Розкіш спілкування

До словацької молоді в Кошіце ми вже приїздили. Тож запрошення не застало нас зненацька. У дорогу вирушили двома автомобілями. На кордоні, як завжди останнім часом, черга тягнулася поза шлагбаум. Напруження зростало дедалі більше, та що вдієш?! Але, враховуючи численну кількість авто, ми, на щастя, впоралися ще досить швидко. Погода чудова, дорога без звичних українським водіям вибоїн і прірв, тож нічого не перешкоджало потрапити до пункту призначення якнайшвидше.  Проте на вечірню відправу ми таки запізнилися. Потрапили майже у прямому смислі «з корабля на бал».

Господарі свята нас віддано чекали. Зустрічали нас завжди усміхнені, дотепні і привітні протоієрей Володимир Спішак, настоятель храму, його син архідиякон Матфей та інші священнослужителі краю. Невдовзі розпочалося святкування із вже традиційного ознайомчого «пасхального яєчка». Коли усі трохи розповіли про себе, священнослужителі благословили стіл. Частування було дуже доречним, адже гості були добряче зголоднілими. Згодом молодь активно співала, влаштовувала вікторини, тішилася, як могла. Колись Антуан де Сент-Екзюпері казав: «Єдина відома мені розкіш – це розкіш людського спілкування». Отож молоді люди успішно спілкувалися, обмінювалися контактами, налагоджуючи, так би мовити, міжнародний зв’язок. Скрізь панувала атмосфера невимушеності.

IMG_6003

Поки молодь розважалася, духовенство обмінювалося досвідом, вело духовні бесіди, ділилося найрізноманітнішою інформацією. Отці із Закарпаття дізналися багато цікавого від своїх колег зі Словаччини про їхнє життя на приходах, про специфіку роботи з молодіжкою та їхні традиції. Від них також дізналися, що зранку їм доведеться співслужити з владикою Георгієм, архієпископом Михайлівським і Кошицьким.

До собору ми під’їхали задовго до початку святкової літургії. Вірян було небагато, тож можна було вільно обійти усі святині храму і обрати зручне місце. Оскільки часу було достатньо, ми сіли на вільні стільці і ділилися своїми враженнями. Несподівано ми почули чийсь тихенький вигук: «Ось він! Вже прийшов!» Ми далеко не відразу зрозуміли, про кого йде мова. Сиділи і спостерігали, як до собору увійшов молодий «семінарист», котрий вклонився іконі, чемно привітався з нами і попрямував до вівтаря. Ми відповіли на його привітання і знов почули шепіт, що буцім це правлячий архієрей.  Ми здивовано перезирнулися і прийняли цей вислів за жарт. Якщо це владика, то чому ж його ніхто не зустрів належним чином? Чому навіть дзвони не дзвонили?! Це здалося нам дивним, тому ми вирішили, що це, мабуть, хтось поглузував. Але незабаром священнослужителі вийшли до амвону на вхідні молитви. Та невже його високопреосвященство не зміг приїхати?! Чому починають без нього?! Раптом ми помітили, що й «семінарист» стоїть серед них. Може то просто диякон?..

IMG_5923

Нашому здивуванню не було меж, коли ми побачили на його грудях панагію і як отці одне за одним підходять до нього за благословенням. Та це й справді владика Георгій!.. Згадалося, як у далекому минулому Христа усі чекали побачити з великою пишністю, проте він увійшов до Єрусалиму на простому віслюці. Так схоже увійшов до храму владика Георгій. Ми були вражені його простотою і скромністю.

Літургія пройшла мов на одному диханні. Чудово співав хор на русинський мотив, такий нам знайомий і рідний. У вівтарі відчувався братерський дух. До гостей ставилися з особливою пошаною. Архідиякон Матфей та протодиякон Олександр додавали урочистості. Здавалося, що навіть повітря було пронизане святковим настроєм, що відчули усі вірники. Після завершення літургії архіпастир привітав усіх зі святом, побажавши багато радості і щастя. Наголосивши, що архієпископ Феодор є його товаришем і людиною, котру він дуже поважає, а також висловивши вдячність гостям Мукачівської єпархії, владика Георгій надав слово протоієрею Віктору.

