Господь створив два взаємопов’язаних світи – світ невидимий і світ видимий, які розкололися внаслідок гріхопадіння. Разом з гріхом в видимий світ прийшли хвороби, тління та смерть.
Тема смерті актуальна абсолютно для кожного, тому, що хочеш чи не хочеш, вмирати все одно доведеться. З часів Адама і Єви, на жаль, смерть стала долею всіх людей. Господь сказав Адаму: «…бо порох ти і до пороху повернешся» (Бут. 3,19), маючи на увазі цим не тільки те, що людина піде тілом в землю, а й те, що людська душа йде в підземні безодні пекла. Можливість виходу з пекла збереглася лише для тих людей, які прийняли Святе Хрещення – стали членами Святої Православної Церкви. Господь може полегшити їх загробну участь, якщо Його Церква молиться за них.
За Уставам Вселенської Православної Церкви в певні дні року здійснюються особливі заупокійні богослужіння, Церква поминає всіх від віку покійних отців і братів по вірі, які сподобилися християнської кончини, також і тих, кого наздогнала раптова смерть, та не встиг бути наставленим в загробне життя молитвами Церкви. Це дні:
- Субота м’ясопусна – за вісім днів до початку Великого посту, напередодні седмиці про Страшний суд. Цю Вселенську батьківську суботу Церква присвячує поминанню всіх покійних від Адама до наших днів. Заупокійна служба в цей день називається так: «Пам’ять, що здійснюються всіх від віку спочилих православних християн, отців і братів наших».
- Батьківські суботи – на 2-й, 3-й і 4-й тижнях Великого посту. У ці дні Церква спрямовує нас до сумлінних молитв про залишення «вільних і невільних гріхів вірою представившихся людей і вічне їхнє упокоєння зі святими».
- Троїцька поминальна субота – напередодні дня Святої Трійці, на дев’ятий день після Вознесіння. Ця поминальна субота випереджає собою входження в піст, який починається через тиждень. Його називають Апостольським, або Петро – Павловським. Звичай поминання Святою Церквою покійних в день П’ятидесятниці сходить до апостольських часів. Вказівку на це ми бачимо в словах св. ап. Петра, які він виголосив у цей великий день, звертаючись до іудеїв: «Бог воскресив Його, розiрвавши пута смерти» (Діян. 2,24). Тому Церква в Троїцьку батьківську суботу молиться про всіх покійних благочестивих християн. В одній з цих молитов говориться: «Упокой, Господи, душі рабів Твоїх, перш покійних батьків і братів наших, і інших родичів по плоті, і всіх своїх у вірі, про них же і пам’ять творимо нині».
В ці дні в храмах служаться особливі заупокійні богослужіння – парастас (гр. «клопотання» та панахиди (гр. «всенічна»). Крім цих загальноцерковних днів, Українська Православна Церква встановила ще деякі, а саме:
- Радониця – пасхальне поминання покійних, буває на другому тижні після Великодня, у вівторок Фоминого тижня. Поминання покійних в цей день відбувається віруючими з тим благочестивим наміром, щоб після здійснення світлого семиденного торжества на честь Воскреслого з мертвих розділити велику радість Пасхи і з покійними.
- Дмитрівська поминальна субота – день особливого поминання убитих воїнів, став днем моління за всіх православних воїнів і воєначальників. Це поминання відбувається в суботу, що передує восьмому листопада – дня пам’яті великомученика Димитрія Солунського. Також, поминання покійних воїнів відбувається 9 травня.
- На Заході України встановилась благочестива звичка, також молитовно поминати та відвідувати могили своїх близьких – 1 листопада.
- Крім цих днів загальноцерковного поминання, кожен покійний православний християнин повинен щорічно поминатись в дні його народження, смерті, в день іменин. Дуже корисно в пам’ятні дні жертвувати на церкву, подавати милостиню бідним з проханням молитися про покійних. І звичайно ж важливо молитись самому.
- Вічно жива душа покійного відчуває велику потребу в нашій постійній молитві, тому що сама вона не може творити добрих справ, якими була б в змозі умилостивити Бога. За великим рахунком, небіжчик не має потреби ні в гробі, ні в пам’ятнику – все це данина традиціям, нехай і благочестивим.
- Молитва за покійних – це найбільше і головне, що ми можемо зробити для тих, хто відійшов у інший світ. «Постараємося, скільки можливо, допомагати покійним, замість сліз, замість ридань, замість пишних гробниць – нашими про них молитвами, милостинею і приношеннями, щоб таким чином і їм, і нам отримати обітовані блага», – пише святитель Іоанн Златоуст. Ось чому домашня молитва за близьких, молитва на цвинтарі біля могили покійного – обов’язок кожного православного християнина. І звичайно ж особливу допомогу спочилим надає поминання в Церкві.
- Перш ніж відвідати цвинтар, кому-небудь з родичів слід прийти в храм до початку служби, подати записку з ім’ям покійного для поминання в вівтарі (найкраще, якщо це буде поминання на проскомидії, коли за покійного виймуть з особливої просфори часточку, а потім в знак обмивання його гріхів опустять в Чашу зі Святими Дарами).
- Після літургії потрібно відслужити парастас (панахиду). Молитва буде дієвішою, якщо поминаючий в цей день сам причаститься Тіла і Крові Христової.
Церковна традиція говорить нам, що про покійних необхідно читати Псалтир. Устав про читання Псалтирі можна знайти в православних молитвословах.
На жаль, дуже часто в храм приходять люди і зі сльозами на очах запитують, чи можна пом’янути і подати записку за померлого нехрещеного родича. Цього робити не можна, оскільки ці люди під час життя не ввійшли в рятівну огорожу Церкви. За Уставом Церкви також не можна здійснювати православні обряди поховання і церковного поминання людей хрещених, але які відреклися та відійшли від віри, самогубців, тих, які за життя належали до Церкви з насмішкою або ворожнечею, захоплювалися східними містичними навчаннями, астрологією.
Іноді доводиться чути закиди, що Церква жорстоко підходить по відношенню до померлих нехрещених, а серед них зустрічаються дуже хороші і добрі люди. Так що ж заважало хорошим людям стати членами Церкви? Напевно, у кожного були причини, але в основі всього лежить невіра в Бога. І цю невіру душа забрала з собою в загробне життя, де вона вже нових якостей не набуває. Їх посмертну долю ми повинні надати Божому суду і цей суд не здасться нам необ’єктивним і несправедливим.
Але разом з тим Церква закликає до особистої, домашньої молитви за близьких, які померли нехрещеними, але тільки в домашній! І природно, що тому хто молиться потрібно самому бути хрещеним православним християнином і на молитву за нехрещеного родича взяти благословення у священика.
Складено за матеріалами ієрея Даніїла (Сисоєва)