Хто їсть хліб цей, житиме повік!

«Ми добиваємося не перемоги, а повернення братів, розлука з якими терзає нас» св. Григорий Богослов

У цьому році Свідки Єгови, як зазвичай, знову зберуться для участі в святкуванні Вечері Господньої. Як правило, на цей урочистий захід, присвячений спогаду смерті Ісуса Христа, прийдуть сотні тисяч людей по всіх країнах світу. У цей вечір переважній більшості присутніх буде запропоновано демонстративно відмовитись від символів Тіла і Крові Ісуса Христа, так як, згідно з вченням керівництва Організації, вкушати символи може тільки свідомо обмежена група обраних християн.

Свідки Єгови навчені думати, що такий образ дій повністю заснований на Біблії. Однак насправді подібна практика є лише плодом фрагментарного методу прочитання біблійного тексту і зовсім нетрадиційною, і навіть блюзнірською, з точки зору віри ранніх християн.

Чому ж насправді вчить Біблія?

1) Керівництво Організації Свідків Єгови на підставі власної інтерпретації біблійних текстів, стверджує, що тільки 144 000 «помазаників» можуть приймати від символів Тіла і Крові Христа. Згідно з Євангелієм, перший, хто спробував ці символи, були апостоли (Мф. 26:20 і далі). На момент звершення Таємної Вечері вони не були помазані Святим Духом, так як Його ізлиття відбулося лише після п’ятдесяти днів в П’ятидесятницю 33 року н.е. (див. Діян. 2:1-6). А це означає, що апостоли брали від символів Крові і Тіла Христа, ще не будучи «помазаниками» на Царство Небесне. Перш ніж отримати в спадщину Царство, перш за все, необхідно отримати прощення гріхів в ізливаємій Крові Христа. Тому, коли Господь сказав Своїм учням: «Пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів», – це означало, що, причастившись з тієї чаші, апостоли реально вступили в Новий Заповіт. Виникає питання: чому тільки 144 000 «помазаники» приймають від символів? Невже тільки вони потребують прощення гріхів?

2) Як відомо, Свідки Єгови приділяють велику увагу до праобразів з Єврейських Писаній Старого Завіту. Так, в публікаціях Вартової Башти стверджується, що прозеліти або пришельці в Ізраїлі були прообразом «безлічі» Свідків Єгови – тієї самої группи, що не має права за вченням Свідків, приймати від символів Тіла і Крові Христа (див. wl5.04.92 ст. 10 -11). Однак, відповідно до Старого Заповіту, не тільки священики і природні ізраїльтяни (прообраз «помазаників»), а й обрізані пришельці (прозеліти) повинні були вкушати пасхальне ягня (див. Вих. 12:48), котрий і був прообразом Спасителя, як вчить ап. Павло: «Наша Пасха –Христос» (1 Кор. 5:7). Таким чином, навіть за логікою самих Свідків Єгови, Тіло Агнця Нового Завіту, повинні вкушати не тільки ті, кого в давнину пророчо представляли ізраїльські священики і левіти, а й ті, кого представляли пришельці в Ізраілі, тобто, «велике множество» «інших овець».
3) Як показує Святе Письмо, вся історія взаємовідносин Бога зі Своїм народом – це історія Завітів, або Угод. Бог вважає Своїм народом тільки тих, хто увійшов з Ним в особі відносини завіту (Вих. 19:5, Єр. 31:33). Сторожова Вежа вчить, що Новий Завіт укладений тільки з 144 000 «помазаниками» (див. wl.07.95 ст. 12, 13). Це означає, що «велике множество» не прийнято в Новий Завіт, і відповідно, за Писанням, не може бити частиною Божого народу: «бо вони не перебували в тому завiтi Моєму, i Я зневажив їх, го­ворить Господь» (Євр. 8:9). Ні прощення гріхів, ні освячення неможливо без прийняття Крові Нового Завіту: «то наскiльки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого i не шанує як святиню Кров завiту, якою освячений, i Духа благодатi ображає?» (Євр.10:29). Яким чином можна бути освяченим Кров’ю Нового Завіту, демонстративно відмовляючись від неї?

Таємна Вечеря і історія

Звідки ваші знання про історію раннього християнства?

Чому в них мало спільного з загальновідомою історією?

