Автори: Віктор Палош, протоієрей; І.Міськов
На певному етапі, особливо коли зникають і з’являються нові політичні режими, відбувається духовне відродження суспільства. Хтось шукає нові духовні цінності, новий шлях до Бога, хтось прагне знайти віру. Але, в першу чергу, майбутні віряни мріяли знайти духовного отця, котрий зміг би наставляти їх на істинний шлях до Бога, піклуючись про своїх духовних чад, рятуючи людські душі. Таким був почесний настоятель Свято-Покровського храму м.Ужгорода та колишній благочинний Ужгородського району Мукачівської єпархії УПЦ – протоієрей Микола Кабаці, який відійшов у вічність 29.03.2024 року.
Яким був шлях до Бога отця Миколая ми спробуємо висвітлити у даній статті. Автори дослідження першочергово звернули увагу на такі питання:
– православʼя в Ужгороді в минулі часи та 60-70-ті роки минулого століття;
-дитинство, юність, навчання у школі, семінарії та академії;
– початок пастирського шляху та сімʼя;
– богослужіння та відродження Свято-Покровського храму в Ужгороді.
В особистому житті отець Миколай був дуже скромною людиною, ніколи не розповідав про себе та дуже рідко давав інтервʼю журналістам. Тому авторам статті вдалося за короткий термін по крупинкам знайти відомості про священника, хоча, безперечно, є й інші, досі невідомі документи та публікації про нього. У першу чергу автори дуже вдячні митрополиту Мукачівському та Ужгородському Феодору, протоієрею Олександру Моничу за нагоду попрацювати в архіві Мукачівської Православної Єпархії УПЦ[1], директору Державного архіву Закарпатської області М.Д.Місюку[2], а також родині о. Миколая за надані матеріали[3] та всім, хто в ЗМІ та літературі висвітлював і висвітлює сьогодні історію Свято-Покровського храму в Ужгороді та її настоятеля – протоієрея Миколая Кабаці (1991-2020 рр.)[4].
Уперше православні християни документально згадуються 1418 року у суперечці за каплицю в Ужгороді[5] з монастирем Ордену Павлікіан (монастир Святого Тіла Христового було збудовано 1384 року по розпорядженню власників доминії графів Другетів) [6]. 24 квітня 1646 року в Ужгородському замку було укладено «унію», яка започаткувала греко-католицьку церкву[7]. 63 священники комітатів Унг та Земплін підписали документ про об’єднання православної церкви з римсько-католицькою. Активну участь у заключенні «унії» взяла володарка Ужгородського замку Анна Якушич, вдова Ю. Другета. У той час у неї гостював рідний брат Георгій Якушич, егерський єпископ. Саме цього дня (24 квітня) її брат святкував День Ангела і вона вирішила зробити йому подарунок – Ужгородську унію 1646 року[8], яка за допомогою влади за кілька століть з часом поширилася на всю територію Закарпаття. У Державному архіві Закарпатської області зберігаються документи Ужгородської православної громади за 1866-1868 рр.[9], а далі дані свідчать про кількість православних вірників в Ужгороді у наступних роках: 1910 р. – 44, 1921 р. – 141, 1930 р. – 1106, 1941 р. – 197[10]. Після входження Закарпаття до складу УРСР (1946 р.) та перехід православної церкви під юрисдикцію РПЦ нова радянська влада взяла під свій контроль духовне життя православних [11]. На той час єдиною православною церквою в Ужгороді був Свято-Покровський храм-пам’ятник (Іл.2), збудований у 1930-33 рр. православною громадою, котра розпочала свою діяльність 1921 року. Настоятелями цього приходу були протоієрей Михаїл Мейгеш (1921-1926, 1931-1933рр.), протоієрей Димитрій Владиков (1926-1928 рр.), архімандрит Андрій Коломацький (1928-1931 рр.), архієпископ Аверкій Таушев (1933-1939 рр.), архієпископ Олексій Дехтярев (1939-1940 рр.), архімандрит Василій Пронін (1940-1950 рр.), протоієрей Георгій Станканинець (1950-1956 рр.), протоієрей Василій Самош (1956-1961 рр.). 1961 року храм було закрито радянською владою. 17 березня 1992 року єпископ Мукачівський та Ужгородський Євфимій призначив настоятелем Покровської церкви УПЦ протоієрея Миколая Кабація[12].
21 лютого 1950 року у сімʼї Міклоша та Марії Кабаці народився Миколка, майбутній священник. У благочестивій родині вже зростала старша сестра, а невдовзі народився молодший брат. Миколу охрестив протоієрей Олександр Штець[13] у храмі Різдва Пресвятої Богородиці мікрорайону Росвигово м. Мукачева, дяком (псаломщиком) якого і був батько.
Змалку маленькому Миколі прищеплювали любов до Бога. Разом із матір’ю він відвідував богослужіння у Свято-Миколаївському монастирі. У той час духівником монастиря був архімандрит Василій Пронін.
60-ті роки були непростими у СРСР для священників і віруючих людей. Розпочався процес переслідування православної церкви радянською владою. З усіх православних монастирів на Закарпатті залишилися тільки два – Мукачівський та Чумалівський. У м. Ужгороді були закриті Преображенська та Покровська церкви. 6 лютого 1961 р. виконавчий комітет Закарпатської обласної ради депутатів прийняла рішення про знесення Покровського храму[14]. Рішення не було виконано, храм переобладнали на інші потреби. Навіть простим віруючим у той час було нелегко.
