителька читання, працелюбна, доброчесна в розмові. Правилом Її було – нікого не ображати, всім благо бажати, шанувати старших, не заздрити «рівним», уникати хвастощів, бути здравомислячою та чуйною, любити доброчесність. Коли Вона хоч би виразом обличчя образила батьків, коли була в незгоді з рідними? Коли погордилась перед людиною скромною, посміялась над слабким, ухилилась від неімущого? У Неї не було нічого суворого в очах, нічого необачного в словах, нічого непристойного в діях: рухи тіла скромні, хода тиха, голос рівний; так що тілесний вигляд Її був виразом душі, уособленням чистоти. Всі дні Свої Вона звернула в піст: сну вдавалась тільки на вимогу потреби, але і тоді, як тіло Її покоїлося, духом Вона не спала, повторюючи уві сні прочитане, або розмірковуючи про приведення у виконання задуманих намірів, або предначертуючи нові. З будинку виходила тільки в церкву, і то в супроводі рідних. Втім, Вона хоч і була поза домом Свого в супроводі інших, але кращим вартовим для Себе була Вона Сама; інші охороняли тільки тіло Її, а норови Свої Вона пильнувала Сама”.
За переказами, збереженому церковним істориком Никифором Каллістом, Матір Божа «була зросту середнього або, як інші говорять, трошки більш середнього; волосся золотовидне; очі – швидкі, з зіницями як би кольору маслин; брови дугоподібні і помірно-чорні, ніс продовгуватий, уста квітучі, наповнені солодких промов; обличчя не кругле і не гостре, але кілька довгасте; кисті рук і пальці довгі … Вона в бесіді з іншими зберігала благопристойність, не сміялася, не обурювалась, особливо ж таки не гнівалася; абсолютно природня, проста. Вона нітрохи про Себе не думала і, далека від ізніженості, відрізнялася повним смиренням. Щодо одягу, який носила, Вона задовольнялася їх природним кольором, що ще й тепер доводить Її священний головний покров. Коротко сказати, в усіх Її діях виявлялась особлива благодать».
У щоденнику святого праведного Іоанна Кронштадтського є запис про явлення йому Божої Матері: «Станом на 15 серпня (ст.ст.), в день Успіння Богоматері 1898р., я мав щастя в перший раз бачити уві сні виразно лицем до лиця Царицю Небесну і чути Її найсолодший, блаженний, підбадьорливий голос: наймиліші ви чада Отця Небесного, – тоді як я, усвідомлюючи своє окаянство, дивився на пречистий лик Її з трепетом і з думкою: не відрине мене від Себе з гнівом Цариця Небесна! О лик пресвятий і преблагий! О очі блакитні і голубині, добрі, смиренні, спокійні, величні, небесні, божественні! Не забуду я вас, дивні очі! Хвилину тривало це явлення; потім Вона пішла неквапливо, переступила за невеликий яр – і зникла… Спочатку я бачив Її як би на іконі, ясно, – а потім Вона відокремилась він неї, зійшла і пішла в путь».