Страсна седмиця – останній тиждень перед Великоднем. У православній Церкві це найважливіший тиждень всього року, присвячений останнім дням земного життя Христа, Його страждань, розп’яття, хресну смерть, поховання. Свята Церква закликає нас у цей тиждень залишити все суєтне і мирське і піти за нашим Спасителем. Отці Церкви так склали і розмістили богослужіння Страсного тижня, що в них відображаються всі страждання Христові. Понеділок, вівторок і середа Страсної седмиці присвячені спогадам останніх бесід Спасителя з учнями і народом. У кожен з цих трьох днів Євангеліє читається на всіх службах, покладається прочитати всі чотири Євангелія.
У Великий понеділок Церква згадує старозавітного патріарха Йосипа Прекрасного, через заздрощі проданого братами в Єгипет, праобразовано страждання Спасителя. Також в цей день згадується висушування Господом покритою багатою листям, але безплідною смоковниці, що служить чином лицемірних книжників і фарисеїв, які не принесли правдивого покаяння, віри, молитви і добрих справ. У понеділок Страсної седмиці Патріарх молиться на початок чину мироваріння. Миро – особлива суміш рослинних масел, запашних трав і запашних смол (всього – 50 речовин). Чин мироваріння відбувається лише раз на рік і тільки на Страсний тиждень. Очолює чин мироваріння і освячує миро у Великий четвер Патріарх. Миром помазують при звершенні Таїнства Миропомазання. Миро вживають і для освячення нових престолів в храмах.
У Великий Вівторок Церква згадує притчу Христа про десять дів, про таланти і про друге пришестя Христове. Цими спогадами Свята Церква особливо закликає віруючих до духовного пильнування, до доцільного вживання дарованих нам здібностей і сил, особливо на справи милосердя, які Господь приймає як особисту заслугу Собі Самому, коли говорить про них: «Понеже створите єдиному цих братів Моїх менших, Мені сотворісте» (Мф. 25,40).
У Велику Середу згадується грішниця яка омила сльозами і помазала дорогоцінним миром ноги Спасителя, коли Він був на вечері в Віфанії в домі Симона прокаженого, і цим приготувала Христа до похорону. Тут же Іуда зважився зрадити Христа іудейським старійшинам за 30 срібників (сума, достатня в ті часи для придбання невеликої ділянки землі на околиці Єрусалиму).
Велику середу на літургії Передосвячених Дарів в останній раз вимовляється молитва преподобного Єфрема Сиріна з трьома великими поклонами. На вечірній службі здійснюється Таїнство Сповіді: в цей день всі намагаються сповідатися.
У Великий четвер згадується в богослужінні найважливіша євангельська подія: Таємна вечеря, на якій Господь встановив новозавітне Таїнство Святого Причастя (Євхаристії). У четвер Страсної седмиці всі православні причащаються Святих Христових Таїн. На літургії в кафедральних соборах при архієрейському служінні здійснюється обряд умовенія ніг, який воскрешає в нашій пам’яті безмірне упокорювання Спасителя, що умив ноги Своїм учням перед Таємною вечерею. Архієрей умиває ноги сидячим по обидві сторони приготованого перед кафедрою місця 12 священикам, який зображає собою присутніх на вечерю учнів Господа, і витирає їх рушником (довгим платом).
День Великого П’ятка присвячений спогаду засудження на смерть, Хресних страждань і смерті Спасителя. У богослужінні цього дня Церква як би стає до підніжжя Хреста Христового. На утрені Великого п’ятка (вона служиться в четвер увечері) читаються 12 Євангелій Святих Страстей – 12 уривків Нового Завіту, в яких розповідається про зраду Юди, суд над Христом і Розп’яття Христа.
Вранці у Велику П’ятницю служаться Царські часи. Літургії в цей день не буває – з благоговіння до Голгофської жертви, яку приніс колись в день Великого П’ятка Самим Сином Божим. Це день суворого посту і великої скорботи.
