Світлана
Прошу поради. Чи правильно порушувати пiст заради збереження миру в сiм’ї, якщо батьки не дозволяють постити (просто не одинаково зi мною розумiють, шкодують мене, бо худа), вже доходило до сильного крику i бiльше. Я розумiю це як вибiр мiж двома грiхами i роблю його, як я сама собi думаю, на користь ближнього. З одного боку дотримання посту не є самоцiль , а засiб досягнення якраз доброї перемiни, добродітелей, якими i є мир, любов, послушання, кротость; i потрібно своїми засобами спасiння жертвувати заради спасiння ближнього; i є також заповiдь шанування батькiв. (Так?) А З iншого боку як це не постити, не вuходить вже i таємно, до тепер ледве постила i не так сильно як би могла, і не по уставу, а як перед Сповiддю i Причастям буде не знаю, наближається новий пiст. Чи може я маю твердо i непохитно настаювати?, на розум iноді приходять тi слова, що треба бiльше слухати Бога, нiж людей, але тут теж розумiти можна як виправдання нарушенного посту, бо якраз є пряма заповiдь любовi ближнього, а пiст нарушаться не як власне бажання чи нестриманiсть. Мені страшно, але здається, що я нерозумно себе в многому поводжу, не розумiючи, забувши те, що знала, слiпа, без порад, i спокушаю домашнiх на грiхи, бо крiм крикiв були i образливі слова на церковну сусiдку, крики за молитвенник, який менi дали або якiсть висловлювання, непускання в церкву i взагалi iх вiддалення вiд церкви. Чи це не вбивство духовне? Я не осознаю своих грiхiв. Як бути?
Протоієрей Олександр Монич
Христос посеред нас Світлана!
Віра в Бога – це не абстракція, – це реальне щоденне життя з Ним. Пости в Церкві є для того щоб ми самі перш за все стали ближчими до Бога. Щоб ми хоч трохи стали переможцями над собою. Своїми примхами, страстями.
Перш за все і це здається найголовніше, піст – це не чергове дотримування меню, а перетворюючий свідомість час. Час коли від наших думок, молитов, щоденного життя, участі в таїнствах Церкви та добрих справах залежить те, наскільки ми наблизимося до Неба.
Хтось дивиться на піст, як на дієту, хтось думає, що немає значення, що їсти, головне – любити інших, не робити зла. Проте, досвід Церкви показує, що під час посту людина реально може змінитися, очиститися, «переформатувати» свої думки, стати іншою. Це залежить від багатьох факторів, але як не крути дотримування раціону харчування сильно сприяє цьому процесу. Під час того, коли людина вміло поєднує і свою фізику, і меню, і молитву, і добрі справи, і спосіб мислення – це дає результат.
Євангеліє дає нам цікаві рекомендації того, як потрібно себе вести в пості. Господь нам дає своєрідні правила поведінки. Поведінки напевно не стільки зовнішньої, як – внутрішньої.
Перш за все під час посту не потрібно цим хизуватися перед іншими. «А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мф. 6:17-18). Чому? Тому що, від тієї секунди коли ти навіть не те що похвалився, тобто оформив в слово свою думку, але тільки подумав, що ти не такий, як інші (приклад митаря та фарисея) – рахуй твій подвиг приречений на фіаско. І справа тут не в Небі, а в нас. Господь хоче нас бачити смиренними, тому що це головна умова для спілкування з Ним.
Другу цікаву рекомендацію, щодо посту нам дає вже апостол Павло. «Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, Бог бо прийняв його» (Рим. 14:3). Тобто, якщо ти дотримуєшся посту – не засуджуй ніколи того, хто це не робить. Ми не знаємо чому людина це робить. Можливо вона ніколи в житті не пробувала це робити. Можливо їй ніхто ніколи не розповідав, як потрібно постувати. Можливо ця людина ніколи не була на сповіді і т.д.
Стостовно реакції батьків чи то сімʼї. Ваша завдання виконувати заповідь Спасителя. Робіть це не напоказ. Тихо, мирно. Щоб від Вашого посту ніхто не страдав і не проявляв через це зайву агресію.