Втіха у скорботі
Смерть – це завжди трагедія, вона завжди несподівана. Скорботний відхід з життя близьких людей. Скорбота наповнює серце, і тільки в сльозах і молитві ми можемо знайти розраду. Ми плачемо про розставання з милими серцю, тому що смерть – це не природний стан для людини, покликаної до вічного життя … І важливо пам’ятати, що ця розлука лише тимчасова, у Бога всі живі.
Однак подивіться безпристрасно на життя наше земне і розсудіть, що воно таке. Цар Соломон, наймудріший і найбагатший з царів свого часу в книзі Екклезіаста, говорив так: «Суєта суєт … суєта суєт, – все суєта! Я бачив усі справи, що чинились під сонцем, і ось, все – суєта і томління духу!» Людина перестала жити на цьому світі, і з цим закінчилися суєти мирські, праці, біди, смуток і страждання. Людина немов мандрівник, що дійшов до мети, немов випускник, вже здав всі іспити.
Мета нашого життя
Але яка ж мета нашого життя? Який же повинен бути результат? Що ми беремо з собою? Залишаються на землі багатства, положення в суспільстві, слава, – перед Богом ми повстаємо з тими скарбами, які зібрали на небесах.
Наше життя повинне бути таким, щоб ми завжди були готові скласти цей іспит, щоб серце наше було чисте перед Богом, щоб, ставши перед Ним, ми б не почули «істинно говорю вам: не знаю вас», але навпаки: «прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу». Для цього потрібно регулярно молитися, тому що молитва – це спілкування з Богом, потрібно регулярно очищати своє серце в Таїнстві Сповіді, потрібно регулярно причащатися Святих Христових Тайн, потрібно жити по-християнськи. Смерть грішників люта тому, що грішна людина всім своїм життям відкидає Бога, але зустріч ця неминуча.
Що ми можемо зробити для покійного?
Що ж можемо ми зробити для покійного, як можемо висловити свою любов? Дорогу труну, квіти, вінки, пам’ятник, застілля на поминках це – потрібно швидше нам самим, чим покійному. Наша молитва до Бога – це те, що пов’язує нас і покійного, це той маленький камінчик, який може переважити чашу терезів і вирішити долю людини у вічності. Наша і церковна молитва – ось те, що потрібно покійному.
Про поминання покійних
Поминання вдома
Читання псалтирі за упокій: щодня читається по одній кафизмі з Псалтирі з читанням по кожній «Славі» особливих заупокійних молитв.
Щоденна молитва за упокій. Поминання на ранкових і вечірніх молитвах.
Поминання в церкві
Сорокоуст за упокій (а також поминання на півроку, рік) – поминання покійного під час проскомідії.
Літія, Панахида – особливі служби про покійних, звичайно звершуються відразу після Літургії.
Поминання на кладовищі
Наша пам’ять про покійних – це прибрані могилки і наша молитва. Прийшовши на могилку можна проспівати «Зі святими упокой» і «Вічная пам’ять», потім прочитати молитву за упокій (є майже в будь-якому молитовнику), пом’янувши по іменах покійних можна поцілувати хрест на могилці. Можна залишати на могилі квіти, запалені свічки. Неприпустимо вживати на кладовищах алкоголь, курити, залишати на могилах горілку, сигарети, цукерки, різні продукти.
Дні особливого поминання покійних:
3-й день після смерті (відлік днів завжди починається з дня смерті) – звичайно день відспівування, по вченню Церкви, душа до 3-го дня знаходиться на землі. Чиста душа відвідує ті місця, де зазвичай творила добро, а душа людини, яка любила своє тіло, поневіряється біля труни або будинку. У третій день душа постає на поклоніння Богові.
9-й день – по вченню Церкви, після поклоніння Богові, до 9-го дня душі показується Рай. Слідом за тим душа знову підноситься на поклоніння Богові.
40-й день – по вченню Церкви до 40-го дня душі показується пекло. Після чого вона знову постає перед Богом, і відбувається індивідуальний суд над душею, що визначає місце її перебування до Страшного Суду. Цей день найбільш старанної молитви про померлого.
Річниці (смерті, народження, іменини) – поминання в ці дні є проявом нашої любові, яка не припиняється зі тілесною смертю.
Поминальна трапеза
У нашій традиції поминання покійного відбувається відразу після похорону. Поминки – це є молитви родичів і близьких людей за упокій померлого, щоб їх молитвами Господь помилував його/її і удостоїв Царства Небесного. Саме в цьому полягає основний сенс поминок – нагодувати бідних, хворих і т.д., тобто творіння милостині в пам’ять про померлого. Взагалі неприпустимо пити горілку на поминках – цим ображається пам’ять померлого. Пам’ятайте, хто покійних горілкою поминає, той покійним ще більше мук приготовляє.
