Головні причини Реформації в Європі на початку XVI ст.

У 2017 році весь протестантський світ урочисто відзначає знакову за своєю значимістю та наслідками подію – 500-річний ювілей Реформації, яка, як прийнято вважати в церковно-історичній науці, почалася в 1517 р в німецькому місті Віттенберг, а згодом наклала свій незгладимий відбиток на розвиток всієї християнської цивілізації, як західної, так і східної її частини.

Як відомо, багато головних ідей та фундаментальними положеннями Реформації висловлювалися задовго до Мартина Лютера (+1546) такими видатними богословами Західної Церкви як Джон Вікліф (+1384), Ян Гус (+1415), Джироламо (Ієронім) Савонарола (+1498) і деякими іншими.

Однак в той час їхні ідеї не приводили до настільки значним і масштабних наслідків, до яких призвела діяльність Лютера. І головні причини цього явища зачіпають всі без винятку сфери життя суспільства того часу – і політичну, і економічну, і культурну, і, само собою зрозуміло, релігійну.

Однією з найголовніших причин, які на початку XVI ст. привели до масштабної і, як потім з’ясувалося, непоправної перекроювання всієї карти західного християнського світу, необхідно назвати тотальне падіння моралі в середовищі Римо-Католицької Церкви. Протестантський історик Церкви Філіп Шафф в 7-му томі своєї відомої «Історії християнської Церкви» з цього приводу пише: «На розбещеність і зловживання Латинської церкви давно вже скаржилися кращі з людей і навіть загальноцерковні собори. … Папство було обмирщенним. Воно перетворилося в егоїстичну тиранію, ярмо якої ставало все більш і більш нестерпним. … Дисципліна майже не знайшла підтримки. Монастирі та чернечі ордени стали розсадниками невігластва і забобони, неробства й розпусти. До них ставилися з презирством і висміювали».

Хтось може сказати, що автор цих слів – сам протестант і тому він нібито не може бути об’єктивним у своїх оцінках католицтва того часу. Але на це можна відповісти, що багато хто навіть католицькі історики Церкви (наприклад, Беллармін, Боссюе, Мелер) відкрито називають кін. XV – поч. XVI ст. темною сторінкою або темною плямою в історії своєї Церкви. Звичайно, все це не могло не ініціювати суспільну дискусію в тому чи іншому вигляді і не спонукати талановитих і небайдужих людей того часу до того, щоб підняти свій голос і викрити існуючу (вельми сумну, як ми бачимо) ситуацію в Римській Церкві.

У зв’язку з цим необхідно привести слова одного з найбільш відомих з нинішніх німецьких богословів, Ганса Кюнга, який в своїй фундаментальній праці під назвою «Церква» наводить таку абсолютно справедливу думку: «У всі часи поширення великих єресей відбувалося не без провини церкви [в даному випадку, в Західній її гілки]: майже завжди через нехтування, неуважного ставлення до Євангелія і його спотворення». По суті, саме щось подібне і мало місце в Європі на початку XVI ст.

Другою важливою причиною, яка уможливила Реформацію, можна назвати стан богословської науки, яка на той час представляла собою лабіринт із різного роду вкрай витіюватих навчань і схоластичних тонкощів, які не мали ніякого відношення до реального повсякденного життя людей. До речі, в біблійній Книзі пророка Амоса є цікаві слова Господа Бога, Який говорить: «Ось дні настають, говорить Господь Бог, коли Я пошлю на землю голод, – не голод на хліб, і не спрагу на воду, але спрагу почути Господні слова» (Ам. 8:11). І ось саме такий гострий голод, така жага по живому, простому і зрозумілому слову про Бога і була притаманна людям початку XVI ст. В обов’язок католицького священика в той час входило просте механічне вчинення меси, яке не була ознакою проповіді. Проповідь якщо і звучала, то вона звучала знехотя, «на автоматі», і стосувалася або індульгенцій, або необхідності частіше здійснювати пожертвування і робити тривалі паломництва. При цьому простий народ не мав доступу до вивчення Святого Письма. Цікаво, що один з богословів того часу на прізвище Карлштадт, який був старшим колегою Лютера, згодом зізнавався, що він побачив повний текст Біблії тільки тоді, коли отримав ступінь доктора богослов’я.

