Великопісне богослужіння істотно відрізняється від богослужіння всього річного кола. У ньому все підпорядковано єдиній меті: це справжня школа покаяння. І зовсім особливе місце в богослужбовому житті Церкви займає Літургія Передосвячених Дарів.
У Православ’ї вчинення Євхаристії – це завжди повнота радості, торжество Церкви: таїнство явлення Христа серед Його учнів є доказом Його Воскресіння. Святкова Божественна Літургія недоречна в дні Великого посту – це час сугубого покаяння та скорботи про гріхи, тому Устав наказує здійснювати Літургію в цей період тільки по суботах та неділях.
Літургія Передосвячених Дарів не є Літургією в повному сенсі цього слова, в ній не здійснюється саме Таїнство преломлення хліба і вина в Тіло і Кров Христову. Причащаються Передеосвяченими Святими Дарами, які, як виявляється з самої назви, були освячені наперед у неділю. А сенс цього богослужіння простий: Церква не може залишити віруючих без самого найважливішого – без тієї Їжі, куштуючи яку людина, по слову Спасителя, має життя вічне (див. Ін.6, 51-56). Тим більше – в той час, коли кожен християнин покликаний до посиленої духовної боротьби.
Яка історія цієї церковної традиції?
Упорядником особливого чину Літургії Передосвячених Дарів вважають святителя Григорія Великого, Двоєслова, папи Римського (†604). Літургія Передосвячених Дарів сходить до апостольських часів. Папа Григорій відновив широке вживання цієї Літургії. VI Вселенський Собор 52-м правилом затвердив повсюдне вчинення Літургії Передосвячених Дарів в дні Святої Чотиридесятниці, щоб не позбавляти вірних таємничого спілкування з Господом і в той же час не порушувати посту і покаяння вчиненням урочистої, повної Літургії.
Як звершується Літургія Передосвячених Дарів?
Богослужіння починається з вечірні, але перше виголошення священика – таке ж, що і на Літургії: «Благословенно царство Отця і Сина і Святаго Духа, нині і присно і во віки віков». Потім, слідує 103 псалом (Благослови, душе моя, Господа), мирна ектенія і 18 кафизма Псалтирі,яка читається щодня на Вечірні під час Великого посту. Вона складається з псалмів 119-133, званих «піснями сходження»: їх співали на сходах Ієрусалимського храму, піднімаючись по ним, – це пісні людей, які готуються до зустрічі з Богом.
Під час читання цих псалмів священик бере Агнець (Святі Дари), освячений в попередню неділю, і кладе Його на дискос. На другій Славі 18 кафизми відбувається кадіння Святих Дарів. Під час читання третьої Слави, всі, хто моляться в храмі опускаючись на коліна: в цей час дискос з Агнцем переноситься з Престолу на Жертовник.
Після малого входу і співу «Світе тихий» читаються дві вказані на цей день паремії – читання зі Старого Завіту. Уривки з Книги Буття звертають наш уявний погляд до первозданної людини і трагедії гріхопадіння: після порушення заповіді Божої змінюється сама природа людини – її тіло позбавляється безсмертя, а душа виявляється поневоленою пристрастями.
«Світ Христов просвіщаєт всіх!»
Після закінчення читання першої паремії священик, тримаючи перед собою кадило і запалену свічку, стоячи перед Престолом, зображує ними знак хреста і виголошує: «Премудрость, прості», – а потім, повернувшись обличчям до народу, виголошує: «Світ Христов просвіщаєт всіх!» У цей час вірники в храмі, в знак глибокого благоговіння перед Спасителем – Світом Істини, роблять земний уклін. Цей фрагмент богослужіння має як символічний, так і історичний сенс. Він був встановлений в ті часи, коли під час Великого посту відбувалося оприлюднення бажаючих прийняти святе Хрещення. Свічка – символ Христа, Світла миру, який просвіщає всіх, хто приходить до Нього.
Після читання другої паремії співаються вірші вечірнього 140-го псалма: Да ісправиться молитва моя … . Вірники в храмі схиляють на коліна; священик кадить Престол, а потім Жертовник, на якому знаходяться Святі Дари.
