Навряд чи знайдеться людина, яка, змінюючись на краще, посилюючись духом, вдосконалюючись у роботі над собою, буде сумувати. Так, тренування вимотують бійця, але, здобуваючи перемогу, боєць вже не пам’ятає тих труднощів. Піст – це стояння на сторожі, на охороні нашого серця, тих його глибин, які приховав Господь. Як сказано в Писанні: «Приступить людина, і серце глубоко. І піднесеться Бог» (Пс. 63:7-8). Піст – це час, коли оголюються глибини людського серця. Піст – це час, коли ми, стоячи на варті, можемо побачити таємних ворогів наших, які прагнуть заволодіти нашою свідомістю, нашою волею, серцем, нашими почуттями і які бажають нас з вами викрасти. Піст для того і потрібен, щоб ми, стоячи на сторожі, щоб охороняли своє серце від навали ворога. Як говорив Тертуліан: «Всякий вартовий який на посту стоїть повинен дивитися, щоб повз нього не вліз ворог». Піст – це час, коли кожен християнин повинен вийти назустріч ворогові роду людського – дияволу, «який ходить, як рикаючий лев, шукаючи кого б пожерти» (1 Пет. 5:8). І нам треба з ним битися і перемогти його. А щоб правильно боротися, нам слід знати правила святого посту. «А якщо хто i змагається, не одержить вiнка, коли незаконно буде змагатися» (2 Тим. 2:5).
Більшість людей думає, що завдання поста полягає в тому, щоб людина тільки утримувалась від певної їжі або, щоб покаялася в гріхах. Все це добре і чудово, але недостатньо. Наше завдання не просто зі злом боротися, але ще й виховувати розум, щоб ми вийшли з поста освіченими. А просвіщає нас, як знаємо, Світло Христове!
Як постити душі?
Наша душа руководить волею і почуттями. Час посту – це час особливих вольових зусиль душі, особливого настрою почуттів. Під час посту наші почуття повинні бути налаштовані в унісон з Божественною любовю. Ми повинні перевірити свій сердечний настрій і підстроїти його під лад Бога. Для цього необхідно волю людську підкорити волі Бога. Якщо людина постить, то вона тренує свою волю, підкорює її волі Божій, вишукує можливість зберегти послух Церкві. Під час посту наша воля тренується до вироблення чеснот, а саме – незлобивості. Бог каже, що не приймає пости тих, хто постить і зухвалою рукою б’є свого ближнього: «Чому ми постимося, а Ти не бачиш? смиряємо душі свої, а Ти не знаєш?» — Ось, у день посту вашого ви виконуєте волю вашу і вимагаєте тяжких трудів від інших. Ось, ви поститеся для сварок і суперечок і для того, щоб жорстокою рукою бити інших; ви не поститеся у цей час так, щоб голос ваш був почутий на висоті.» (Іс. 58:3-4). Такий піст Бог не приймає, і хто збирається скандалити постом, то потрібно пам’ятати, що такий скандал спалює весь піст. Не треба дивуватися, що саме в піст появляються скандали, так як піст – це час битви, коли ми разом з Господом йдемо на бій проти сатани, щоб перемогти його і через це увінчатися небесними вінцями. Господь бажає, щоб ми билися за Нього, щоб ми штурмом взяли Царство Небесне. «Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11:12). Якщо дослівно перекласти ці слова Спасителя з грецької мови, то прочитаємо, що Царство Небесне штурмом береться. Тут необхідно зусилля волі людини, яка трощить нашу плотську звичку жити за допомогою гріха, по накатаній дорозі гріха сповзати у прірву. Піст допомагає нам вибратися з цього стану.
Пост можна порівняти з ліками!