Задумувались чи ви коли-небудь над наступним питанням: чи повинен залишитися якийсь слід в історії про те, як здійснювалась євхаристія у часи ранніх християн? Безсумнівно, веління Христа про Таємну вечерю (євхаристію) назавжди залишиться на сторінках Святого Письма зафіксованим фактом, але чи існують історичні документи, які не ввійшли в канон Писання і розповідають про те, як християни І-ІІ ст. здійснювали Вечерю Господню? Так, і величезні! І цей факт був завжди добре відомий історикам і не піддавався сумніву.
Однак, звертаючись до історії, ми маємо врахувати дуже важливий аспект: чи втрачає будь-який документ свою історичну достовірність або значимість через те, що він, припустимо, не увійшов в канон Писання? Або якщо хто-небудь повісить на нього ярлик «апокриф»? Жоден серйозний історик не погодиться з цим. Абсолютно всі з них погодяться з тим, що подібні документи зберігають свою історичну цінність. Адже навіть такі книги як 2-е послання Петра, Послання до Євреїв або Апокаліпсис Іоанна були предметом тривалих суперечок і не визнавалися канонічними довгий час. Зауважте, в разі книги Одкровення, то це цілих 500 років.

На противагу цьому декотрі джерела виражають свій власній підхід до історії та до прикладу, в одному з них йдеться: «Ранні християни робили це. Тому апостол Павло міг писати про братів в Коринфі, які щороку “зустрічалися як зібрання «або» збиралися на Вечерю поминання жертовної смерті Ісуса» (wl5.02.85). Однак подібна точка зору йде в розріз з історією. Всі історичні згадки про Літургії хриcтиян – І-ІІ ст. говорять про те, що це робилося ними не раз на рік, а набагато частіше, як мінімум по неділях, «в день Господній».

Так, самий ранній християнський документ (60-80 рр. н.е.), що не увійшов в канон Святого Письма, «Дідахе», предписує: «В день Господній, зібравшись разом, ламайте хліб і дякуйте, сповідавши попередньо прогрішення ваші, щоб ваша жертва була чистою.» (Дідахе.14:1).

Учень апостолів, Ігнатій Антіохійський пише (106 р. н.е.) в своїх посланнях: «Намагайтеся частіше збиратися для Евхарістії і славослов’я Бога» (Посл. до Ефес.гл.13).

Тертуліан цитував листи Плінія Молодшого описуючи (100-і рр. н.е.) ці часті євхаристичні зустрічі в листах імператору Траяну, по яким християни були відомі:«А стверджували вони, що сутність їхньої вини чи омани перебувала в тому, що вони мали звичай в визначений день збиратися
на світанку читати, чергуючись між собою, гімн Христу як Богу, і що вони зобов’язуються клятвою не для якого-небудь злочину, але для того, щоб не робити крадіжок, розбою, перелюбу, не обманювати довіри, не відмовлятися
на вимогу від повернення зданого на зберігання. Після цього
(Тобто ранкового богослужіння), вони зазвичай розходилися і знову збирались для прийняття їжі, проте звичайної і безневинної[1]».

Всього лише біглий погляд на труди ранньохристиянських авторів показуває, що вже на початку I століття існував чин здійснення Богослужінь, на яких кульмінацією була Євхаристія, тому вони одноголосно порівнювали служителів церкви з старозавітними служителями вівтаря, щодня здійснювали своє служіння.

Наприклад, Климент Римський образно порівнює (90-і рр. н.е.): «Первосвященикові (тобто єпископу) дано таке служіння, священикам призначено своє місце, і на левитів (тобто дияконів) покладені свої обов’язки, мирська людина пов’язана з постановою для народу. Кожний з нас, браття, дякуючи Богові за своє власне положення, зберігаючи добру совість і з благоговінням не переступаючи визначеного правила служіння свого» (1 Клим. 40-41).

Ігнатій Антіохійський, який писав в той же час, що і Климент, каже, що єпископ на Літургії «представляє самого Бога, пресвітер – апостолів, а диякон – Христа» (Посл. до Магнезійців 6).

Іоанн Богослов в Одкровенні описав небесне Богослужіння, (Одкр. 1:10), саме в термінах недільного євхаристичного Богослужіння, проведеного громадою на острові Патмос. На єпископському троні одягнений в білі ризи сидить Бог; перед ним – золотий вівтар, навколо нього, в звичайному для них місці – пресвітери, преображенні в небесних старійшин. Посередині – агнець, як би закланний. Перед престолом – громада, збори людей без числа. Старійшини підносять хвалу, а їм, як ехо, вторить знизу Церква, бо вони славлять Бога.

«Дідахе», також описує Євхаристію в образах старозавітнього служіння: «…і дякуйте, сповідавши попередньо прогрішення ваші, щоб ваша жертва була чистою» (Дідахе.14:1).

Іриней Ліонський говорив (150-і рр. н.е.) про те що євхаристія – «подячне приношення земних початків», коли згадував хліб і вино, принесене християнами для здійснення літургії.