Отець Миколай згадував: «Цікаво, що серед них (вчителів – авт..), був класний керівник, в обов’язки якого входило щотижня розпитувати мене, як я проводив неділю. Уявляєте, як це було ранимо для молодої душі – перед усім класом на уроці звітуватися, ходив я до церкви чи ні»[15]. І десятикласнику Миколі довелося відстоювати віру у школі навіть на випускному екзамені із суспільствознавства, на якому директор школи запитав його про існування Бога: «Я відповів, що Бог існує. Тоді мене вигнали з класу «подумати», а всіх дітей протримали до вечора. Вчителі мені нашіптували: «Ти, що не можеш сказати «ні»? Яка тобі різниця?» Коли я зайшов утретє і відповів, що Бог є, директор вихопив з-під себе стілець і так ним кинув об стінку, що той розлетівся вдрузки…Мені поставили «двійку», хоча до того я мав добрі оцінки»[16]. До речі, це загрожувало на повторний рік залишитися у школі або ж закінчити навчання з довідкою, без атестата про повну середню світу. Проте коли директор був у відрядженні, старшокласнику Миколі Кабаці вдалося перездати випускний іспит із суспільствознавства на оцінку «добре».
6 липня 1967 р. Микола закінчив мукачівську середню загальноосвітню трудову політехнічну школу з виробничим навчанням № 5. За весь період навчання в даній школі учня було нагороджено різними подарунками та грамотою за підписом директора[17]. У нього були тверді наміри поступити до духовної семінарії Загорська. Того ж року за допомогою схимонахині Варвари, що несла послух у московській патріархії з числа сестер Мукачівського монастиря, він отримав тимчасову прописку, працював на різних роботах, здав успішно іспити та поступив до семінарії, яку закінчив 13 червня 1972 року.[18]
Протягом навчання у семінарії студента було призвано на військову службу до радянської армії. Прослуживши декілька місяців, він був змушений полишити військову службу за станом здоровʼя та продовжив навчання в семінарії, а також паралельно за три роки закінчив Регентський клас Московської духовної академії. Рішенням екзаменаційної комісії від 12 червня 1972 року Кабаці Миколі Міклошовичу присвоєно звання регента церковного хору[19]. 17 серпня 1971 року студент отримав подяку від Вченої Ради Московської духовної академії за посильну працю у період підготовки та проведення Помісного Собору Руської Православної Церкви від 17 червня 1971 р.[20] Того ж року поступив до Московської Духовної Академії з чотирьохрічним терміном навчання.
17 лютого 1975 року утворилася молода сімʼя Кабаці – Миколи та Ольги. У цьому щасливому шлюбі народилося четверо діточок: Світлана, Ірина, Наталія та Микола. 7 квітня 1975 року Миколу було рукоположено у сан диякона, а в ніч на 7 січня 1976 року – у сан священника тодішнім ректором МДАіС високопреосвященнішим Володимиром (Сабоданом), архієпископом Дмитрівським у Покровському академічному храмі Троїце-Сергієвої Лаври.[21] 6 травня 1976 року студента IV курсу священника Миколая Кабаці було нагороджено наперсним хрестом[22]. 14 червня 1976 року отець Миколай закінчив Московську Духовну Академію із ступенем кандидата богословʼя, захистивши наукову роботу на тему «Тлумачення книг малих пророків Аггея, Захарії і Малахії»[23].
31 травня 1976 р., священника Миколая (Іл.1) було направлено у розпорядження високопреосвященнішого Григорія, архієпископа Мукачівського і Ужгородського на пастирське служіння, що засвідчено листом-направленням[24]. 29 липня 1976 року молодий священник написав лист до високопреосвященнішого архієпископа з проханням благословення на вакантний прихід Мукачівської єпархії. Наступного дня владика благословив видати указ за №747 щодо призначення священника Миколая на посаду другого священнослужителя Хресто-Воздвиженського кафедрального собору м. Ужгорода.[25] Молодий священник змушений був відвідати також уповноваженого Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР у Закарпатській області для реєстрації цього указу, яку пройшов 9 серпня 1976 р.[26]Також на кожного зареєстрованого священника уповноваженим Ради заводилась окрема особова справа, де заповнювалася анкета на служителя культу[27]. З 1976 по 1991 р. отець Миколай Кабаці був штатним священником Хресто-Воздвиженського Кафедрального Собору м. Ужгорода.