Третьою причиною і найважливішою передумовою для виникнення Реформації цілком можна вважати винахід друкарства, яке, як відомо, було здійснено Йоганном Гуттенбергом в середині XV ст. В 1445 р в Майнці Гуттенберг створив друкарський верстат, а вже через 11 років, в 1456 р була вперше видана друкована латинська Біблія. І саме це відкриття мало величезне значення тому, що воно дало можливість відносно недорого, а головне, швидко поширювати по Європі ідеї реформаторів. Трудомісткий і тривалий процес переписування книг від руки більш був не потрібен. Крім того, тепер абсолютно зникала проблема безлічі помилок, які неминуче виникали в процесі переписування книг від руки; після типографського набору можна було надрукувати будь-яку кількість екземплярів, що не містять помилок і абсолютно ідентичних між собою. Сьогодні нам це здається очевидною буденністю, але на кінець XV ст. це було справжнім проривом і революцією для суспільної свідомості. Відтепер всі, хто вмів читати, отримував доступ до тих сенсаційних ідей, які, звичайно, можна по-різному оцінювати, але які подібно сніговій лавині поширювалися Мартином Лютером з Віттенберга, Ульріхом Цвінглі з Цюріха, а трохи пізніше – Жаном Кальвіном з Женеви.

У 1516 р. тобто ще за рік до початку Реформації, Еразм Роттердамський вперше видав Новий Завіт давньогрецькою мовою, тобто, на мові оригіналу, що, звичайно ж, дозволило багатьом дослідникам Письма ще більш наблизитися до розуміння сенсу апостольських текстів І століття. Однак з виникненням друкарства люди отримали можливість самостійно читати не тільки Святе Письмо, але також долучитися до вивчення святоотцівської спадщини. Так, після редакційного процесу, який тривав цілих 16 років, брати Амербах в Базелі видали 11 томів вибраних праць блаж. Августина в 200 примірниках.

Також не можна не згадати і про політичний аспект Реформації. До початку XVI ст. влада папи Римського в багатьох європейських державах помітно зменшилася, оскільки там склалися монархії, близькі за своїм внутрішнім устроєм до абсолютних. Зрозуміло, що монархи не хотіли ділитися своєю владою з далеким Римським понтифіком, і тому всіляко намагалися зміцнити і абсолютизувати власні політичні позиції в своїй державі. Таким чином відчуження деяких європейських держав від Риму було як релігійним, так і політичним. Саме тому деякі батьки-засновники Реформації змогли реалізувати свій задум багато в чому завдяки потужній підтримці з боку представників місцевої політичної еліти. Так відомо, що саме завдяки захисту та активної участі герцога Фрідріха Саксонського Мартин Лютер уникнув розправи з боку Римської інквізиції. Саме таке заступництво з боку влади і вплинуло на виникнення далеко не безперечного принципу, який Лютер сформулював так: «Чия влада – того й віра». тобто, згідно Лютера, той, хто володіє повнотою влади на тій чи іншій території, в тій чи іншій країні або ж адміністративно-територіальної одиниці, нібито має повне моральне право диктаторськи встановлювати, стверджувати і зміцнювати ту віру, яку сповідує він сам. Зрозуміло, що з точки зору сучасних реалій, так і просто здорового глузду, це просто дикість, і дана концепція Лютера, звичайно ж, не може вважатися скільки-небудь виправданою, адекватної і прийнятною.

Уже згадуваний вище історик Церкви Філіп Шафф, розмірковуючи над тим, хто з двох сторін конфлікту – католики або протестанти – стали причиною остаточного розколу, затрясши західний світ в XVI ст., Пише з цього приводу наступні слова: «Вина в західному розколі лежить на обох сторонах, як і вина в розколі східному, хоча жоден людський суд не може визначити міру цієї відповідальності. Без сумніву, багато пояснюється несамовитістю і максималізмом протестантської опозиції, але ще більше – нетерпимістю і впертістю, хто чинив опір Риму».

Поділитись:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *