Євгенія
Слава Ісусу Христу! Пишу, бо мучить мене одне питання. Я людина “глобальна” і глибока духовно. З самого дитинства у мене була і є досі мрія, я ніби відчуваю,що виконати її – моє призначення. Мрія ця може принести кошти і тут я також ще з дитинства вирішила, що заживатись, як всі інші багатії не буду, а витрачу більшу частину прибутку на добро і допомогу нужденним, ображеним, обездоленим та беззахисним. Буквально все життя це було для мене ідеєю, якою я жила. І коли я була менша, я дуже часто зверталась до Бога, до Долі : Якщо ти дасиш виконати мені цю справу, забери в мене сім’ю. Для мене це головне. Тоді я була мала, підліток, я не знала всієї ціни слів, які я промовляла. Але тепер я виросла, я розумію, що сім’я безцінна. Я зустріла коханого чоловіка, якого безмежно люблю. Але і моя мрія мене не покинула. І я горю в агонії кожен день, боячись щось зробити. Це невиносна душевна біль. Я тисячу раз просила взяти свої слова назад, але я боюсь. Я страждаю від бездійства і страждаю, бо боюсь. Як мені вирішити цю дилему? Підкажіть мені. Дякую.
Протоієрей Василій Юрина
Є слова в псалтирі – Господи гріхи юності моєї, не помяни. Це перше. Друге, не потрібно давати нікому, а особливо Богу обіцянки, які не залежать від тебе, або ті, які не можеш виконати. Також, час від часу потрібно переосмислювати свої мрії і від не корисних мрій потрібно відмовитися. А головне, раджу піти на сповідь і розповісти про те, що Вас турбує, щоб благодать Господня допомогла вам.
Я розумію вас. Але моя мрія не некорисна. Я поетична натура, пишу вірші змалечку, і є вже в мене дуже виражена схильність до письменництва. От з самого дитинства і хотіла написати книжку по історії, яка досі в мене в голові. І не через гроші я до цього прагну, а через те, що моя душа хоче цього.
Я розумію тепер, чому я тоді так казала. Бо я не знала, що таке сім.я, якою вона має бути. Мама і тато були розлучені, тато ніякої участі в житті не приймав. З мамою стосунки теж були натягнуті. І з однолітками теж недорозуміння в плані світогляду. Тоді я жила тим, чим мала, без права вибору, відчувала чужість від всіх, нерозуміння. І мені здавалось, що всі і все, весь світ, нічим не відрізняється. Мені не було чого цінувати і саме через це я казала так,думала так. Бо моє прагнення до виконання мрії несло мені світло та любов, ціль в житті і для життя. Тому я і казала так : забери у мене “сіре”, але дай “золоте”.
Тепер же я виросла, створила свою сім.ю, вже з правом вибору, якою вона має бути. Втілила все, чогл мені не хватало.
Але й ціль моя досі також приносить мені світло, любов і стимул розвиватись, ставати кращою.
Може то так проявляється мій страх не реалізуватись і то прикриття. Або що…Але страшно все втратити.
Розумієте?