Із документів єпархії довідуємося про прохання отця Миколая до архієреїв Мукачівської єпархії щодо надання щорічної відпустки 1977-1989 рр.[28] В особовій справі є цікава деталь: на ряді прохань до владики Сави (Бабинець), починаючи з 1982 року, священнослужитель підписується не ієрей, як раніше, а вже протоієрей. Знаючи характер владики Сави, котрий був надзвичайно вимогливим і щоразу візував ці документи червоною ручкою, це не могло бути опечаткою клірика кафедрального собору, та ще й неодноразовою. Питання тільки у тому, чому не було указу про возведення до сану протоієрея. Його було видано тільки 4 червня 1986 року преосвященнішим Дамаскіном, єпископом Мукачівським і Ужгородським, причому не вказавши дати і у якому храмі це відбулося.[29] 11 квітня 1988 року єпископом Мукачівським і Ужгородським Дамаскіном священника Хресто-Воздвиженського Кафедрального Собору м. Ужгорода було удостоєно нагородою – палицею.[30] 24 лютого 1989 року єпископ Дамаскін призначив отця Миколая членом Єпархіальної Ради.[31]
Приблизно в той час розпочався рух за легалізацію греко-католицької церкви. З 1987 року рух за відновлення греко-католицької церкви набуває організованого динамічного характеру. Комітет захисту Української католицької церкви звертається до державних органів влади, зарубіжних релігійних центрів, зокрема до Ватикану, до міжнародних організацій, вимагаючи визнання існуючої греко-католицької церкви. Згодом, у 1987-1988 роках, відкрито заявила про себе ієрархія ГКЦ, обнародувавши ряд звернень до Президії Верховної Ради СРСР і Папи римського Іоанна Павла ІІ з проханням легалізувати греко-католицьку церкву. Після цього відбулася зустріч у Римі Папи Іоанна Павла II і Президента СРСР М.Горбачова, що привело до встановлення дипломатичних відносин між СРСР і столицею Католицької Церкви. Усе це, звичайно, дало змогу поставити питання про легалізацію греко-католицької церкви в Україні та її реєстрацію на практичну основу.
Активізації західноукраїнських віруючих сприяло відзначення християнським світом 1988 року тисячолітнього ювілею хрещення Київської Русі. Навесні того ж року радіо «Свобода» відзначало, що «серед віруючих Західної України відчувається велике піднесення. Спонтанно люди збирають підписи і їдуть зі зверненнями до Москви домагатися легалізації їхньої парафії» і що протягом трьох перших місяців 1988 року в галицьких областях та Закарпатті було зібрано близько 10 тис. підписів на підтримку УГКЦ.
30 листопада 1988 року Рада у справах релігій при Раді Міністрів УРСР зробила заяву про реєстрацію релігійних громад греко-католиків.[32] Але державні органи влади УРСР на Закарпатті не врегулювали питання повернення колишніх греко-католицьких церков та її майна, конфіскованих радянською владою новоутвореним греко-католицьким громадам. Від православних громад розпочалося самовільне захоплення храмів греко-католиками. Так сталося і в Ужгороді.
Восени 1990 року у звʼязку із закриттям Ужгородського кафедрального собору і до повної передачі греко-католикам православні священники змушені були служити літургію у різних погодних умовах у дворику собору, навпроти крипти. Отець Миколай з приводу захоплення собору констатував, що після зняття православними заслонів, відбулось наступне: «Було це у вересні 1990 року у неділю. Я якраз звершував Літургію. Уже після причастя душ тридцять, здебільшого чоловіки увірвалися у собор і почали співати гімн Папі, чим перебили службу , так , що я навіть не закінчив Літургії. Зразу почали підтягуватись до них нові сили і їх зібралось стільки, що майже повністю заповнили собор. З наших у соборі залишилося пару чоловік. Поступово потроху у собор підійшли і наші люди (чоловік 15-17). Разом з уніатами ми протрималися цілу ніч із неділі на понеділок: наші у вівтарі, а уніати (чоловік 50 у соборі). Зранку прийшли представники влади і попросили, щоб усі залишили собор. Ми сказали, що не можемо залишити через те, що тут наше майно. Але нас усіх силою примусили покинути собор, його опечатали і сказали, що користуватися ним поки що ніхто не буде до остаточного вирішення цієї справи[33].
Та з моменту опечатання собору ми його все рівно не залишили і цілий рік після того служили під відкритим небом прямо біля собору. І вдень, і вночі чергувала міліція, щоб попереджувати можливі провокації. Протягом цього року влада нас збирала майже кожен день і наполягала на тому, щоб ми відмовилися від собору. Але ми не давали на це згоду, хоч і відчували, що на нас іде страшенний тиск. Потім влада почала забороняти проводити богослужіння під собором і навіть направляла міліцію, щоб вони нас зганяли звідти, щоб там і ноги нашої не було. І за те, що я, незважаючи на заборону, все ж таки провів там богослужіння, місцеві органи влади оштрафували мене на 50 крб. (цю квитанцію про сплату штрафу «За проведення служби біля собору», я зберігаю у себе»[34].
Щодо позиції міської влади у цьому конфлікті, отець Миколай зазначав: «Міський голова (а він був греко-католик) одразу після опечатання собору, спитав у мене: «А ви не думаєте, що через пару днів взагалі вашої віри не буде на Закарпатті?». Я йому відповів, що такого ніколи не станеться. Він думав, що усі люди перейдуть в унію і проблеми в Ужгороді не буде, але ця проблема до сьогоднішнього дня залишилася»[35].
Щодо передачі собору іншій стороні, отець Микола зауважував: «Очевидно розуміючи, що ми все рівно добровільно не відмовимося від собору, представники влади на початку 1991 року взяли з собою загін ОМОНу і в той час, як ми стояли під одними дверима, вони з протилежного боку розбили вікно, ускочили вниз, повідкривали засуви на дверях, зробили опис усього і таким чином дали нам зрозуміти, що вони приймають рішення передати храм греко-католикам. Ми тут зрозуміли, що вже нічого не можна вдіяти, тому що сама влада їм передала собор, хоча документально ніяк це не було оформлено, і до сьогоднішнього дня немає документальних підтверджень, що собор греко-католицький. А тоді нам сказали, що влада прийняла таке рішення, то ми забрали свою утварь і все інше. Взамін собору нам віддали маленьку Покровську церкву і зруйновану Преображенську»[36].
З нагородного посвідчення № 167 від 30 квітня 1991 року відомо, що 8 квітня 1991 року Євфимій, єпископ Мукачівський і Ужгородський нагородив хрестом з прикрасами протоієрея Миколу Кабаці, священника Свято-Воздвиженського собора м. Ужгорода на Божественній літургії[37]. 4 жовтня 1991 року було видано свідоцтво про реєстрацію статуту релігійної громади руської православної церкви Покрова Божої Матері[38]. Указом №121 від 17 березня 1992 року преосвященнішим Євфимієм, єпископом Мукачівським та Ужгородським протоієрея Миколая Кабаці призначено на посаду настоятеля Свято-Покровської церкви м. Ужгорода (Іл. 3,4)[39]. До того часу тут був музей атеїзму (1970-1990 рр.).[40] Храм перебував у жахливому стані, але, незважаючи на це перші Богослужіння тут розпочалися з 1991 р.[41] З 1992 року у Свято-Покровському храмі кожного дня відбувалися ранкові та вечірні служби. Як згадував о.Миколай: «… взамін собору (Хрестовоздвиженського на теперішній вул. Капітульній – авт..) ми отримали маленьку Покровську церкву, руїни Преображенської церкви на Цегольнянській вулиці, а також нам дали можливість будувати на площі Кирила і Мефодія новий собор. Таким чином із однієї громади, яка у нас до цього була, утворилися три. Почав будуватися собор, задіяла Покровська церква, у Доманинцях (околиця Ужгорода) стало пографікове моління з уніатами. Люди по-тихеньку закріпилися за своїми общинами»[42].
Указом №936 від 13 липня 1993 року єпископом Євфимієм настоятеля Свято-Покровської церкви м. Ужгорода протоієрея Миколая Кабаці призначено благочинним Ужгородського благочиння Закарпатської області[43]. На той час це благочиння включало західну половину адміністративного Ужгородського району того часу, а пізніше при реорганізації благочинь Мукачівської єпархії єпископом Мукачівським і Ужгородським Феодором у 2009 році з нього було вилучено м. Ужгород, котрий став окремим благочинням.
Розпочалося відродження храму. Незабутнім виявився Великдень 1992 року, коли при великій кількості жителів Ужгорода задзвонили дзвони Свято-Покровського храму, а священник Миколай освятив паски на Православній набережній – єдиній у світі з такою назвою.
З 1993 по 1996 р. стараннями настоятеля храм був розписаний іконописцем Валентином Дроздовим на пожертви прихожан з уже відновленим іконостасом. Частину ікон для іконостасу повернули храму, а іншу частину ікон написав і розписав фрески Валентин Дроздов (Іл. 5). Він також відреставрував на головному фасаді храму образи «Спас нерукотворний» та «Покров Пресвятої Богородиці», виготовив нові куполи для храму. 2000 року на площі перед храмом до Ювілею Різдва Хрестового Валентином Дроздовим з благословення настоятеля зроблено і встановлено Памʼятний Хрест.[44]
Указом № 318 від 23 травня 1995 року преосвященнішого Євфимія, єпископа Мукачівського і Ужгородського видано наградне посвідчення: «За усердне служіння на благо Святої Православної Церкви, по нашому представленню, згідно резолюції Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України настоятель Свято-Покровського храма м. Ужгорода, Благочинний Ужгородського округу, протоієрей Микола Кабаці, за Божественною Літургією в Свято-Преображеннській (Цегольнянській) церкві м. Ужгород, в день 25 квітня 1995 року, удостоєний нагороди Мітри, про що посвідчується нашим підписом та прикладенням Печатки»[45].
При Свято-Покровському храмі проходили богослужбову практику студенти духовних семінарій. Керував практикою протоієрей Миколай Кабаці. Серед студентів-практикантів були майбутні священники – Михайло Колочавин, Феодор Горшков, Володимир Гуй, Максим Журавель та інші.
У 1998, 2000, 2002, 2003 роках протоієрей Миколай був нагороджений почесними грамотами за вагомий внесок духовного виховання молоді під час призову громадян України на строкову військову службу від закарпатського обласного військового комісара, генерал майора О.І. Турка[46]. 2005 року такою самою почесною грамотою отця Миколая Кабаці нагородив військовий комісар Закарпатського ОВК, полковник М.А.Ферко[47]. 20 грудня 2001 року начальник Управління УМВС у Закарпатській області, генерал-майор міліції С.В.Крижановський висловив подяку отцю Миколаю, благочинному м.Ужгорода та Ужгородського району за вагомий особистий внесок у підготовці та проведенні святкування 10-ої річниці створення міліції України, постійну плідну взаємодію та активне сприяння органам внутрішніх справ області у справі боротьби зі злочинністю[48].
Певний період отець Миколай Кабаці викладав навчальну дисципліну «Вступ до Богословʼя» в Ужгородській Українській Богословській Академії імені святих Кирила і Мефодія[49]. Рішеннями вченої Ради вищезазначеної академії від 30 грудня 2001 року[50] та 27 червня 2008 року[51] протоієрею Миколі Кабаці відповідно присвоєно вчене звання доцента кафедри Загальноцерковної історії та науковий ступінь доктора богословʼя.
Також протоієрея Миколая було нагороджено ювілейною медаллю «Харківський собор – 10 років» І ступеня[52], відзнакою Українського Реєстрового Козацтва – орденом ІІІ ступеня «Бронзовий козацький хрест»[53].
22 лютого 2010 року в Свято-Миколаївському актовому залі Ужгородської Української Богословської Академії святих рівноапостольних Кирила і Мефодія відбулися урочистості з нагоди 60-ої річниці з Дня народження доктора богословʼя, доцента, протоієрея Миколи Кабаці[54].
З жовтня 2011 року отець Миколай перебував на посаді члена громадської ради УМВС України в Закарпатській області[55].
Указом № 92 від 28 березня 2012 року преосвященнішого Феодора, єпископа Мукачівського і Ужгородського, видано нагородне посвідчення: «За усердне служіння на благо Святої Православної Церкви, по нашому представленню, згідно резолюції та благословення Володимира, Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України, настоятель Свято-Покровського храма м. Ужгород, протоієрей Миколай Кабаці, за Божественною Літургією в день Престольного свята Покрова Божої Матері церкві 14 жовтня 2012 року удостоєний нагороди правом носіння другого Хреста з прикрасами»[56].
7 червня 2012 року було видано свідоцтво про реєстрацію статуту у новій редакції релігійної громади Української православної церкви Свято-Покровської церкви м. Ужгород[57].
Протягом 2017-2019 років у храмі відбулась грандіозна внутрішня реконструкція, що включала у себе нову штукатурку та розпис, заміну проводки, вікон, підлоги. Богослужіння тимчасово відбувалися на вулиці перед храмом, а отець Миколай на завершення, як наслідок, переніс інсульт.
2020 року за станом здоровʼя подав прохання про звільнення з посад благочинного та настоятеля Свято-Покровської церкви, яке було задоволене преосвященнішим Феодором, митрополитом Мукачівським і Ужгородським, з наданням отцю Миколаю статусу «почесного настоятеля» та благословення служити у храмі допоки буде фізична сила, яке отець Миколай сумлінно виконав, прослуживши біля престолу до останніх місяців свого земного життя. Після перенесеного чергового інсульту та при прогресуючій хворобі Паркінсона, що особливо відображалась на ногах, 29 березня 2024 року протоієрей Миколай Кабаці відійшов у вічність.
31 березня 2024 року чин ієрейського похорону новопреставленного очолив високопреосвященніший Феодор, митрополит Мукачівський і Ужгородський. Заупокійна молитва лунала в Свято-Покровському храмі міста Ужгорода, саме який покійний протоієрей Миколай реставрував після радянського занепаду, де багато років сумлінно виконував свій пастирський послух, служачи Богу, Церкві і людям. Його Високопреосвященству співслужили Преосвященніший Іларій, єпископ Свалявський та близько сотні духовенства, котрі прийшли піднести свої молитви за новопреставленого свого духівника та собрата. Надгробне слово виголосив митрополит Феодор. В останню путь священнослужителя прийшли провести також кілька сотен вірян Свято-Покровського храму та інших храмів УПЦ міста Ужгорода. Поховали отця Миколая на території улюбленої ним церкви – Покрова Божої Матері за вівтарем, саме на місці, котре він сам собі обрав ще протягом життя.
Місто Ужгород стало єдиним місцем служіння протоієрея Миколи Кабаці. Документи Державного архіву Закарпатської області, Архів департаменту стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатської обласної військової адміністрації, Архів Мукачівської православної єпархії, сімейний архів, інтервʼю та інтернет-публікації дають нам можливість прослідкувати основні віхи священницької карʼєри протоієрея у місті Ужгороді. Окремо він ніс пастирський послух на посаді благочинного Ужгородського округу. Будучи настоятелем Свято-Покровського храму (1991-2020) в Ужгороді, доклав багато зусиль для відновлення даного храму.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
Джерела:
Архів Мукачівської Православної Єпархії (далі АМПЄ). Особова справа протоієрея Миколая (Кабаці) . 45арк.
Державний архів Закарпатської області (далі ДАЗО). Фонд Р-1490. Уповноважений у справах релігії РМ УРСР по Закарпатській області. Опис 4д. Справа 124. Списки православних священників за 1966-85 рр. 142 арк.
Державний архів Закарпатської області (далі ДАЗО). Фонд Р-1490. Уповноважений у справах релігії РМ УРСР по Закарпатській області. Опис 4д. Справа 141. Анкети служителів культу на букву К, Л складені в 1978-89 рр. т.3. 87 арк.