Дні загально-церковного поминання покійних
Субота м’ясопусна – за вісім днів до початку Великого посту, напередодні седмиці про Страшний суд. Цю Вселенську батьківську суботу Церква присвячує поминанню всіх покійних від Адама до наших днів. Заупокійна служба в цей день називається так: «Пам’ять, що здійснюються всіх від віку спочилих православних християн, отців і братів наших».
Батьківські суботи – на 2-й, 3-й і 4-й тижнях Великого посту. У ці дні Церква спрямовує нас до сумлінних молитв про залишення «вільних і невільних гріхів вірою представившихся людей і вічне їхнє упокоєння зі святими».
Троїцька поминальна субота – напередодні дня Святої Трійці, на дев’ятий день після Вознесіння. Ця поминальна субота випереджає собою входження в піст, який починається через тиждень. Його називають Апостольським, або Петро – Павловським. Звичай поминання Святою Церквою покійних в день П’ятидесятниці сходить до апостольських часів. Вказівку на це ми бачимо в словах св. ап. Петра, які він виголосив у цей великий день, звертаючись до іудеїв: «Бог воскресив Його, розiрвавши пута смерти» (Діян. 2,24). Тому Церква в Троїцьку батьківську суботу молиться про всіх покійних благочестивих християн. В одній з цих молитов говориться: «Упокой, Господи, душі рабів Твоїх, перш покійних батьків і братів наших, і інших родичів по плоті, і всіх своїх у вірі, про них же і пам’ять творимо нині».
В ці дні в храмах служаться особливі заупокійні богослужіння – парастас (гр. «клопотання» та панахиди (гр. «всенічна»). Крім цих загальноцерковних днів, Українська Православна Церква встановила ще деякі, а саме:
Радониця – пасхальне поминання покійних, буває на другому тижні після Великодня, у вівторок Фоминого тижня. Поминання покійних в цей день відбувається віруючими з тим благочестивим наміром, щоб після здійснення світлого семиденного торжества на честь Воскреслого з мертвих розділити велику радість Пасхи і з покійними.
Дмитрівська поминальна субота – день особливого поминання убитих воїнів, став днем моління за всіх православних воїнів і воєначальників. Це поминання відбувається в суботу, що передує восьмому листопада – дня пам’яті великомученика Димитрія Солунського. Також, поминання покійних воїнів відбувається 9 травня.
На Заході України встановилась благочестива звичка, також молитовно поминати та відвідувати могили своїх близьких – 1 листопада.
Про поминання немовлят
Не дай Бог комусь з нас зіткнутися зі смертю дітей, але потрібно згадати і поминання младенців. Хрещених немовлят відспівують за особливим чином, як не маючих особистих гріхів.
Нехрещених дітей не відспівують і в церкві не поминають. Єдиної думки про їхню долю Церква не має, однак можна привести слова святителя Феофана Затворника: «А діти – всі ангели Божі є. Нехрещених, як і всіх поза вірою сущих, треба надавати Божому милосердю».
Якщо є небезпека смерті младенця, то потрібно докласти всіх зусиль, щоб похрестити його. Священик для хрещення може бути допущений навіть в реанімаційне відділення. Але хрестити «страху ради смертного» (тобто при небезпеці смерті) може будь-який православний християнин. Для цього потрібно тричі окропити немовля святою водою (або навіть простою водою) зі словами «Крещається раб(а) Божий(а) (ім’я) во ім’я Отця. Амінь. І Сина. Амінь. І Святого Духа. Амінь». Якщо немовлятко вижило, то потрібно в храмі доповнити таке Хрещення Таїнством Миропомазання.
Про поминання самогубців
Поминання самогубців в церкві не допускається. Однак церква не забороняє нам згадувати самогубців в наших домашніх молитвах. Оптинський старець Лев одному своєму духовному чаду по благословенню священика велів читати таку молитву: «Шукай, Господи, загиблу душу (ім’я), аще можливо, помилуй! Неізслідимі судьби Твої. Не постав мені в гріх молитви мої. Але нехай буде свята воля Твоя».
У разі, якщо є сумніви в тому, покінчила людина життя самогубством чи ні, пишеться прохання на ім’я правлячого архієрея. У разі якщо буде отримано письмове благословення на відспівування, покійного можна відспівувати і поминати в храмі.