Наприкінці вечірні Великої п’ятниці здійснюється обряд виносу Плащаниці Христової із зображенням положення Його до гробу, після чого читається канон про розп’яття Господа і на плач Пресвятої Богородиці, потім віруючі прикладаються до Плащаниці з співом тропарів.
Святитель Лука Войно-Ясенецький пише про цей день: «Так скінчилася страшна і найбільша драма історії світу. Мляво повисло на подертій ранах від цвяхів пречисте Тіло Спасителя нашого … Низько опустилася на груди мертва голова. І так воно довго висіло. Вже розійшлися, б’ючи себе в груди, ті кляті, які Його розіп’яли, а тіло все висіло і висіло – довго висіло … Висіло, аж до прибуття блаженних таємних учнів Христових, «фарисеї» Йосип і Никодим, і зняли з хреста закривавлене тіло Спасителя, і поклали його на розстелене на землі чисте полотно, обмили кров і бруд, і поклали на іншу плащаницю, чисту і суху. На плащаницю … і ось перед вами плащаниця з тілом Ісусовим … О Господи, наш Господи! Що ж це таке? Як могло це статися ?! Хіба не говорив Він апостолу Своєму Петру, коли в Гефсиманському саду відсік він вухо рабу первосвященика: «Поверни свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча, від меча і загинуть. Чи ти думаєш, що Я не можу тепер упросити Свого Отця, і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти легіонів ангелів?» (Мф. 26,52-53). Так, так, Він міг це зробити, але Він цього не зробив. Він добровільно, добровільно – запам’ятайте на все життя це слово – абсолютно добровільно зазнав страшну кару, віддав життя своє за життя світу на хресті. Скажіть, коли це було до Христа? Коли це було можливо, щоб той, хто не мав би владу уникнути неприємностей, уникнути навіть смертної кари, не використав би цієї своєї влади? Коли бувало, щоб йшов чоловік добровільно на смерть? Це було після Христа, було з багатьма мучениками Христовими, але до Христа ніколи, ніколи не було. Бог, Трійця в Особах, в предвічному Своїй раді знайшов засіб до того, щоб не залишилися безкарними гріхи світу: Він поклав їх на Сина Свого, на Господа Ісуса Христа. «І Він поніс гріхи наші і мучений був за беззаконня наші». О, як зрозуміти, як осягнути це? Це страшно, цього осягнути не можна, це одна з найбільших таємниць Божих. І ніколи розум людський не зможе зрозуміти, чому і як треба було, щоб за гріхи світу так страшно мучений був Христос, Син Божий. Чи не повинні зі смиренням, з глибоким схилянням пізнати і запам’ятати назавжди одне – що смерть Христова на хресті була добровільною смертю за гріхи наші – за гріхи мої, за гріхи ваші, за гріхи батьків наших».
У Велику Суботу Церква згадує поховання Ісуса Христа, перебування Його тіла у гробі, зішестя душею в пекло для сповіщення там перемоги над смертю і визволення душ, з вірою чекали Його пришестя, і введення розсудливого розбійника в рай. Богослужіння Великої суботи служить переходом до наступаючого дня, що вважається Святом Свят, – Воскресінню Христовому. Крім суворого посту, проводження дня Великої суботи в давнину відрізнялося особливою внутрішньою зосередженістю і урочистою тишею в церковному житті. “Що це? – каже святий Епіфаній в своїй бесіді на Велику суботу. – Сьогодні панує на землі велике мовчання і спокій. Глибоке мовчання, тому що спочив Цар. Земля страшиться і перебуває в спокої, тому що спочиває Бог у плоті і пробуджує від століття покійних. Помер Бог у плоті, і пекло тремтить. Бог спочив на короткий час, щоб пробудити тих, які в пеклі». Віряни готуються до світлого Христового Воскресіння, щоб на самій радісній службі святої Пасхи Христової з’єднатися з Христом у Таїнстві святого Причастя.