ДАЗО. Ф. 4. Наджупан Ужанської жупи. Оп. 4. Спр.1293. Відомості доходів і розходів Ужгородської православної громади 1866-1868. 31арк.
Релігійна громада Української православної церкви (Свято-Покровська)// Архів департаменту стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатської обласної військової адміністрації. 37арк.
Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці). 67 арк.
Kárpátaljatelepüléseinekvallásiadatai (1881-1941). Budapest, 2000.246 old.
Fejer G. Codex diplomaticus Hungaria eecclesiasticusac civilis. T. X. . Vol. 8. Budae : Typis Typogr. Regiae Universitatis Ungariae, 1843.688 p.
Štátny archíve v Prešove (далі SAP), Drugeth z Humenného (далі D-H): Užhorod mesto. i. č. 652/8 (copia), s.1-2.
Література:
Архимандрит Василий Пронин. История Православной церкви на Закарпатье. Мукачево, 2005. 528 с.
Баршай С. Священник Миколай Кабаци: «Мене оштрафували за те, що я відправляв літургію біля закритого собору» //інтернет-ресурс: http://pravoslavye.org.ua/2003/06/svyashchennik_mikolay_kabatsi_mene_oshtrafuvali_za_te_shcho_ya_vdpravlyav_lturgyu_blya_zakritogo_soboru/[дата звернення: 07.08.2024].
В УУБА відзначили 60-річчя доцента протоієрея Миколая Кабаці //інтернет-ресурс: https://zakarpattya.net.ua/News/56697-V-UUBA-vidznachyly-60-richchia-dotsenta-protoiiereia-Mykolaia-Kabatsi. [дата звернення: 07.08.2024].
Гаврош О. Фест- галерея. Отець Миколай: «Радісних днів у мене небагато» // Срібна Земля-Фест. 1997, 20-26 березня. С.1,15.
Данилець Ю. Православна церква на Закарпатті у першій половині ХХ ст. Ужгород: Карпати, 2009. 376 с.
Літераті Т. Втрачений Ужгород: музей атеїзму у Покровській церкві//інтернет-ресурс: https://prozahid.com/content-7123-html. [дата звернення: 07.08.2024].
Монич О.І. Кабаці Микола Міклошович// Енциклопедія Закарпаття: визначні особи ХХ століття [текст]/Закарапат. обл. осередок наук. тов-ства ім. Т.Шевченка, Карпатський ун-т ім. А.Волошина, редкол. В.В.Бедь [та ін.]. Ужгород: «Гражда»,2007. С.150.
Мукачівська_грекокатолицька_єпархія#:~:text=27%20лютого%202021%20року%20глава,відновлено%20289%20греко-католицьких%20парафій//https://uk.wikipedia.org/wiki/[дата звернення: 30.11.2024].
Неймет П. Зруйновані середньовічні монастирі, а також церкви, що збереглися на Підкарпатті//Середньовічні церкви від тиси до Карпат. Шляхами середньовічних церков у Сабольчському та Березькому краях і на Закарпатті. Ніредьгаза, 2013. С. 19-31.
Пагиря В. Архімандрит Василій (Пронін). Мукачево: Карпатська вежа, 2009. 112 с.
Протоієрей Віктор Палош. Історія Свято-Покровського храму-памʼятника в м. Ужгороді з 1921 по 1945р. (За матеріалами Державного архіву Закарпатської області). Ужгород: ТОВ «Рік-У», 2020. 192 с.
Фенич В. Греко-католики ужгородської унійної традиції: міфи, стереотипи, реалії. Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2019. 248 с.
Храм Покрова Божої Матері[Відп. за вип.прот. Микола Кабаці; упоряд. текст. Іван Ладжун]. Ужгород КП «Ужгородська міська друкарня», 2007. 64 с.
РЕЗЮМЕ
Автори даної статті зробили спробу дослідити життєвий і пастирський шлях протоієрея Миколи Кабаці. Документи Державного архіву Закарпатської області, Архів департаменту стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатської обласної військової адміністрації, Архів Мукачівської православної єпархії, сімейний архів, інтервʼю та інтернет-публікації дають нам можливість прослідкувати основні віхи священницької карʼєри протоієрея у м. Ужгороді. Окремо він ніс пастирський послух на посаді благочинного Ужгородського районного благочиння №1. Будучи настоятелем Свято-Покровського храму (1991-2020) в Ужгороді, доклав багато зусиль для відновлення даного храму. Виявлення нових документів і публікацій про протоієрея М.Кабаці дадуть змогу авторам даної статті продовжити дане дослідження.
Ключові слова: Микола Кабаці, православна церква, Ужгород, 1950-2024, священик, протоієрей, пастир, благочинний, благочиння, Мукачівська православна єпархія.
ARCHIPRIESTt MYKOLA KABATSI (1950-2024): LIFE AND PASTORAL PATH
The authors of this article made anattemptto investigate the life and pastоr alpathof Archpriest Mykola Kabatsi. The documents of the State Archives of the Transcarpathian Region, the Archives of the Department of Strategic Communications, Nationalities and Religions of the Transcarpathian Regional Military Administration, the Archives of the Mukachevo Orthodox Diocese, the family archive, interviews and on line publications give us the opportunity to follow the main milestones of the archpriestʼs priest lycareerin the city of Uzhhorod. Apart from that, he carried pastoral obedience in the position of benevolent steward of Uzhhorod district benevolence No. 1. As the abbot of the Holy Intercession Church (1991-2020) in Uzhhorod, he made a lot of efforts to restore this church. The discovery of new documents and publications about Archpriest M. Kabatsi will enable the authors of this article to continue this research.