IMG_5980

Через невеликий проміжок часу на нас чекав обід, а трохи згодом – урочиста частина. Зустріч була присвячена темі «Віра і спорт». Під час обговорення архієпископ Георгій порівнював спорт із християнством, адже люди, котрі професійно займаються спортом, мають величезну силу волі. «У християнстві виграє той, хто поважає інших. Так само у спорті виховується певна шана до свого конкурента. Тіло тісно пов’язане з духом. Спортивна людина змінює життєвий стиль, у неї з’являється оптимізм, енергія. Нема нічого грішного в тому, що ми бачимо перед собою гарний образ чоловіка чи жінки, від яких ми заряджаємося позитивною енергією чи отримуємо від них допомогу. Людина на візочку викликає жаль. Ми намагаємося тримати себе у формі, адже психічні чи духовні проблеми мають відбиток на фізичному стані. Одвічною є фраза «у здоровому тілі здоровий дух» і навпаки. І, безперечно, вона має рацію», – запевнив владика. Архідиякон Матфей ділився спогадами зі свого минулого. Перш ніж здобути духовну освіту, він був спортсменом, але його постійно не залишала думка, що він грішить. Проте згодом він збагнув, що у спортсменів є багато позитивних сторін. Насамперед це дисципліна в харчуванні, в розпорядку дня. Справжній спортсмен ніколи не дає тілу розслабитися, як повинно бути і в духовному житті. Настоятель собору висловив думку, що Ісусова молитва – тренування духа. Як у спорті, так і в молитві слід починати з меншого навантаження і поступово переходити до більшого. Отець Борис Грустіч наголошував на тому, що тіло є храмом душі, тому воно повинно бути гідним і досконалим, але не кращим, ніж душа, про що слід завжди пам’ятати. Отець Іоанн Білоруський переконував присутніх у тому, що у людини все починається з голови, тобто з її думок і налаштування. Маючи велике бажання, людина здатна зробити усе! Релігійна людина відчуває втому після літургії, після молитви, але поступово тренується. З часом все стає легко. Священику тому, можливо, легше, тому що він службу не просто відправляє, а проживає. Тому потрібно усе проживати. Якщо ж ми будемо усього боятися і шкодувати себе, то не отримаємо бажаних результатів ні у християнстві, ні у спорті. Отець Петро Сорока ділився думками щодо поєднання спорту і духовного життя. Душпастир запевнив, що просто потрібно стежити за тим, щоб спорт не заволодів нами повністю. Тримати себе у формі добре, але слід спостерігати за собою, щоб турбота за тіло не перевищувала турботу за душу, адже душа є набагато важливішою. Скільки віддаємо часу для тіла, стільки ж потрібно віддавати часу й для душі. Таким чином ми встановимо допустиму межу. Подібно висловлювався кожен із духовенства, а також дехто з молоді. Господарям стало цікаво почути думку й отця Віктора з цього приводу. Отець розповів про вже проведені спортивні змагання, футбольні турніри, котрі відбувалися у мукачівській єпархії, а також ділився враженнями від православіади, котра була проведена на Словаччині.

Усі присутні ще мали змогу задати наболілі питання архіпастирю та священикам. На завершення правлячий архієрей висловив щиру подяку гостям та організаторам зустрічі, а отцю Віктору для ужгородського храму на честь святителя Іоанна передав часточку мощей праведного сповідника Алексія (Товта).

Перед вечірнім Богослужінням ми вирушили до центра міста на прогулянку. Розпочалося святкування міста, тож ми, гуляючи, мали змогу відвідати ярмарку, придбати морозиво та інші солодощі, милуватися фонтаном тощо.

IMG_6028

Звичайно, поверталися у свої домівки стомлені, проте неабияк задоволені. Ще й під супроводом такої святині! Велика вдячність привітному, простому і нетривіальному владиці Георгію, товаристському, веселому, бадьорому і щирому отцю Володимиру, настоятелю собору, чудовому, талановитому, енергійному і дружелюбному отцю Матфею та його матушці Наталії, усім священнослужителям, Йозефіні Поляковічовій, президентці словацької молоді, організаторам за теплий прийом, за усі старання і чудово проведений час. Після морального відпочинку з’являється ентузіазм, нові сили, нові ідеї. Позитивні емоції продовжують життя, тож є надія на нові зустрічі і нову співпрацю.

Наталія Палош (Кабаці)

Поділитись:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *