Ольга
Спаси Господи! Благословіть! Зараз активно вводиться в практику в нашій церкві, особливо на Західній Україні, непоминання Патріарха, подекуди вже і єпископа, просто настоятеля храму. Також відбувається перехід Богослужінь на українську мову (хоча офіційних і досконалих перекладів не має). Мене, як і багато православних, дуже засмучує така практика, зароджується якийсь неспокій. Особисто я відчуваю, що так би не мало бути. Розумію, що тут є якась нотка складної політичної ситуації… Чи потрібно вводити такі зміни, надіючись, що ми менше будемо “московськими”, зрозумілими (питання мови)?…
Архімандрит Тихон
Ви дуже правильно відчуваєте, “що так би не мало бути”. І ті, неприємні нововведення, які ми бачимо в багатьох приходах, чи то мовні переміни, чи непоминання Патріарха, є плодом не одних політичних настроїв, а в більшій степені, завдячуючи, нашому церковному невігластву. Головна проблема, яку треба нам всім вирішити халатне відношення самих прихожан, до свого церковного життя, відсутність бажання, хоча б трішечки вникнути і осмислити його. Наша байдужість і теплохладність по відношенню до Бога і Церкви, породжують такі плоди. Завдячуючи традиції, у нас багато людей відвідують храми, але на жаль, яскраво вимальовується, картина Євангельських слів: “Эти люди приближаются ко Мне своими устами, и чтут Меня языком, а их сердце далеко отстоит от Меня”.