Хто такі п’ятидесятники?
П’ятидесятництво – одне з пізньо-протестантських течій християнства, що виникло на початку XX століття в США. Воно є харизматичною сектою і представлено різноманітними течіями, такими як «Євангельські християни в Дусі Апостолів», «Християни віри євангельської», «Християни євангельської віри» тощо. Основна їх мета – відновити в своїх общинах форму і дух християн Апостольського часу. Звідси – настільки розвинуті у них інститути пророків, євангелістів, вчителів, проповідників, «цілителів». Фактично всі п’ятидесятники в нашій країні, крім Євангельських Християн в Дусі апостолів, сповідують Святу Трійцю (можливо появились і нові течії які не сповідують Святу Трійцю). Основним догматом є вчення про хрещення Духом Святим, котре має супроводжуватися говорінням на «інших» мовах. Вони визнають виключно авторитет Священного Писання, не шанують Божої Матері і святих, не моляться за померлих, не поклоняються святому хресту і іконам, не визнають законного і благодатного священства. Християни віри євангельської заперечують Таїнства, вважаючи їх лише обрядами. При цьому деякі з них стверджують, що вечерю Господню, шлюб, Хрещення і інші обряди може здійснювати тільки рукоположений пресвітер. До священнодійств в «церкві» вони відносять шлюб, молитву благословення дітей, рукоположення, єлєосвячення. Перед вечерею Господньою здійснюється обряд обмивання ніг. Є обряд водного хрещення, який є як би видимим свідченням прийняття в Церкву. Маленьких дітей, не хрестять, але приносять в зібрання для благословення. Сектанти сповідують різні форми покаяння. Є покаяння перед пресвітером і один перед одним. Ними здійснюється обряд одруження – у вигляді молитовної настанови общини.
ЛИСТІВКА ДЛЯ СКАЧУВАННЯ
Зцілення вірою?
Ось, наприклад, текст з книги пророка Ісаї: «Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом» (Іс. 53.4). Для п’ятидесятників це догма, згідно з якою Христос забезпечив не тільки усунення людських гріхів, але і наслідків – хвороб. Звідси переконаність, що зцілення – справа, цілком доступна. Практично всі п’ятидесятники беруть участь в «зціленнях». Ісус Христос багато творив чудес і дав таку владу найближчим учням, які одного разу промовили: «…Господи, і біси коряться нам в ім’я Твоє» (Лк. 10.17). На це Спаситель відповів, що не цьому потрібно радіти, а тому, що їх імена записані на небесах. Святе Письмо свідчить, що одного разу сини первосвященика Скеви побачили, що апостоли Варнава та Павел зцілюють ім’ям Ісуса Христа. Вони теж спробували зробити подібне, але злий дух сказав їм: «Iсуса знаю, i Павло менi вiдомий, а ви хто такi?» I кинувся на них чоловiк, у якому перебував злий дух, i, подолавши їх, узяв над ними таку силу, що вони нагими й зраненими втекли з дому того» (Діян. 19.15-16). Як про нечестивців говорить Євангеліє: «Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили? І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7.22-23). Очевидно, що ці слова Спасителя ні в якій мірі не можна віднести до православних, серед яких цілителі і чудотворці – рідкість. Святе Письмо говорить, що не всім даються дари зцілення (1Кор. 12.4-11). Згадаймо, як, здійснюючи під час Свого земного служіння чудеса, Спаситель наставляв не розповідати нікому про це. Зовсім протилежне ми спостерігаємо у п’ятидесятників.
