Святий пророк Іоанн Хреститель (або Предтеча) – це останній і найвеличніший з плеяди юдейських пророків, котрі пророкували про пришестя у світ Спасителя.
Іоанн був єдиним сином одного із священиків Єрусалимського храму Захарії та святої праведної Єлисавети (саме вона, власне, і є небесною заступницею міста Кіровограда, всім відома історична назва котрого, Єлисаветград, походить від імені саме цієї праведниці Божої). Народження Іоанна було пов’язано із низкою надприродних, чудесних подій, котрі детально зображені в Євангелії від Луки (див. Лк. 1:5-25, 57-80). Але перш, ніж дослідити його життєвий шлях, необхідно пояснити значення тих титулів, із котрими асоціюється ім’я цього праведника Божого. Хрестителем св. Іоанн називається тому, що саме від його рук прийняв хрещення і тим самим розпочав своє суспільне служіння наш Господь і Спаситель Іісус Христос (див. Мв. 3:13-17). Як відомо з Євангелій, Іоанн був лише на півроку старшим за Іісуса з Назарету (див. Лук. 1:24-31), і тому його титул «Предтеча» означає ніщо інше, аніж те, що саме Іоанн був останнім із пророків, котрі пророкували про пришестя у світ Месії Христа, і саме він своїм полум’яним служінням безпосередньо готував ізраїльський народ до зустрічі із довгоочікуваним Месією. Пророком же св. Іоанн іменується тому, що він фактично передрікав своїм сучасникам скоре пришестя у світ Спасителя, котре мало статись вже у найближчій час. Але не тільки тому.
Справа у тому, що у свідомості багатьох людей пророк – це той, хто щось передрікає. Але це не завжди так. Пророче служіння дуже часто полягає не у передбаченні майбутніх подій, як думає більшість людей, а у викриванні людських гріхів, у напоумленні народу, котрий заблукав та відійшов від Божих заповідей, а також у сповіщенні своїм сучасникам волі Божої у той історичний момент, коли це є необхідним, без будь-яких передбачень. Пророк – це той, хто у повний голос, із усвідомленням свого релігійного обов’язку і моральної правоти, незважаючи на обличчя та обставини, говорить гірку правду своєму народу та, як ми побачимо згодом на прикладі св. Іоанна Хрестителя, навіть можновладцям.
Саме у цьому переважно і полягало пророче служіння св. Іоанна Хрестителя. Адже він жорстко і безкомпромісно закликав представників ізраїльського народу до покаяння у найглибшому сенсі цього слова: до зречення від самовпевненості та гордині, до переоцінки свого морального стану та рішучої зміни фундаментальних рушійних сил свого буття, до болючого, але вкрай необхідного на той час радикального переосмислення своїх відносин із Творцем.
Відомий юдейський історик Йосиф Флавій (І ст. після Р. Х.) в одній зі своїх праць пише про те, що «народ, захоплений вченням Іоанна, стікався до нього у величезній кількості», а також про те, що духовний авторитет цієї людини Божої був таким всеосяжним, що навіть глухі до чиїхось проповідей фарисеї не могли не підкоритись його заклику і не піти в пустелю, аби почути голос справжнього Божого пророка.
Ось які заклики чули від Іоанна представники ізраїльського народу: «Породження єхидни! Хто навчив вас втікати від майбутнього гніву? Принесіть же достойний плід покаяння і не думайте говорити в собі: «отець у нас Авраам», адже кажу вам, що Бог може із цих каменів створити дітей Аврааму. Вже й сокира лежить біля кореня дерев: усіляке дерево, що не приносить доброго плода, зрубають і кидають у полум’я» (Мв. 3:7-10). Отже ми бачимо, що юдеї замість праведного життя у відповідності до Божих заповідей вибрали шлях гордої самовпевненості, презирства та зверхності, котрі базувалася на їхньому походженні від Авраама, великого Божого праведника давнини. Але своїми грізними умовляннями Іоанн Хреститель доносить і до них, і до нас думку про те, що навіть найпочесніше походження не знімає з людини особистої відповідальності за власне життя. І ці заклики св. Іоанна Предтечі є актуальними у будь-які часи і для будь-яких народів. Ніхто й ніколи не повинен прикриватись досягненнями своїх видатних попередників, адже ніякі, хай навіть напрочуд великі подвиги славних пращурів ніколи не зможуть зняти з людей відповідальності за те, наскільки активно та віддано вони втілюють Євангеліє у своєму повсякденному житті, або ж нехтують Ним. У своїй відомій роботі «Син Людський» протоієрей Олександр Мень зазначає: «Підкреслюючи важливість етичних норм Закону, Хреститель тим самим слідував традиції давніх пророків. Мало говорячи про ритуали, він ставив на перше місце моральний обов’язок людини».
Характерною рисою Іоанна у часи його тривалого життя в пустелі був суворий аскетизм на межі людських можливостей. В Євангелії від Матвія сказано про те що «Іоанн мав одежу з верблюжого волосся і пояс шкіряний на поясі своєму, а їжею для нього були акриди і дикий мед» (Мв. 3:4). Акриди – це невеличкі комахи (на кшталт сарани). Навіть за мірками Ближнього Сходу того часу це була вкрай скудна їжа, і цей факт ще раз підкреслює той надзвичайний ступінь самозречення та постування, котрий був властивий св. Іоанну Хрестителю.
Також із цього епізоду ми бачимо, що зовнішній вигляд Іоанна Хрестителя важко назвати привабливим. Він мав грубу, і непривабливу зовнішність, але, не дивлячись на це, люди попри все тягнулися до нього аби почути сповнений надприродної сили голос, що сповіщав про рішучі зміни, котрі стрімко наближались.