За своєю суттю ці вірші є давнім великим прокімном торжественних великопісних служб, тепер же вони складають покаянне введення до другої частини богослужіння, тобто безпосередньо до самої Передосвяченої Літургії. Словами цього псалма ми просимо Бога почути і прийняти нашу теплу молитву, нашу «жертву вечернюю». Одночасно ми просимо допомоги Божої: Положи, Господи, храненіє устом моім і дверь ограждєнія о устнах моіх. Не уклони сердце моє в словесе лукавствія, непщевати вини о гресєх. (Постав, Господи, охорону устам моїм і двері стримання устам моїм. Не схили серця мого до слів лукавства, щоб не виправдувавсь я у гріхах) (Пс. 140,3-4). Ці вірші не випадково перекликаються з проханнями молитви Єфрема Сіріна: лукавий дух пустослов’я та злослів’я найсильніше заважають людині побачити свій власний гріх і принести Богу рятівне покаяння. Без зберігання уст не можна досягти і чистоти серця, знайти увагу і теплоту в молитві, а наступаючий момент Літургії вимагає чіткої зосередженості.
«Входить Цар Слави»
Після молитви Єфрема Сіріна слідують єктенії, а потім відбувається Великий Вхід. Звучать зворушливі і разом з тим страшні слова: Нині сили небесниє з нами невидимо служат… (Нині Сили Небесні з нами невидимо служать: ось-бо входить Цар слави, ось Жертва таємна звершена в славі проводиться. З вірою і любов’ю приступимо, щоб причасниками життя вічного бути. Алилуя, алилуя, алилуя.) Зовні цей Вхід схожий на Великий Вхід звичайної Літургії, але по суті і духовним значенням це абсолютно інша подія. Під час повного Євхаристичного богослужіння на дискосі знаходиться ще не освячений Агнець. Святі Дари переносяться на Престол для принесення їх у жертву Богу і цей вхід символізує Самого Господа Ісуса Христа, смиренно прямуючого на вільні Страждання і Розп’яття за гріхи людей. Але на Літургії ж Передосвячених Дарів, як співається в цей момент богослужіння, невидимо входить Цар Слави: Жертва Таємна, досконала (вже освячена) переноситься … Сам Христос приходить до віруючих в Нього, роблячи їх причасниками вічного життя, і з благоговінням і любов’ю зустрічаючих Його схиляються ниць, до землі.
Знову звучить молитва Єфрема Сіріна з земними поклонами, потім ектенія і люди співають молитву «Отче наш». На Передосвяченій Літургії слова цієї молитви сприймаються по-особливому, адже, по тлумаченням святих отців, «хліб наш насущний» – це і є Небесний, Євхаристичний Хліб, Святі Таїни, потреба в яких з особливою силою відчувається саме під час великопостного подвигу.
«Вкусіте і видіте, яко благ Господь» – закликає віруючих, після виголошення «Преждеосвященная Святая Святим», причастний стих Літургії.
Завершаюча молитва – заамвонна молитва цього постового богослужіння нагадує нам про справжній сенс і мету посту: «Владико Вседержителю, Ти все творіння премудро сотворив і невимовним промислом та многою благістю привів нас до цих священних днів на очищення душ і тіл, на втихомирення пристрастей, у надії воскресіння. Ти в сороковий день вручив угодникові Твоєму Мойсеєві скрижалі, Богом писаний Закон. Дай і нам, Милостивий, подвигом добрим трудитися, час посту закінчити, у вірі єдність зберегти, голови невидимих зміїв сокрушити і переможцями над гріхом стати, і щоб могли ми неосудно поклонитися і Святому Воскресінню. Бо благословенне і прославлене всехвальне і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа…».
«Вкусіте і видіте»
У чому полягає особливе значення цього чинопослідування? На жаль, багато православних християн, навіть воцерковлені, які дотримуються Великого посту і в цей період приходять в храм тільки по неділям, позбавляючи себе того духовного багатства, яке може подати їм великопісне богослужіння. Доводиться зустрічатись і з помилковими стереотипами – наприклад, думкою, що причащатися Передосвяченими Дарами можна не всім, а тільки тяжко хворим. Насправді це через мислення не має жодної підстави ні в історії Церкви, ні в Її богослужбовому житті.
Літургія Передосвячених Дарів – це час особливого стояння перед Богом, час, коли Небесні Сили невидимо служать священикові, коли людина під час молитви в храмі може пережити незабутні хвилини прилучення до Церкви Небесної. Спогади про це не тільки назавжди залишаться в його серці, але і допоможуть зрозуміти саму суть Великого посту – глибину і радість «весни духовної». Амінь!