Муч. Іустин, захищаючи християн описує (150-і рр. н.е.) недільну (воскресну) Євхаристію, а також ту, що слідувала відразу за хрещенням: «Їжа ця у нас називається Євхаристією, і нікому іншому не дозволяється брати участь в ній, як тільки тому, хто вірує в істину вчення нашого і омився обмиванням в залишення гріхів і в відродження, і живе так, як передав Христос. Бо ми приймаємо це, не так як звичайний хліб або звичайне питіє: але як Христос, Спаситель наш, Словом Божим втілився і мав плоть і кров для порятунку нашого, таким же чином їжа ця, над якою скоєно подяка через молитву слова Його, і від якої через уподібнення отримуєте їжу, наша кров і плоть, є – як ми навчені – плоть і кров втілившегося Ісуса».

Нічого в розумінні Євхаристії не змінилося і пізніше[2]. Іполит Римський писав (200-і рр. н.е.) про звершення регулярних євхаристичних богослужіннях: «… Тому і ви, оскільки воскрес Господь, приносите жертву свою, про яку Він постановив послав до вас через нас, кажучи: Це творіть в Моє споминання!» (П. Апост.).

Нічого спільного з раннім християнством

І тільки 15 століть по тому на горизонті християнського богослов’я  з’явилася ідея відмови від євхаристії та інтерпретації її лише як таїнства нагадування дня смерті Христа. Ульріх Цвінглі, під впливом праць Лютера, відкрито порвавши з Римом в 1522 році, пізніше першим став вчити, що Вечеря Господня – лише споминання. «Таїнство – це знак, що говорить про святу подію. Коли я кажу «таїнство тіла Господня», я просто кажу про той хліб, котрий є символ тіла Христа, відданого смерті заради нас» (Historical Theology). Влада підтримувала Цвінглі. Під його впливом реформація почала поширюватися по Швейцарії. Цвінглі брав участь в збройних діях проти католицьких держав і загинув в бою.

Тому традиція відзначати вечерю спогаду тільки раз на рік є лише пізньою протестантською традицією, виниклій в християнстві, перейнятою пастором Расселом, створившому синтез сучасних йому релігійних віянь. І вона не має нічого спільного з історією раннього християнства. Її просто не існувало в християнстві до її появи, більше 1400 років.

Задумайтесь

І по цій причині люба розумна, щиро шукаюча Бога людина повинна задуматись над тим, що вона зобов’язана не сліпо вірити чиємусь трактуванню Біблії, а перевіряти свої переконання і погляди, в згоді з історичними фактами, і в злагоді з ортодоксальною традицією толкування Письма. Однак, якщо ми перекладаємо цю відповідальність «засвідчуватися» в своїй вірі на інших, хіба можемо потім говорити, що ми щиро шукаємо Бога і чесні самі з собою? (Флп.1:10).

P.S.

Учень апостола Іоанна Богослова, Ігнатій Антіохійський (+ 107р. н.е.), разом з Полікарпом єпископом Смирнським приблизно з 68 р. н.е.
Св. Ігнатій був другим єпископом Антіохійським, наступником єпископа Євода святого апостола від 70-ти. Історик Євсевій Кесарійський стверджує, що Ігнатій Богоносець був другим, після ап. Петра, єпископом Антіохії (Церковна історія III, 22). Згідно згадки Іоанна Златоуста, Ігнатій Богоносець був «співбесідником апостолів» (42-я бесіда. Про св. Ігнатія), тобто особисто знав їх, або твердо тримався їх традиції. Ігнатій Богоносець був заарештований і доставлений в Рим, де він мав прийняти мученицьку смерть за Христа.

[1] У ряді культів відбувалися людські жертвоприношення, а також вживання в їжу людського м’яса і крові, що турбувало римську влада. Християни також звинувачувались в канібалізмі, приводом тому служила церковна євхаристія (згадка «плоті» і «крові» Христа). Див.: McGowan A. Eating People: Accusations of Cannibalism against Christians in the Second Century // Journal of Early Christian Studies. N 2 (1994). P. 413–442.

[2] Варто також відзначити традицію ранніх християн здійснювати Євхаристію в день старозавітної паски. Про дату цього свята відбулася суперечка Квартодесіман. Однак, мова йшла лише про святкове пасхальне богослужіння, на якому також, як звичайно, християни здійснювали літургію, кульмінацією якої була євхаристія. Свята неділя як повний спогад подій останнього тижня Його земного життя увійшла в життя церкви до кінця IV ст. в Єрусалимі.

Поділитись:

Хто їсть хліб цей, житиме повік!: 1 комментарий

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *