Вдача наших предків вироблена була головне під впливом природи, а тому весела й поетична; вони любили ігри, забави та музику, а до прийняття християнства наші предки не зважали й на моральність. Візантійський історик XI–XII ст. Скилиця пише, що Святославові вояки забавлялися музикою та танцями; на давню вдачу до танців указує й своє слово “гуляти” з стародавнім значенням танцювати, а “гулянки” все були і з танцями… Наш народ з найдавнішого часу співучий, – різних пісень надзвичайно багато: і пісень ритуальних, і пісень звичайних тощо. Співучість звичайно творила веселу вдачу. (Приклад життя Володимира Великого до крещення та після).
Після проникнення в наші землі християнства, а особливо після перемоги над язичеством (крещення Київської Русі) на наших землях віра в Христа поступово преображала наших батьків і наближала до ідеала – Господа нашого Ісуса Христа. Це стосувалось не тільки життя наших предків, а й усіх народних вірувань, звичаїв і обрядів всьому, що суперечило Божественному Одкровенню. В Православній Церкві не було інквизицій і насильницьких дій на язичників, Вона поступово міняла мислення наших предків і дещо переформатовувала або направляла в правильне русло їх думки (наприклад Коляда, як прославлення Народженого Богонемовляти).
Але залишились і дещо великі частинки язичества, що дійшли і до нас. Паралельно з вірою в Христа наше мислення і увагу займає те, що неповинно нікого хвилювати, наприклад – русальна пятниця! Або мокоша «весняна». Зільник. В цей день наші предки язичники вшанувували богиню мокошу — покровительку жіночого рукоділля.
Вони вірили, що цього дня заборонені всі види жіночих робіт, пов’язані з рукоділлям (не можна шити, прати, прясти, виплітати і т. д.). Також проводили язичницькі обряди русального тижня: збір цілющих трав, копання лікувального коріння. Збирали трави (самі жінки). Ритуальні обіди в лiсi, в полі, де збирають зілля: яєчня, вареники, риба, ряжанка. Жертва траві у вигляді хмільного напою — кроплять траву перед обідом. Після збору трав жінки влаштовували колективне купання у трав’яному напарі. Тут ми можемо побачити де початок джерела вірувань у “сили” ворожінь, годань, русалок, чаклунь, босоркань, окультизм…
Ці забобони безпосередньо пов’язані з антихристиянським язичницьким світоглядом. Вони мають свої витоки в політеїстичних релігіях, які заперечують існування Бога, відкидають Творця світу. Замість Бога вони обожнюють створені Богом явища створеного світу, наділяючи їх властивостями Божества. Так виникає маса дрібних «божків», які володіють атрибутами всезнання, всюдисущий, всемогутності, здатністю створювати світ і ін., Але в той же час є частиною самого тварного світу.
Ці забобони, поширені в народі. Від язичницьких їх відрізняє те, що вони не представляють цілісного язичницького світогляду, а існують уривками і відокремлено, що не включаючись в яку-небудь цілісну систему світорозуміння.
Для зручності їх краще назвати народними, оскільки їх передача здійснюється не від якогось «експерта» язичницьких знань (цілителя, чаклуна, оккультиста, екстрасенса або уфолога), а від простої, необізнаної в релігії людини до такої ж людини.
Разом з тим ці забобони безсумнівно пов’язані з язичництвом. Їх можна охарактеризувати як неусвідомлене язичництво, оскільки несвідомий страх людини перед числами, датами, вчинками, предметами є той чи інший фрагмент язичницького світогляду або язичницьке ставлення до світу. Так, віра в зав’язані вузлики, хусточки, щасливі або нещасливі дні передбачає віру у всемогутність речей і чисел, а значить, веде до їх обожнювання.
Язичницькі забобони завжди прагнули проникнути в Церкву. Але Церква твердо протистоїть їм своїм догматичним вченням, що стверджують першопричину світу тільки у всемогутнього Бога. Проте для язичницького свідомості залишається можливість використовувати релігійну практику Церкви для своїх нехристиянських цілей. Таке використання Церкви не за призначенням народжує біляцерковні забобони.
Наприклад, використання богослужбової практики з нехристиянськими цілями веде до обрядовірства. Тут вже немає місця для Богопізнання і Богопочитання, оскільки богослужіння використовується для досягнення сьогохвилинних вигод, а не для настанови душі і прийняття Божественної благодаті. Біляцерковні забобони – завжди псевдохристиянство. Вони не мають нічого спільного з християнською релігією, а тільки прикривають церковною практикою не подоланий язичницький світогляд.
P.S. В “русальну п’ятницю” можна і необхідно працювати!