Про віру і справи
П’ятидесятництво вчить про порятунок людини виключно вірою. Справи потрібні не для самого порятунку, а для звільнення від тимчасових страждань в чистилищі (у католиків – стан, в якому душі померлих грішників очищаються від неіскуплених за життя гріхів). Крупніший реформатор Мартин Лютер відкинув вчення про чистилище, що вірно і з православної точки зору. Але одночасно він відкинув вчення про спасіння справами. Раз немає чистилища, стверджував Лютер, то і справи для порятунку не потрібні. Отже, людина рятується тільки вірою. Православ’я вчить: порятунок звершується Богом, але не без людини, від якої потрібна віра і добродійне життя. Порятунок полягає в тому, що людина через особисту віру отримує доступ до благодаті, яка подається в Таїнствах, за допомогою яких стає можливим творіння істинно добрих справ. Своє вчення сектанти намагаються обґрунтувати на Писанні: Праведний житиме вірою, «Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вiрою, незалежно вiд дiл закону» (Рим. 3.28). Вірував Авраам Богові, і це зараховано йому в праведність (Рим. 4.9). Їх глибока помилка полягає в переконанні, ніби отримали одного разу іскуплення Христом і віруючі в Нього вже автоматично удостоюються Вічного Життя. Так, Христос постраждав за гріхи всього світу. Але одного розуміння цього недостатньо. Віру можна втратити. Ось чому апостол Павло радить випробовувати себе «Перевiряйте самих себе, чи у вiрi ви; самих себе дослiджуйте» (2Кор. 13.5). Апостол Яків нагадував, що і біси можуть мати віру, залишаючись при цьому ворогами роду людського, апостол Павел писав: «Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я — мiдь, що дзвенить, або кiмвал, що бриньчить. Якщо маю дар пророцтва, i знаю всi таємницi, i маю всяке пiзнання i всю вiру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, — то я нiщо» (1Кор. 13.1-2). Про порятунок не тільки вірою вчить Слово Боже. «Бо благодаттю ви спасенi через вiру, i це не вiд вас, це — Божий дар: не через дiла, щоб нiхто не хвалився. Бо ми — Його творiння, створенi у Христi Iсусi на добрi дiла, якi Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували» (Еф. 2.8-10). Віра тільки відкриває нам доступ до рятівної благодаті. Через віру «Отже, виправдавшись вiрою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого вiрою i одержали доступ до тiєї благодатi, в якiй стоїмо i хвалимось надiєю слави Божої» (Рим. 5.1-2). Віра старозавітних праведників була діятельною (Рим. 4,2). За велінням Божим Авраам переселився зі своїм сімейством в невідому країну. Досить було слова, і він готовий був справою засвідчити вірність Богу – принести сина в жертву. «Хiба не дiлами виправдався Авраам, отець наш, поклавши на жертовник сина свого Iсаака? Чи бачиш, що вiра сприяла дiлам його, i дiлами вiра досягла довершеності? I справдилося слово Писання: «Вiрував Авраам Боговi, i це було поставлено йому в праведнiсть, i його назвали другом Божим» (Як. 2, 21-24). Сектанти зазвичай вказують: «тому що дiлами закону не виправдається перед Hим нiяка плоть; бо законом пiзнається грiх» (Рим. 3.20), «що людина виправдовується не дiлами закону, а тiльки вiрою в Iсуса Христа» (Гал. 2,16). Але хіба святий Павло не говорить про непотрібність виконання діл закону Мойсея. І в наведених текстах говориться аж ніяк не про діла Закону Христового, а про діла Закону Мойсея, тобто про обрізання, почитання суботи і т. д. Обрядовірство не спасло не впізнавших Месію Христа. «бо не слухачi закону праведнi перед Богом, але виконавцi закону виправданi будуть» (Рим. 2.13). «Чому ж ви Мене кличете: Господи! Господи! — а не робите того, що Я кажу?» (Лк. 6.46), «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7.19-21). «Але ми вiруємо, що благодаттю Господа Iсуса Христа спасемось» (Діян. 15.11). П’ятидесятники шукають виправдання в словах: « i нас, мертвих за злочини, оживотворив iз Христом, — благодаттю ви спасенi, — i воскресив iз Hим, i посадив на небесах у Христi Iсусi, щоб у майбутнiх вiках явити безмiрне багатство благодатi Своєї в благостi до нас у Христi Iсусi. Бо благодаттю ви спасенi через вiру, i це не вiд вас, це — Божий дар» (Еф. 2.5-9). Дивно було б поширювати ці слова (Еф. 2, 5-9) і до членів Церкви, і до тих, які поза Нею. Господь дійсно обожив людську природу, але ми ще тільки «Очікуємо нового неба і нової землі» (2Пт. 3.13). Нагадаємо, що віра була тільки у слухняних синів Церкви, а й у язичників: Капернаумський сотник, сирофінікійської жінка. Добрі справи творять не тільки сектанти, а й взагалі багато. Справи без істинної віри не спасають, так само як і віра без справ не врятує. Крім віри для спасіння потрібна ще і любов (1Кор. 13.9), участь в церковних Таїнствах («Покайтеся, i нехай охреститься кожен iз вас в iм’я Iсуса Христа на вiдпущення грiхiв; i приймете дар Святого Духа», Діян. 2.38), надія на Бога (1Тим. 1.1). «Кожен одержить вiд Господа в мiру добра, яке вiн зробив» (Еф. 6.8). Бо Бог «воздасть кожному за вчинками його» (Рим. 2,6-10).
“Богослужіння” у п’ятидесятників нерідко супроводжуються екзальтацією та припадками.