Цінність ліків відносна, тобто все залежить від того, чи лікують вони. Випробувавши ті чи інші ліки і переконавшись, що вони не допомагають нам, ми ніколи не станемо витрачати на них гроші ― вони для нас втратять цінність. Більше того, можуть бути ліки, які заподіюють зло людині, — тоді про які цінності ліків можна говорити? Піст може принести людині щастя, а може принести шкоду людській душі. Вилікування від фізичної хвороби залежить не тільки від ліків, але і від різних супутніх важливих обставин, таких як якість догляду за хворим, харчування, спокій і багато іншого, так і піст стає ліками, який виліковує душу при певних умовах. Про перший з них говорить Господь у Євангелії від Матвія: «Коли постите, не будьте сумні, як лицеміри» (Мф. 6:16). Якщо ми тримаємо піст для того, щоб іншим показати значимість своєї власної особистості, наші достоїнства, то піст не зцілює, але перетворюється на ліки, що заподіюють шкоду. Адже так і долали старозавітні фарисеї, які спеціально напускали на себе сумний, похмурий вигляд, бажаючи вже цим показати, як суворо вони постять, щоб люди, дивлячись на них, прославляли не Бога, а самих лицемірів, які використовують піст для того, щоб забезпечити собі авторитет. Але ж так постять не тільки старозавітні лицеміри. І церковні лицеміри так постять, та ще й роблять це таким чином, щоб образити, принизити інших людей. Про це говорить апостол Павло: «Той, хто не їсть, не докоряй того, хто їсть» (Рим.14:3), — і це друга умова спассіння посту. Піст не дає нам права засуджувати інших. Єдине, що ми вправі сказати, говорячи про піст з іншими людьми, особливо непостящимися, — це свідчити про власний досвід, про те, як піст впливає на нашу душу, підкреслюючи, що це не наше власне досягнення, а милість Божа, яка відкривається нам під час посту. Ми не повинні приховувати від людей того, що піст є великими і сильними ліками, дійсно які зцілютьє душевні недуги людини. Але все, що ми говоримо про піст, жодним чином не може служити нашому самовихвалянню і приниженню інших людей.
Пост важливий тим, що він розвиває в людях
навик утримання
Утримання — неодмінна умова вдосконалення людської особистості. Це добре зрозуміло навіть із прикладів життєвих. Які обмеження накладає на себе спортсмен, щоб досягти результатів! Від наскільки багатьох радостей і втіх молодості потрібно відмовитися, щоб отримати гарну освіту, стати вченим! Будь-яке людське досягнення вимагає помірності, самообмеження, концентрації сил. Якщо ж розпорошувати сили на другорядні речі — нехай і приємні, цікаві, що приносять задоволення — ніякої концентрації не вийде. А ті, хто бажає принести користь, хіба можуть працювати так, щоб ще залишалося багато часу для особистого життя, задоволень, відпочинку? Найчастіше така праця повністю поглинає людину, і без стримання, обмеження своїх бажань досягти успіхів неможливо. Якщо цей закон діє у світському житті, то наскільки він важливий у житті духовному! Ми здатні досягати цілей тоді, коли вміємо обмежувати самих себе. В нинішніх умовах не кожна людина може постити строго за церковним уставом. Звичайно, ідеальним є саме такий піст, і зовсім не випадково Церква прописує настільки суворі правила, тому що все це базується на багатовіковому досвіді, вихідному до посту Самого Господа і Спасителя. Адже Він сорок днів і ночей нічого не їв, готуючи себе до суспільного служіння, до того, щоб вийти до людей і проповідувати Царство Боже й покаяння; і весь досвід Церкви походить від того самого посту Сина Божого і Сина Людського. Ми знаємо, якими суворими були правила посту в святоотцівський час. Але ніхто ніколи не вмирав від цього суворого посту, ніхто не завдавав шкоди своєму здоров’ю, і тому Церква багато чого з тієї давньої традиції донесла до сьогоднішнього дня. І піст — це школа виховання нашої волі, здатності обмежувати себе в ім’я самого головного — звільнення душі від гріха. Кожна людина має сама визначити, що руйнує її внутрішній світ, що відволікає його свідомість, і взяти під контроль цю сторону життя, прагнучи в дні Великого посту, відмовляючись від того, що звично і приємно, покласти на себе подвиг утримання. Вступаючи на терени Великого посту, спробуємо не витратити даремно цей час — єдиний час в році, коли, взявши під контроль своє життя, свої думки, свої почуття, свої плотські устремління і бажання, ми можемо зробити реальний крок на шляху подолання гріха, а значить реальний крок назустріч Богові і Його Небесного Царства.