Як пов’язане свято «Івана Купала» з Різдвом Івана Предтечі?
Купала – стародавнє свято літнього сонцестояння (24 червня ст.cт.), у слов’ян і деяких народів Європи. Ф.Буслаєв вважав корінь куп (кип) за змістом близьким з коренем яр і буй. Утворені від них слова кипучий, затятий, буйний означають лютий, роздратований, шалений. Обрядові звичаї цієї ночі цілком підтверджують цю етимологію. У Посланні ігум. Спасо-Еліазарова монастиря Памфіла (+1505) наміснику і владі докоряють язичницьким буйство жителів тих міст в ніч свята «Івана Купала»: «зело не престала зде еще лесть идольская, кумирное празднование, радость и веселие сатанинское… тому (сатане) я(ко)же жертва приноситься всяка скверна и беззаконіе богомерзкое празднование… стучат бубны и глас сопелий и гудут струны, женам же и девам плескание (ударенье в ладоши) и плясание и главам их накивание, устам их неприязнен кличь и вопль, всескверненые песни, бесовская угодил свершахуся, и хребтом их вихляние и ногам их скакание и топтание». Це буйство в ніч, коли відбулося свято народження св. прор. і Предтечі Іоанна – великого пустельника, постника і пастиря Церкви, сприймали як блюзнірство. Вікова живучість в народі деяких звичаїв дня купала чи не свідчить про неповноту віри. Адже скільки людей, які ніколи не брали участь в цих язичницьких розвагах, схильне до забобонів і міфологічних уявлень. Підґрунтям для цього є наше грішне, пошкоджене гріхом, єство.
Що ж це за «свято» таке?
Купала – одне з головних свят древніх язичників-слов’ян, хоча походження у нього, швидше за все, не слов’янське. Воно не випадково відзначається в день літнього сонцевороту. Купала – свято Ярила – божества сонця. Язичницьких культів сонця не злічити. Обожнювати сонце – це не просто традиція всіх язичників – це їх непорушне правило. Що каже Біблія про небесні світила? «І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відокремлення дня від ночі, і для знамень, і часу, і днів, і років; і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І стало так. І створив Бог два світила великі: світило більше — для управління днем, і світило менше — для управління ніччю, і зорі; і поставив їх Бог на тверді небесній, щоб світити на землю, і управляти днем і ніччю, і відокремлювати світло від темряви. І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок: день четвертий.» (Бут. 1. 14-19).
Сонечко починає йти на спад – «вмирає», і треба його «підгодувати». У всіх сонячних культах в цей день обов’язково приносились жертви. Птахи, тварини, а часом і люди спалювалися у вигляді приношення обожненого сонця, щоб їх енергією воно «підживилось» і не «померло» (стародавні ацтеки вбивали для цього людей щодня). Дим жертовного вогнища, згідно язичницьким повір’ям – найкоротший спосіб доставки енергії жертв на «небо». Саме тому в ніч купала прийнято палити багаття – це залишкове явище давніх культів, сенс якого вже не пам’ятають і самі язичники.
З цим же пов’язаний звичай стрибати через вогнище – це те, що залишилося від жеребкування. Вибрати людську жертву іноді не наважувався навіть жрець, тому юнаки та дівчата стрибали через багаття до тих пір, поки хто-небудь не падав в нього [2]. Вважалося, що таким чином «боги» обрали собі жертву (цікаво, чи знають ті, хто зараз стрибає через багаття про те, що вони зображують потенційного мерця?).