О. Олександр Мень пише про те, що до Іоанна «натовпом йшли люди з найближчих міст і сіл. Йшли книжники і солдати, чиновники і селяни. Враження від промов і самої зовнішності пророка було надзвичайним. Він казав про Суд над світом, і, здавалось, усе навколо Іоанна дихало передчуттям близькості великих подій».
При всьому очевидному особистому аскетизмі, як ми вже побачили, св. Іоанн Хреститель був також надзвичайно вимогливим і до оточуючих його людей. І що є найважливішим, він мав на це повне моральне право, на відміну від багатьох сучасних релігійних діячів, котрі навчившись проголошувати натхнені полум’яні проповіді про непорочне життя у Христі, але котрі при цьому не роблять нічого аби показати приклад праведності та через це стати справжнім взірцем для оточуючих людей.
Іоанна не можна було звинуватити у лицемірстві, адже йому була непритаманною будь-яка фальш. Одним словом, він просто був справжнім. Він щиро вірив у те, що проповідував, і, що є найголовнішим, він вів життя, відповідне до того, що він проповідував, і чого вимагав від інших людей. І саме в цьому полягає його справжня велич.
Св. Іоанну Предтечі була властивою також така важлива чеснота як справжнє смирення. Порівнюючи себе із Христом Спасителем, Іоанн говорив: «Я недостойний розв’язати ремінь на Його взутті» (Ін. 1:27). Коли ж Іоанн цілковито усвідомив, що він вже виконав свою роль, завершив своє пророче служіння, і коли він зрозумів, що тепер акцент зміщується на Самого Месію, на Христа, то Іоанн сказав: «Йому треба зростати, а мені – умалятись» (Ін. 3:30). Тобто св. Іоанн Хреститель зумів смиренно, без нарікань, вчасно відійти в сторону, віддалитись у тінь, дати дорогу Месії, і звільнити простір для проповіді Іісуса Христа.
Закінчилось життя св. Іоанна Хрестителя трагічно. Підкоряючись своєму великому пророчому покликанню, та будучи вірним до кінця своїм високим духовним ідеалам та моральним принципам, св. Іоанн Хреститель пішов на відкритий конфлікт із тим, хто й доклав свою руку до того, аби святий пророк закінчив своє життя мученицькою смертю.
Викривальна проповідь св. Іоанна Хрестителя та його заклики до покаяння стосувались не тільки простих людей, але навіть, як прийнято казати, сильних світу цього. З Євангелія від Марка (див. Мк. 6:17-29) відомо, що св. Іоанн Предтеча викривав самого правителя Галілеї Ірода Антипу, котрий мав незаконний зв’язок із жінкою свого брата Пилипа. І у результаті саме за ці викриття Іоанн поплатився своїм життям.
Сьогодні, нажаль, духовні лідери дуже рідко демонструють подібну принциповість та непорушність у своєму стоянні в істині. Стихії світу цього захоплюють усіх без винятку та не завжди дозволяють духовним особам давати моральну оцінку діям представників світських установ та органів влади. Але саме це у свій час зробив св. Іоанн Хреститель, коли не став мовчати, бачачи абсолютну аморальність дій Ірода. Саме це зробив уже в IV ст. його тезка, свт. Іоанн Златоуст, котрий відкрито викрив імператрицю Євдоксію у жорстокості, за що фактично й був фізично знищений. Саме це зробив і свт. Амвросій Медіоланський, котрий відлучив візантійського імператора Феодосія від Святого Причастя за те, що той напередодні придушив народне повстання за допомогою сили, та пролив кров неповинних людей. Всі ці видатні особистості, і св. Іоанн Хреститель, і вищезгадані отці Церкви, були справжніми релігійними лідерами і духовними вождями свого народу, і саме на них усім нам треба орієнтуватись у своєму житті.
Нам сьогодні важко уявити, яким надзвичайним ударом стала страта Іоанна Хрестителя для його учнів. Цю трагічну смерть можна цілком порівняти з Розп’яттям Христа. Але якщо апостолів та учнів Христа на третій день після трагічних Голгофських подій чекала радісна звістка про Воскресіння їхнього Вчителя, то послідовники св. Іоанна Хрестителя розділилися на дві групи: одні занурились у розпач та відчай, інші ж примкнули до кола учнів Іісуса з Назарету.
Життя та пророче служіння св. Іоанна Хрестителя можна порівняти із ранковою зорею, котра передувала появі справжнього Сонця правди, Месії і Господа Іісуса Христа. Життя останнього з юдейських пророків було сповнене і справжнім духовним натхненням, і рішучим викриттям людських недоліків, і очевидною Божою присутністю, і напруженими хвилинами трагічної самотності та відлюдності, і служінням власному народу, і максимально можливим для смертної людини втіленням у своєму житті заповідей Божих. Іншими словами, життя св. Іоанна Предтечі є безпрецедентним та неповторним прикладом майстерного поєднання усамітнено-споглядального і соціально-спрямованої форм служіння Богу і людям.
Св. Іоанн Хреститель лишався незмінним та непохитним у своїх переконаннях за будь-якої погоди: і коли віяли приємні, освіжаючі вітри людського схвалення, і коли буря гніву від Ірода прогриміла над його головою.
І кожний, хто через вдумливе та зосереджене читання Євангелія докладно ознайомився із видатним життям і служінням цього Божого посланця, не зможе не погодитись зі словами Господа Іісуса Христа, Котрий, знаючи справжнє достоїнство кожної людини, засвідчив неабияку духовну велич св. Іоанна Хрестителя наступними словами: «Із народжених жінками немає жодного більшого, аніж Іоанн Хреститель» (Лк. 7:28).