Keywords: Mykola Kabatsi, Orthodox Church, Uzhhorod, 1950-2024, priest, archpriest, pastor, benevolent steward, benevolence, Mukachevo Orthodox Diocese.
ІЛЮСТРАЦІЇ
Іл.1. О. Микола Кабаці. 1976 р. (АМПЄ, арк.1). Фото І.Міськова
Іл. 2. Сучасний вигляд Свято-Прокровського храму та площі. Фото І.Міськова
Іл. 3. Священник М.Кабаці біля храму з боку вул. М.Коцюбинського. Фото Я.Макара
Іл. 4. Священник М.Кабаці біля храму. Фото Я.Макара
Іл. 5. Фрагмент розпису храму іконописцем В.Дроздовим. Фото Я. Макара.
[1]Архів Мукачівської Православної Єпархії (далі АМПЄ). Особова справа протоієрея Миколая (Кабаці) . 45арк.
[2]Державний архів Закарпатської області (далі ДАЗО). Фонд Р-1490. Уповноважений у справах релігії РМ УРСР по Закарпатській області. Опис 4д. Справа 141. Анкети служителів культу на букву К, Л складені в 1978-89 рр. т.3. 87 арк.
[3]Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці) . 67 арк.
[4]Баршай С. Священник Миколай Кабаці: «Мене оштрафували за те, що я відправляв літургію біля закритого собору» //інтернет-ресурс: http://pravoslavye.org.ua/2003/06/svyashchennik_mikolay_kabatsi_mene_oshtrafuvali_za_te_shcho_ya_vdpravlyav_lturgyu_blya_zakritogo_soboru/; В УУБА відзначили 60-річчя доцента протоієрея Миколая Кабаці //інтернет-ресурс: https://zakarpattya.net.ua/News/56697-V-UUBA-vidznachyly-60-richchia-dotsenta-protoiiereia-Mykolaia-Kabatsi. [дата звернення: 07.08.2024]; Гаврош О. Фест- галерея. Отець Миколай: «Радісних днів у мене небагато» // Срібна Земля-Фест. 1997, 20-26 березня. С.1,15;Літераті Т. Втрачений Ужгород: музей атеїзму у Покровській церкві//інтернет-ресурс: https://prozahid.com/content-7123-html. [дата звернення: 07.08.2024]; Монич О.І. Кабаці Микола Міклошович// Енциклопедія Закарпаття: визначні особи ХХ століття [текст]/Закарапат. обл. осередок наук. тов-ства ім. Т.Шевченка, Карпатський ун-т ім. А.Волошина, редкол. В.В.Бедь [та ін.]. Ужгород: «Гражда»,2007. С.150.; Протоієрей Віктор Палош. Історія Свято-Покровського храму-памʼятника в м. Ужгороді з 1921по 1945р. (За матеріалами Державного архіву Закарпатської області). Ужгород: ТОВ «Рік-У», 2020. 192 с.; Храм Покрова Божої Матері [Відп. за вип. прот. Микола Кабаці; упоряд. текст. Іван Ладжун]. Ужгород КП «Ужгородська міська друкарня», 2007. 64 с.
[5]Неймет П. Зруйновані середньовічні монастирі, а також церкви, що збереглися на Підкарпатті//Середньовічні церкви від тиси до Карпат. Шляхами середньовічних церков у Сабольчському та Березькому краях і на Закарпатті. Ніредьгаза, 2013,с. 24.
[6]Fejer G. Codex diplomaticusHungariaeecclesiasticus ac civilis. T. X. . Vol. 8. Budae :TypisTypogr. RegiaeUniversitatisUngariae, 1843,р. 148.
[7]Štátnyarchíve v Prešove (далі SAP), Drugeth z Humenného (далі D-H): Užhorodmesto. i. č. 652/8 (copia), s.1-2.; Фенич В. Греко-католики ужгородської унійної традиції: міфи, стереотипи, реалії. Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2019. 248 с.
[8]АрхимандритВасилий Пронин. ИсторияПравославной церкви на Закарпатье. Мукачево, 2005, с.212-216; Пагиря В. Архімандрит Василій (Пронін). Мукачево: Карпатська вежа, 2009, с.19.
[9]ДАЗО. Ф. 4. Наджупан Ужанської жупи. Оп. 4. Спр. 1293. Відомості доходів і розходів Ужгородської православної громади 1866-1868. Арк.1-31 .
[10]Kárpátaljatelepüléseinekvallásiadatai (1881-1941). Budapest, 2000, old. 102.
[11]Данилець Ю. Православна церква на Закарпатті у першій половині ХХ ст. Ужгород: Карпати, 2009, с. 213.
[12]Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці), арк.31.
[13]Державний архів Закарпатської області (далі ДАЗО). Фонд Р-1490. Уповноважений у справах релігії РМ УРСР по Закарпатській області. Опис 4д. Справа 124. Списки православних священників за 1966-85 рр.арк.90.