Після принесення жертв починалися оргії. Оскільки з сонцем асоціювалось запліднюючий початок, і воно вважалося джерелом життя і родючості, то і його культ мав на увазі саме це активне «запліднення» – злягання з випадковим партнером і було кульмінацією «чудової і таємничої» ночі купала. Ось що пишуть про процедуру цього свята сучасні неоязичники [3]: «Дівчата і жінки (на відміну від нинішніх, стародавні язичники дітей на такі свята не пускали – І.І.) йдуть на кумовання. Відійшовши подалі від чоловіків, але залишаючись на увазі, починають вибирати собі милого (партнера на ніч – І.І.), обговорюючи з “кумушками” його переваги і недоліки. Раз у раз лунає жіночий сміх (під час обговорення достоїнств чергового молодця), а чоловіки стоять в очікуванні, гадаючи: пощастить – не пощастить. Між молодцями і дівчатами ходить жрець, вирішуючи всі суперечки і передаючи питання і побажання від одних до інших. Нарешті, всіх молодців і молодиць обговорили, і починається обряд вибору суджених. Дівчина б’є хлопця долонею по плечу і тікає, а той біжить навздогін. Піймавши дівчину, він підводить її до малого багаття, через який вони стрибають. Якщо під час стрибка руки не розійдуться, то це означає, що хлопець і дівчина стали судженими. Якщо ж розходяться, то обидва шукають собі іншу пару для стрибка (і не тільки для стрибка – І.І.). На березі суджені обмінюються вінками, після чого кожен кладе свій вінок на плотик з дерева та соломи, ставить в середину вінка палаючу свічку і пускає його по воді. У воді гасять головешки. Вся річка наповнюється блукаючими вогнями. Після цього суджені (тобто стали такими до світанку – І.І.), взявшись за руки, останній раз перестрибують через купальський вогонь і біжать до річки, де омиваються голі в нічний воді». Про те, що відбувається, по язичницькій інструкції, далі, детально говорити не будемо. Самі укладачі інструкції, розуміючи «специфічність» своїх рекомендацій, поспішають додати, що це «… не є перелюб, але є захоплена жертва богам», і що «дітей, зачатих в купальську ніч, боги наділяють чарівною силою». Ось вона, повна правда про «необразливе», «народне» свято. Купала – день «узаконеного» блуду. Власне це не нове, у багатьох язичників в ходу була храмова проституція, оргії у свята і т.д. Все це теж вважалося «жертвою богам». Яким богам? Для православної людини відповідь на це питання очевидна – демонам.
Бог Істинний – є Бог чистоти і святості. Його заповіді закликають до подружньої вірності, захищають святиню сім’ї. Розгнуздана розпуста під личиною «захопленого богослужіння» – жертва сатані. Чи не вигаданому рукотворному Ярилі, а реальному духу брехні і смерті.
Організатори святкування купала, звичайно, не передбачають для своїх вечірок подібного сценарію і навіть не говорять про це, але, впроваджуючи це свято в народну свідомість, вони закладають фундамент до відродження його у всій повноті. Де гарантія, що через кілька років, звиклі до купала люди, не дізнаються про його повний «сценарій» і не почнуть відтворювати його? Навіть побіжне знайомство з купала показує, що не сам предмет поклоніння – «бог» Ярило, в моральний зміст свята, нічого доброго не несе людині. Природно, складно припускати, що хтось серйозно вірить зараз в «бога» Ярила. Але і звичайну людину, яка прийшла на купала просто відпочити, це свято не зробить кращою і чистішою. У кращому випадку він дозволить собі розслабитись. У гіршому – забруднить розум і серце (якщо йому ще є що втрачати в цьому плані). За великим рахунком, це «народне» свято давно вже глибоко чуже народу (як чужі комуністичні свята).
Хто ж організовує нині «купальські» торжества? Кому вони потрібні? Невже нам більше відсвяткувати нічого? Невже нам нема про що згадати в своїй історії? Хіба мало у нас пам’ятних дат? Я впевнений, що про більшу частину історичних подій нашого краю молодь не знає. Але про «Купала» і «Валентинів» день їм турботливі дорослі забути не дадуть – навчать і освітять.
Створюється враження, що хтось цілеспрямовано намагається виростити з молоді кого завгодно, але не нормальних людей – хороших чоловіків і дружин, батьків і матерів, повноцінних і відповідальних членів суспільства.
Ще один цікавий знак часу – спроба об’язичити християнські свята. На Святках у нас – ворожать, на Трійцю – плетуть вінки, на Петра і Павла – танцюють і гуляють. Тобто свята, за походженням і суті християнські, позбавляються свого духовного і виховного навантаження, стають приводом або до звичайного звикання, або, що ще гірше – до справ окультних (ворожіння). Брати християнську вивіску і під нею робити те, що чуже християнству і таким чином спекулювати на чужому авторитеті – просто не етично. Якщо комусь хочеться стати язичниками, стрибати через багаття, гадати, здійснювати ритуальні купання, блудити з першим зустрічним, робити своїх дітей моральними виродками, які приносять під кущами «захоплену жертву богам» – будь ласка, у нас країна вільна (принаймні в цьому). Але, відроджуючи язичницькі корені, необхідно поставити людей до відома, сказати про нього всю правду, що б вони могли зробити вільний вибір. Недомовки тут, те саме, що й обман.
[1] Його іноді називають «Іваном Купалом», але це неправильно. У православній Церкві на цей день припадає свято Різдва Іоанна Предтечі. У язичників ні про яке «Іван» і мови бути не може. Назва «купала» пов’язане з одним з ритуальних дійств цього свята.
[2] Сучасні язичники не дають такого тлумачення цього дійства. Очевидно, з століттями, дійшовши до слов’ян, давні культи втратили своє смислове навантаження.
[3] Цитата з Інтернетсайт нових язичників – «Союзу слов’янських громад». Джерело: http://psevdo.net