Любов
Доброго здоров’я, архімандрите Тихоне!
Звертаюсь до Вас за допомогою. Моє ім”я Любов, живу я в Києві. Чому саме до Вас і в такий спосіб? Я шукала можливість спочатку знайти поради на православних сайтах і натрапила на Ваш сайт, де є можливість спілкування в онлайні. Моє прохання трошки не звичне для прихожан і звернення до Бога.
Моя душа плаче, серце розривається від болю. Я знаю, що все живе дане нам Богом, навіть домашні тварини – Тварі Божі. Мова піде про домашню тварину – собаку. Мені його подарували у 2001 році, одразу, як відлучили від матері. Змалечку він ріс і жив у нашій родині. Він був повноправним членом сім’ї. Він пережив з нами смерть матері, потім батька. Він пережив три враження енцефалітного кліща, коли вже не міг самостійно пересуватися. Рано втратив зір. Ветеринари нам сказали, що порода пуделів страждає від ранньої втрати зору. Влітку 2016 року мій Фредді (так ми його нарекли) знову занеміг і ми з сином відвели його до ветеринара. Ми підозрювали, що знову кліщ вразив. Після огляду в клініці, кліща не знайшли, але зробили необхідні уколи, крапельниці, зробили УЗІ, де виявили кісту на нирках, але яка не загрожувала життю. Після уколів наступило покрашення, собака ожив, ми пролікували його пігулками, але почав кашляти. Ми думали, що волосина застрягла у горлі і він не може її викашляти. Так він періодично кашляв і наприкінці року цей кашель став частіше проявлятися, але ми навіть не звернули на це уваги. Я дозволяла собі його штурхати, щоб він перестав кашляти. А він мовчки терпів ту біль, яка його вражала кожного дня. 6 січня поточного року, надвечір, він почав відкашлювати слину з піною, дихати почав частіше, немов не міг вдихнути повітря повністю. Я занепокоїлась і сказала сину о дев’ятій годині вечора, що собака мене дуже турбує, необхідно везти до ветеринара. Ми негайно подзвонили і повезли собаку у клініку. Після огляду ветеринаром, нам оголосили вирок, що легені набрякли, наповнені рідиною і серце не має змоги скорочуватися та запропонували: перший варіант – залишити в стаціонарі під кисневу подушку, але результат у 5% покращення і другий варіант – приспати. Нам із сином дали час на прийняття рішення. Ми дали свою згоду на приспання. Ми попросили пробачення у нього, попрощалися, але я залишилася поруч, поки ветеринар готував розчин і мав його ввести. І в цей час собака почав жалібно лаяти. І я так і не зрозуміла, він прощався зі мною, чи може благав не робити цього. З третьої спроби ветеринар таки зміг ввести розчин (дуже складно було знайти вену). За цей час, поки він шукав вену, собака лаяв. У мене серце рветься на шматки, я досі звинувачую себе у своєму рішенні. Я запитувала ветеринара чи до ранку, вдома, собака дотягнув? На що він відповів, що він або задихнувся від нестачі кисню в легенях, або захлинувся рідиною, яка накопичилась там. Сьогодні вже 10 число, а я все плачу і звинувачую себе у його смерті. Може існує собачий рай і він пішов туди у Святий вечір? Підкажіть, що мені робити? Як мені заспокоїти душу? Може існує молитва, якою я б могла попросити пробачення, заспокоїти своє серце?
Благослови Вас Господь!
З повагою, Любов
Архімандрит Тихон
Доброго дня!
Шановна Любов, я наперед прошу мене вибачити, бо мої слова Вам не сподобаются, але краще гірка правда ніж солодка брехня.
Ніякого собачого раю не існує, ви просто того не знали, а для того щоб стало лекше на душі треба покаятися в тому, що ви зробили з собачки собі кумира, посповідайтеся, Господь простить Вам гріх і стане легше.
Бог в поміч.
Протодиякон Олександр Онисько
Доброго здоров’я Любов. Христос Рождається. Це добре, що Ви проявили таку любов до творіння Божого у Вашому випадку собачки. Але необхідно для заспокоєння Вашої совісті деякі моменти для Вас прояснити.
1. Господь для людини як найвищого вінця свого творіння дав у користування тваринний світ, і заповідував у Раю(кн. Буття) трудитись на ним і берегти і користуватись ним. Тобто є багато тварин, яких ми вживаємо в їжу і без яких навіть важко вижити, тим не менше з мотивом винищення заборонені будь-які акти насилля над тваринами це є гріхом, чого у Вашому випадку не було. Якщо усипляння робиться для тварини, які вже є на грані смерті, страждають і лікування не можливе то це не є гріхом, в іншому випадку якщо це акт насилля чи метод знищення тварин це гріх в якому потрібно розкаятись.
2. Про участь тварин після їх смерті в Біблії говориться дуже мало, а думка більшості Отців Церкви сходиться на тому, що душа у тварин смертна і вона не створена по образу Божому як людина, і відповідно в Церкві не молятся за заупокій душ тварин.
3. Черезмірна скорбота за твариною може привести Вас до гріха печалі та унинія, тому, що навіть у випадку смерті з близькими людьми Церква закликає прийняти це як промисел Божий і не впадати у відчай.
Як побажння Вам помоліться за себе до Господа, щоб простив Вам гріхи печалі і унинія, і дав сили їх не повторювати.Дивіться оптимістично на життя, ну і звичайно якщо у Вас є любов до тваринок, то придбайте нову чи приюіть бездомну їх зараз дуже багато. І не забувати пораду Отців Церкви: любити тваринок потрібно, але черезмірно прив’язуватись не потрібно, щоб не впадати в вище описані гріхи. Допоможи Вам Боже.
(Переглядів 5 558)
2017-01-21