[14]Релігійна громада Української православної церкви (Свято-Покровська)// Архів департаменту стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатськоївійськової обласної адміністрації. арк. 23.
[15]Гаврош О. Фест- галерея. Отець Миколай: «Радісних днів у мене небагато» // Срібна Земля-Фест. 1997, 20-26 березня. С.15.
[16]Гаврош О. , С. 15.
[17]Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці), арк. 5, 6, 7.
[18]АМПЄ, арк. 32.
[19]Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці), арк. 12.
[20]Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці), арк. 10.
[21]Монич О.І. Кабаці Микола Міклошович// Енциклопедія Закарпаття: визначні особи ХХ століття [текст]/Закарапат. обл. осередок наук. тов-ства ім. Т.Шевченка, Карпатський ун-т ім. А.Волошина, редкол. В.В.Бедь [та ін.]. Ужгород: «Гражда»,2007. С.150.
[22]Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці), арк. 14.
[23]Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці), арк. 15.
[24]Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці), арк. 19.
[25]АМПЄ, арк. 5.
[26]Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці), арк. 14.
[27]Державний архів Закарпатської області (далі ДАЗО). Фонд Р-1490. Уповноважений у справах релігії РМ УРСР по Закарпатській області. Опис 4д. Справа 141. Анкети служителів культу на букву К, Л складені в 1978-89 рр. т.3. арк.18-19.
[28]АМПЄ, арк. 8-22.
[29]АМПЄ, арк. 23.
[30]АМПЄ, арк. 24.
[31]АМПЄ, арк. 25.
[32]Мукачівська_грекокатолицька_єпархія#:~:text=27%20лютого%202021%20року%20глава,відновлено%20289%20греко-католицьких%20парафій//https://uk.wikipedia.org/wiki/[дата звернення: 30.11.2024].
[33]Баршай С. Священник Миколай Кабаци: «Мене оштрафували за те, що я відправляв літургію біля закритого собору» //інтернет-ресурс: http://pravoslavye.org.ua/2003/06/svyashchennik_mikolay_kabatsi_mene_oshtrafuvali_za_te_shcho_ya_vdpravlyav_lturgyu_blya_zakritogo_soboru/[дата звернення: 07.08.2024].
[34]Так само.
[35]Баршай С. Священник Миколай Кабаци: «Мене оштрафували за те, що я відправляв літургію біля закритого собору» //інтернет-ресурс: http://pravoslavye.org.ua/2003/06/svyashchennik_mikolay_kabatsi_mene_oshtrafuvali_za_te_shcho_ya_vdpravlyav_lturgyu_blya_zakritogo_soboru/[дата звернення: 07.08.2024].
[36]Так само.
[37]Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці), арк.25.
[38]Релігійна громада Української православної церкви (Свято-Покровська)// Архів департаменту стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатськоївійськової обласної адміністрації. арк. 33.
[39]Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці), арк.31.
[40]Літераті Т. Втрачений Ужгород: музей атеїзму у Покровській церкві//інтернет-ресурс: https://prozahid.com/content-7123-html. [дата звернення: 07.08.2024]
[41]Протоієрей Віктор Палош. Історія Свято-Покровського храму-памʼятника в м. Ужгороді з 1921по 1945р. (За матеріалами Державного архіву Закарпатської області). Ужгород: ТОВ «Рік-У», 2020, с. 146.
[42]Баршай С. Священник Миколай Кабаци: «Мене оштрафували за те, що я відправляв літургію біля закритого собору» //інтернет-ресурс: http://pravoslavye.org.ua/2003/06/svyashchennik_mikolay_kabatsi_mene_oshtrafuvali_za_te_shcho_ya_vdpravlyav_lturgyu_blya_zakritogo_soboru/[дата звернення: 07.08.2024].
[43]Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці), арк.32.
[44]Храм Покрова Божої Матері [Відп. за вип. прот. Микола Кабаці; упоряд. текст. Іван Ладжун]. Ужгород КП «Ужгородська міська друкарня», 2007, с. 19.
[45]АМПЄ, арк. 39.
[46]Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці), арк. 33, 34, 38, 39, 41, 42.
[47]Так само,арк. 44.
[48]Так само,арк. 37.
[49]Монич О.І. Кабаці Микола Міклошович// Енциклопедія Закарпаття: визначні особи ХХ століття [текст]/Закарапат. обл. осередок наук. тов-ства ім. Т.Шевченка, Карпатський ун-т ім. А.Волошина, редкол. В.В.Бедь [та ін.]. Ужгород: «Гражда»,2007. С.150.
[50]Сімейний архів протоієрея Миколая (Кабаці), арк. 47.
[51]Так само,арк.54.
[52]Так само,арк. 43.
[53]Так само,арк. 55.
[54]В УУБА відзначили 60-річчя доцента протоієрея Миколая Кабаці //інтернет-ресурс: https://zakarpattya.net.ua/News/56697-V-UUBA-vidznachyly-60-richchia-dotsenta-protoiiereia-Mykolaia-Kabatsi. [дата звернення: 07.08.2024].
[55]Так само,арк. 58.
[56]АМПЄ, арк. 45.